IX. Сосна гайдамацька - се признака гульвища гайдамацького

Вакуленко Іван – Михасеві жінці дядько рідний – росказував, шо Юменів батько. Коваленко, то у… як звуть, не знаю, не буду й казати, аж 20 заступів зробив і почав з парубками за Вовчим шпилем кладї скрізь шукати. І от на пересипі за шпилем, на Генгелеві, де саме сосна росте, вирили гульвище гайдамацьке, а в йому золотий полумисок, дві серги золоті і перстїнь золотий, бо й плани так показували, що там гульвище було. Порались вони довго. А це тіко що почали саме добиратись до кладї, де не візьмись пані якась. Видко, й до неї чутка дійшла, що Суботяне шукають кладї. Поздоровалась до їх. Пара коней добрих і кучер гарний у неї.

– Боже поможи! – каже. – Льоху дошукуєтесь? – питає.

– Еге! – одвічають ті.

– От, – каже вона, – найдіть льох гайдамацький, а в йому діжа, кадка така з золотом, шо й кіньми в ній обернути можна, така завбільш діжа та. От я й прикмету, – каже, – покажу. В оцім дубі, у дуплі, – показала на дуба, – шукайте ружжо.

Стали шукати й знайшли вже саме залізо з його, а дерево на йому обгнило.

–А шукайте під другим дубом два станки підків кінських.

Знайшли. Так як полумиски добрі. Мабуть, тіко так пороблено, а під кіньми й не були, бо деж таких і коней достати?! а може! Під гнилою колодою кістки з купця. З товаришами їхали купці з Расеї, а гайдамаки й спобігли, та одного живого, казала пані, й спалили живцем. Золото забрали, а кістки за прикмету поклали й ружжо так само. Яка то тоді воля була гайдамакам, шо хотіли робили. Сама пані казала, шо вона взята була гайдамаками з Уманї ще дівчинкою. Усе їм їсти варила.

– Як же знайдите льох, бо він од сих прикмет зараз недалеко є, то в йому одна дїжка золота, а друга з горілкою, третя з намистом. І одежа дорога над горілкою буде в льоху висіть, – пояснює пані далі’ копачам.

– То ви ж знаєте, де й льох саме? – спитали копачі ті в неї.

– Знаю, та не скажу, бо така клятьба положена гайдамаками, що як я визнаю, то мене так і розірвуть, не при хаті згадуючи.

Вони й замовкли. Я вже тоді й кажу Вакулї. А чом же вони не сказали їй, вас же 20 чоловіка було, шо ми вас, мов, живою одначе не випустимо, як не скажете. А як скажете, та шо вже буде з вами, ми за вас „постараємось”, у церкві наймем чи що.

– Еге! – бідкувавсь Вакула, – не прийшло їм у голову. У церковцю було-б чим старатись, як би знайшли були… А воно ховали гайдамаки гроші, думали, мов, они знову вернуть ся туди, шо їхня таки візьме сила верх.

На спомин про гульбище з-за Тясмену гайдамаки й сосну перенесли сюди й посадили, а може, й се прикмета, де кладь покладена…

Проказав Омелько Топчій-Трегуб – той самий.