Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Несіння хреста

Людмила Міляєва

Несіння хреста

Розмір зображення: 584:800 піксел

Несіння хреста. Фрагмент. Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 153.

15. «Несіння хреста» (83: 58 см).

Майстер своєрідно розробляє цей сюжет. На відміну од інших статичних зображень, у сцені передано рух – він увесь зосереджений на постаті широко крокуючого Христа, якого подано на першому плані. Червоний плащ, що драпірує його тіло, спадає важкими складками. Силует постаті, обличчя із замисленими сумними очима добре читаються на тлі світлої юрби, піших і вершників. У Потеличі, незважаючи на велику близькість стінопису до ікон, зовсім не зустрічається іконної моделіровки об’ємів облич. Замість цього – світлотіньове дуже м’яке ліплення форми на лицях з поступовим розтягуванням тону, з перевагою світла над тінню, і тактовне, завжди продумане, застосування драпіровок, що підкреслюють об’єми тіла. Відсутність перспективи й глибинного рішення простору в «Страстях» легко могла б увійти в конфлікт з іноді реалістичним розумінням об’єму. Художник не порушував декоративно-площинної побудови композиції й кольору, який тримає в нерозривній єдності живопис і архітектуру дерев’яного храму. Для того щоб показати натовп в клеймі «Несіння хреста», він використав свій улюблений прийом: вирішив біле на білому, гранично все узагальнюючи, майже не користуючись кольором (ним він часом урізноманітнює складки драпіровок). Майстер уникав малювати постаті людей, лише старанно в загальній світлій плямі прорисовував голови і першопланову постать. Цілісність композиції не руйнувалася наївним бажанням майстра передати матеріальність хреста, його дерев’яну фактуру, в чому він майже буквально наслідував гравюру [У гравюрах київських видань «Тріоді пісної», 1627, «Служебника», 1629, «Учительного євангелія», 1637, і багатьох інших; у львівських друк. Успенського братства, «Апостола», 1639, «Октоїха», 1644, і т. ін. пор. з іконою «Спаса», 1644, із Волі Цеклінської (Кonstantуnowiсz J. Ikonostasy w XVII w. w granicach dawnych diecezji Przemyskiej, Lwowskiej, Bełskiej i Chełmskiej. Próba charakterystyki, cz. II. Materiał optyczny. Sanok, 1930. Кабінет мистецтва. Львівська публічна бібліотека Міністерства Культури УРСР, № 4664, с. 11).].

Права частина зображення закрита «лисицею» так само, як і всі клейма, розміщені на тій же осі.