2017 р. Звід пам’яток України
Роман Офіцинський
Розмір зображення: 800:534 піксел
Рахів – місто районного підпорядкування (1958), районний центр – входить у Список історичних населених місць України з датою першої писемної згадки – 1447.
Розташований у долині на берегах р. Тиса, перепад висот між вулицями 600 м – від 400 до 1000 м над рівнем моря. За 40 км від Рахова знаходиться найвища вершина України – гора Говерла (2061 м). До обласного центру – 209 км. Тут проходить залізниця Рахів-Львів (через Яблунецький перевал), загальнодержавне шосе Мукачево-Рогатин.
Рахів називають столицею закарпатських гуцулів. Площа міста – 5,7 кв. км, населення – 15,1 тис. осіб (2011).
Датою заснування Рахова вважається 1447, хоча вперше поселення згадано ще 910 р. У межах міста знайдено бронзовий скарб (кін. ІІ – поч. І тис. до н.е.). Його назву виводять від дієслова «рахувати» (опришки тут рахували відібране в багатих чи подорожні купці рахували прибутки) та від імені Рах, власника садиби.
Першопоселенці Рахова – гуцули з Галичини. У 16 ст. Рахів належав до Великобичківської домінії, у 17 ст. – до Хустської.
Після 1526 Рахів відійшов до Трансільванії, а наприкінці 17 ст. – до Австрії. Місцеві жителі входили до різних опришківських ватаг, зокрема Олекси Довбуша – як Іван Рахівський. 1782 в Рахові був збудований перший дерев’яний міст через Тису.
1770 з Верхньої Австрії сюди прибуло чимало колоністів-католиків, які 1825 звели кам’яний костел св. Яна Непомуцького. У 1872 підняли дах і надбудували високу дзвіницю, 1884 оновили орган, 1913 встановили годинник (реставровано 2008, електронізовано на три дзвони). У радянський час при перебудові головної площі міста діючий костел планувалося знести, проте парафіяни запобігли цьому.
Греко-католики звели у Рахові дві кам’яні церкви – Успіння Пресвятої Богородиці (1792) та Здвиження Чесного Хреста Господнього (1826).
Залізниця через Рахів побудована 1894 італійськими робітниками. 1896 містечко стало повітовим – центром Тисодолинянського округу Марамороського комітату.
1900 в Рахові проживало 5,8 тис. осіб, а 1939 – 9,9 тис. осіб.
У жовтні 1914 Рахів на короткий час був окупований російськими військами.
18 грудня 1918 представники Рахова взяли участь у з’їзді в м. МараморошСигет, що висловився за возз’єднання Закарпаття з Україною. У квітні 1919 Рахів зайняли румунські війська, а весною 1920 – чехословацькі. Діяла горожанська школа, а від 1938 – гімназія. Православні звели дві дерев’яні церкви – Св. Трійці (1927, розібрана 1961) та Різдва Пресвятої Богородиці (1928, розібрана 1960).
Після поразки Карпатської України 18 березня 1939 Рахів окупували угорські війська, а 16 жовтня 1944 – радянські. 26 листопада 1944 чотирма делегатами Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, що представляли Рахів, було підписано Маніфест про возз’єднання з Україною. У центрі міста у вересні 1945 урочисто поховали останки Олекси Борканюка – Героя Радянського Союзу (1965), страченого 1942 в Будапешті. 1978 йому встановлено пам’ятник. Поряд розташовані братські могили радянських воїнів. У роки Другої світової війни Рахів зазнав величезних демографічних втрат – загинуло майже чверть населення (2,2 тис. осіб).
1947 греко-католики завершили дерев’яну церкву св. Петра і Павла (присілок Новоселиця – нині вул. Київська). Однак 1962 храм як пам’ятка архітектури був знятий з державного обліку й перебудований на житловий будинок.
У 1950 в Рахові започатковано фабрику художніх меблів, 1952 – картонну фабрику, а 1960 – лісокомбінат. Працівник комбінату – Герой соціалістичної праці Василь Шорбан у 1967 переміг на міжнародних змаганнях лісорубів у Монреалі. У 1960-80-ті рр. у місті працювало 7 промислових підприємств (понад 3 тис. робітників), виникли нові квартали, звели лікарню на 200 ліжок. 1954 відкрито парк.
Нині в Рахові діють чотири загальноосвітні школи, філіал Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (від 1998), Карпатський біосферний заповідник. У 1990-ті рр. засновано Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах. Його окрасою є діорами, де відображено карстову печеру і представлені ліси Угольки віком 300-500 років. 1992 в Рахові відбувся Третій світовий гуцульський фестиваль, а 2003 – Перший гуцульський ярмарок.
У 1994-2012 рр. у місті зведено три православні церкви УПЦ МП (Святого Духа, св. Георгія, Іоана Хрестителя), дві греко-католицькі (св. Першомученика Степана, Здвиженську), дві православні УПЦ КП (Вознесенську, Петропавлівську). 2008 в центрі міста відкрито єдиний у світі пам’ятник гуцулу.
У Рахові на державному обліку перебувають 7 пам’яток місцевого значення – 4 історичні (поховання радянських солдатів, О. Борканюка, поетеси М. Божук, воїна-афганця І. Козурака), 4 монументального мистецтва (пам’ятники Т. Шевченку, І. Франку, О. Борканюку, гуцулу).
Джерела і література
Алексеєнко Л., Смуток К. Гуцульська столиця. Рахів. – Ужгород: Патент, 2010. – 14 с.; Бойчук В. Мальовнича Рахівщина. – Рахів, 2012. – 16 с.; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919 – 1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 139-140; Гуцульська Рахівщина. Край в центрі Європи, де гори сходяться з небом / Авт. кол.: О. Головчук та ін. – Ужгород, 2011. – 156 c.; Мильчевич И., Худанич В. Рахов // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 382-390; Місто в географічному центрі Європи / Авт. кол.: Ф. Гамор та ін. – Рахів, 1997. – 56 с.; Попович В. Храми Рахівщини. – Ужгород: Карпати, 2013. – С. 85-89, 222-232, 329; Сирохман М. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 1990-2010. – Львів: Мс, 2010. – С. 187-188; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 179-182; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 64.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 333 – 335.