Пілат вмиває руки
Людмила Міляєва
Розмір зображення: 580:800 піксел
Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 149.
14. «Пілат вмиває руки» (85: 67 см).
«Пілат вмиває руки» в Святодухівській церкві одна з найбільш жанрових композицій, хоч і в ній права частина, що зображує закривавленого Христа й військо, існує майже незалежно від лівої. Площинна побудова сцени ускладнила завдання майстра, і він пов’язав персонажів між собою, як завжди, жестами: на Христа вказують Пілат, жінка, яка ллє з глечика в бочку воду, й один з воїнів. На другому плані зліва – велетенська архітектурна споруда типу замка з конкретними бійницями. Клеймо «Пілат вмиває руки» своїми масами перегукується по діагоналі з клеймом «Привели Христа на судмпще», розміщеним над ним, зберігаючи декоративну злагодженість ансамблю, характерну для Потелича.
Найпростішими засобами, наносячи рисунок за допомогою лише чорної лінії, майстер обводить хитрий профіль Пілата та його білий одяг. Білу бочку поряд він прорисовує темно-червоним. Жінка, яка ллє воду на руки Пілата, одягнена в український національний костюм – чорний корсет і білу намітку. В першій половині XVII ст. селянський костюм у малярстві – рідкісне явище [його можна знайти, мабуть, лише у «Требнику» Київ, 1646, друк. Печерської лаври]. (Міщанський та козацький костюми активніше вводились в ікону її розписи). У сцені багато різночитань з іншими аналогічними сюжетами: замість бочки, як правило, зображувався таз, слугою був чоловік, а не жінка. Незважаючи на казковість антуражу, сюжет «Пілат вмиває руки» найбільш насичений побутовими деталями. У Потеличі їх більше: в цьому як би виявилась любов до селянського побуту, добре знайомого художникові.
У святодухівських розписах мало етнографічних подробиць. І хоч художник іноді відбивав легендарні події через світогляд ремісника, він уникав повністю транспонувати міфологічне життя Христа в сферу буденного життя і його реальних стосунків. Він багато в чому намагався зберегти символічну публіцистичність задуму та його громадянську загостреність. У його творчості постійно боролись практична свідомість простої людини з православно-релігійною догмою. Часто його мистецтво повставало проти абстрактності релігійних ідей. І тоді воно перемагало умовність традиційних норм; художник наслідував народні уявлення про прекрасне, що його виховало.
Вже йшлося про те, що в «Страстях» образ Христа приземлений. В ньому не тільки нема ніякої маєстатичності, але він навіть не наділений іконографічною винятковістю. Його обличчя так само зворушливо сумне, як і в обох жінок у намітці. Пом’якшені тут і обличчя ворогів Христа – воїнів. Майстер дуже неохоче нагнітав жахи, він усіма силами їх уникав.