Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Церква Успіння

Розмір зображення: 800:547 піксел

Рахів. Церква Успіння пр. богородиці, 1792 р. Світлина 1992 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 614.

Успенська церква 18 ст. (дерев.) [Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною : список. – К. : Держбудвидав, 1956 р., с. 37].

Дзвіниця 19 ст. (дерев.) – шестигранна у плані, не збереглась [Народна архітектура українських Карпат. – К.: 1987 р., с. 189].

Рахів Рахівський район

Церква Успіння пр. богородиці. 1792. (УГКЦ)

Перша документальна згадка про Рахів – найбільше місто закарпатської Гуцульщини датується 1447 р. Народний переказ пов’язує виникнення назви з рухом опришків, які начебто рахували в цьому місці награбоване в багатіїв добро.

У 1839 р. в Рахові проживало 1085 осіб греко-католицького віросповідання та 162 римо-католики. У 1921 р. – 4836 греко-католиків.

Подібно до інших мурованих церков кінця XVIII ст., рахівська церква має добрі пропорції та художні деталі.

У 1801 р. у візитації єпископа про церкву правобережного Рахова записано таке: “Рахово (Бичків-Рахово) має церкву із твердого матеріалу, перед 4 роками (также 1797 р.) от ерара збудовану содійствієм громади, отповідно сооружена”. Церква має подібність до дерев’яних церков середньогуцульського стилю. Не виключено, що при спорудженні останніх з мурованої рахівської церкви “позичилися” бокові притвори нави, що надавали планові споруди подібності до латинського хреста, а також завершення невисокої вежі у вигляді дзвоноподібного шатра. Бічні стіни майстерно прикрашені апсидами, виступами стіни, контрфорсами, рівномірно розміщеними арковими вікнами. Всередині домінує майстерної роботи іконостас, але “царські двері” вже замінено. На зворотньому боці “Тайної вечері” напис латиною повідомляє, що Михайло Манкович та помічник Лука Мігалко закінчили малювання на свято св. Петра і Павла, можливо, в 1819 (?) р. за пароха Василя Міклоші, а куратор Михайло Колач був фундатором цілого іконостаса.

Другий напис на кивоті від 19 лютого 1824 р. повідомляє, що храм споруджували за місцевого пароха Василя Міклоші та за довголітнього куратора Михайла Колача, який також організував оздоблення храму – різьбярську роботу та малювання частини (?) ікон Філіпом Шайцнером (Philippum Schaitzner). Нове розкішне Євангеліє подарувала громаді в 1994 р. родина Федора Поповича та Марії Ретізник з Канади.

У цій церкві 50 років тому починав служити нинішній єпископ Іван Маргітич і тут з приходом радянської влади він був арештований за те, що не зрікся своєї віри. Засуджений був також рахівський парох Степан Уйгелі. На початку 1990-х церкву повернуто греко-католикам. Служить у ній о. Василь Носа. Столяр Василь Титор збудував нові хори, змайстрував двоє дверей, дерев’яні панелі, а на кошти Степана Глаголи – казаницю. Ремонт та нове малювання інтер’єру завершена в 1996 р.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 613 – 614.