Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

IV. Мурованка таки церква

Що тиї мови про муровану церкву! Той каже, що вона церквою й здавна була, та з неї банї позбивав пушкою Юрко, як стрелив з камінної гори і тим то вона шутою зосталась і на досі. Той каже, що се не церква, а костьол, перероблений на церкву, або якийсь инчий будинок, перероблюваний то на костьол, то на церкву – коли кого як мордувало, а на церкву вона ніколи не закладалась би то. Є такі, що на неї кажуть, бить-то вона перероблювалась то на церкву, то на костьол з замчища Хмелевого, або тодішньої кріпости, бо й бійниці у стінах позоставались, і вікна не задля світу пороблені, як то повинно бути в церкві, а скоріш пороблені на пушки. Звуть її й порохівнею, і льохом, і конюшнею, не то що. Кажуть і так, що се не церква таки була, а двірець Хмелів, та вже, либонь, у двірцї меж світлицями була й церква – у самих покоях би то, звичайно як от буває у великого чоловіка, бо Хміль же мав і булаву і за князя правив. Та все то кажуть, а воно казаному краю не має. То тіко вигадки людські: тісно, сутужно стало жити, то й сердять ся на Хмеля і тлумлять ся й з церкви його; перевертають її то на конюшню його, то на арсенал. А не бійсь: як збунтувались ось проти начальства, як завзялись на писаря свого, щоб скинути з місця його, то й старого Хмеля згадали – „не смиримось, – кажуть справникові! та мировому, – не залишимо діла, поки на нашому не стане: і Хміль не поклав булави, – указують їм, – поки Ляхів геть не рішив!” От як обпирають ся перед начальниками… У людей тепер десять перемін на оден день. Твердого нічого не має. І яка їм віра, Господи! От деревяна Михайлівська церква ся не так на заваді їм. Не то, а ще й одстоюють її, як заходились були піп та благочинники усякі коло неї, щоб знистожить її чисто – боялись двох парахвій у однім селі, то мужики наші не теї заспівали. Зараз у позови кинулись і одпозивали таки назад. Давности її не дали таки понизити. А вже як пусткою була мурована церква, то нікому й думки не було її строїти і попів у неї просити. Дарма що там же і Хміль старий похований був – сеж уже знали всі, а у деревяній нїякого-ж сліду Хмельнищини немає. Що у ній похований його син Тиміш, сього-ж не знали, аж поки концисторія не прислала у волость, що він там похований, і поки справді, як почали строїти її, не знайшли склепу й доломини у йому та поки Зотенко Захарко-Дон не одбив дверей у склепу та не зняв віка з домовини Тимошевої і не показав людям, що справди є його могила і він сам є там. А проте її одстояли таки і без його. І зарівнявши і засипавши склеп той, повкидали туда усе, що познаходили там, і кусок дверей, одбитих Захарком, уклали туди, засипали, затоптали і почали підвалини класти. Не то – й грошини не взяли з склепу того – усе то дорожили, щоб памятки таки ще й на далі там позоставались. Ся таки церква улюбленіша була і не була такою запущеною, як мурована. Мурована не пригортувала так до себе людей. Був час, шо й телята туди в жару тікали з лїса і спасались там од мух. Жостір виріс був у ній завтовш у руку. Все то вжитки доводять до сього. На їх усе пеняють, а й забули, як воно до Хмеля було. Роскоші скортіло. „Нерад, Лях, що вбито, ще й ногами дрикга”.

Проказував, хоч грамотний сам. Варивон Коцур, літ 80 рівно.

V. Де ж Хмельницький старий похований?

Кажуть, що Хмельницького поховано в Мурованцї, з правого боку в церкві під стіною, де мідна плянка з написом про се прибита, а другі говорять, що він похований на дворі під церквою коло стіни цеї самої і проти цього самого місця. Та тут то горе: кажуть, що Хмельницького узяв Чарнівецький – якийсь Лях – та спалив на попіл і попіл той зарядив у пушку та й випалив на вітер в урочищі Греченім, що звемо „могилками”, де саме Богунова нива. Тут ще недавно були могилки, а одна ще довго маячила, аж поки й її зорали і розгорнули геть.

А ми собі думаємо: чи вже в козаків нехопило товку догадатись, що такого, як Хмельницький, Ляхи і мертвого шукатимуть, щоб хоч на неживому попімститись? Не повинно, щоб козаки не догадливі були, та не обманили Ляхів, як вони се й уміли часто їм виробляти. Скоріш над усе, що козаки замість тіла Хмельницького у землю поклали другого мерця з простих козаків або що, а його на другім місці десь сховали, де сами тіко знали. Може, як раз у деревяні батькові церкві, де й син його уже лежав і ніхто про се й доси не знав. Воно колись ощутить ся й се, як поживуть люде на світі. А може, старого Хмельницького козаки нї защо не мали, та навмисне Ляхам показали, ніби не нарошне? Алеж не повинно, бо тож таки їх був князь, чи по тодішньому гетман він був. Не дурно-ж і патрет і доси його є у Манї-проскурницї нашої – і зараз є патрет, змальований Орловському ще з патрету Мотроненого монастиря – десь ченці його взяли і нащось гляділи його!

Списав Маркіян Бердник, літ 35, а братчики михайлівські читали її слухали і дещо од себе додавали.