Прибивання до хреста

Людмила Міляєва

Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 155.

16. «Прибивання до хреста» (80: 65 см) – наступна сцена «страсного» циклу – порівняно пізно потрапила до української іконографії і через те не мала того символічного характеру, який був притаманний середньовічному живопису. Лише XVII ст., що викликало зацікавленість деталями й подробицями, втратило цілісність ідеалістичної середньовічної свідомості, стало протокольно зображувати всі етапи процесу розпинання. Захоплено оповідає про них сяноцька «страсна» ікона, стриманіше – юрський стінопис Дрогобича.

Потелицькому майстрові, міцними узами зв’язаному в творчому мисленні з образним ладом фольклору, з його методами й прийомами, органічно чужий був натуралізм, майже обов’язковий для подібної композиції. І тому в «Страстях» Потелича нема менш драматичного сюжету, ніж «Прибивання до хреста». Психологічно твір цей сказати б, суперечний. До хреста, діагонально розміщеного в прямокутнику клейма, прибивають цвяхами білого, у білій драпіровці покривавленого Христа. Пого обличчя гротескне, в ньому є деякі риси юродивості – він дивно усміхається, не висловлюючи ані страждання, ані тої просвітленості, яка була в сцені «Коронування». Майстер не хотів викликати відчай у глядача. Кати Христові буденні, а їхні жести скоріше говорять про житейську бесіду, аніж про те, що вони карають. Вони навіть нагадують персонажів з інтермедій в шкільній драмі. Постать того, що сидить з правого боку – пригожа, його сірий костюм і чорні черевики на каблуках мальовничо поєднані з білим тілом Христа і ефектно цеглистим кольором землі. Блакитний фон, білий, казково фантастичний замок і зелений костюм другого воїна, який править дзвінким камертоном, надає творові мажорного ладу, що не відповідає його драматичному змісту. І тільки зосереджені обличчя жінок, що фланкують темними силуетами композицію, готують прихожанина до наступного епізоду.