Від 1945 до 2017 року
В. В. Грибовський
У повоєнні роки рудник ім. Орджонікідзе був підпорядкований Нікопольському міському КПУ та Нікопольській міській раді [ДАДО. Ф. 4540. Оп. 1. Спр. 297. Арк. 41]. У 1946 – 1950 рр. на марганцевих рудниках були впроваджені важливі технологічні новації: в марганцевих шахтах з’явилися гірничі комбайни, стрічкові та скребкові транспортери, повітряні канатні дороги, електровози, вантажні автомобілі. Механізація трудомістких процесів помітно збільшувала продуктивність праці. У 1952 р. рудоуправління ім. Орджонікідзе розпочало експлуатацію Богданівського кар’єру; видобуток марганцю відкритим способом за продуктивністю на 22,5% перевищував шахтний і був дешевшим на 33,2%. У 1954 р. відкрито Шевченківський, у 1957 р. Олександрівський і в 1962 р. Східний кар’єри [ДАДО. Ф. 4540. Оп. 1. Спр. 412. Арк. 50 – 53].
У 1959 р. відбулося значне технічне оновлення видобувних ділянок рудника ім. Орджонікідзе, випробувано у виробничих умовах комбайн МБЛ з видобутку марганцевої руди, застосовано 14-кубові екскаватори і 25-тонні автосамоскиди. У Богданівському кар’єрі здійснили монтаж першого в СРСР екскаватора з ковшем на 25 кубів, який щомісяця виймав до 7 млн кубометрів розкривної породи. Впроваджено автоматизацію 50 водовідливних установок, що підвищило санітарно-технічний стан у шахтах. Ці заходи дали змогу збільшити видобуток марганцевої руди на 12,4% проти показників попереднього року [Нікопольська правда. 1967 р. 3 жовтня. № 157. С. 2]. На Шевченківському кар’єрі в 1963 р. уперше в СРСР застосовано роторний екскаватор, виготовлений на Ново-Краматорському заводі (мал. 22) [ДАДО. Ф. 4540. Оп. 1. Спр. 412. Арк. 53].
Обсяги видобутку на західній частині Нікопольського басейну тепер помітно перевищували показники східної (м. Марганець), де продовжували добувати руду переважно шахтним способом.
Кардинальне збільшення масштабу розробок спонукало до створення підприємств із переробки марганцевої руди. У 1959 р. здали в експлуатацію першу чергу Богданівської збагачувальної фабрики, у 1964 р. ввели в дію другий пусковий комплекс, у 1972 р. – другу чергу Чкалівської збагачувальної фабрики, що за потужністю вдвічі перевищувала попередні [Береговский Л. Н., Занудько Н. А., Макаренко В. Н. Орджоникидзе // История городов и сел Украинской ССР… С. 525].
Стрімке індустріальне зростання і створення соціальної інфраструктури в краї значною мірою завдячувало діяльності Григорія Лукича Середи, котрий очолював рудник ім. Орджонікідзе з 1955 р. У 1958 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці [ДАДО. Ф. 4540. Оп. 1. Спр. 413. Арк. 157]. Під його керівництвом рудоуправління перетворилося на трест «Орджонікідзе – Марганець», із 1970 р. – Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат, очолюваний ним до 1985 р. У 1972 р. Г. С. Середі присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки за «розробку і впровадження прогресивної технології видобутку марганцевої руди відкритим способом і гірничотехнічної рекультивації відпрацьованих земельних масивів у Нікопольському басейні (1958 – 1970 рр.)» [Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Офіційний сайт // ].
Становлення великого гірничодобувного центру відбувалося разом із формуванням розлогої міської агломерації. Рішення Дніпропетровського обласного виконавчого комітету від 30 жовтня 1956 р. № 1023 об’єднало селища міського типу Орджонікідзе Нікопольського району з селищами того ж району – Колонка, Стройка, Хутір Перший та Олександрівка, в один населений пункт, віднесений до категорії міст з назвою міста Орджонікідзе [ДАДО. Ф. 4540. Оп. 1. Спр. 917. Арк. 34]. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 р. відніс місто Орджонікідзе до категорії міст обласного підпорядкування. Відбулися вибори до міської Ради депутатів трудящих; сформовано міський комітет КПУ та партійні комітети в трестах «Орджонікідземарганець» і «Марганецьрудбуд» [Береговский Л. Н., Занудько Н. А., Макаренко В. Н. Орджоникидзе // История городов и сел Украинской ССР… С. 525 – 526]. Остання територіальна зміна в м. Орджонікідзе відбулася 3 лютого 1993 р., коли Верховна Рада України постановила включити в межі міста Орджонікідзе Дніпропетровської області село Перевізькі Хутори площею 140 га [Відомості Верховної Ради України. 13. 04. 1993. С. 141].
Інтенсивне розростання марганцеворудних кар’єрів актуалізувало потребу в постійних рятувальних археологічних роботах на території краю. З цією метою в 1969 р. створено Орджонікідзевську археологічну експедицію, очолювану Б. М. Мозолевським до 1993 р. Із 30 березня до 11 серпня 1971 р. під його керівництвом тривали розкопки всесвітньовідомої Товстої Могили. Як писав у своєму звіті Б. М. Мозолевський, «…розкопки експедиції 1971 р., по суті, перетворились на загальну справу всього населення м. Орджонікідзе» [Мозолевський Б. М. Звіт про роботу Орджонікідзевської експедиції АН УРСР за 1971 р. // Науковий архів Інституту археології НАН України. Ф. 1. Од. зб. 6213. Арк. 6].
Це стало резонансною подією, що дала потужний поштовх до пробудження інтересу мешканців краю до його історії. Експедицію супроводжувала знімальна група Студії документальнохронікальних фільмів, в якій взяв участь кінорежисер, український поет М. С. Вінграновський. «Тисячам трудящих з різних кутків країни було надано можливість спуститися в підземелля і познайомитися з […] обстановкою», – писав Б. М. Мозолевський. Він та його заступник Є. В. Черненко провели «5 широко представницьких публічних лекцій» про результати археологічного дослідження, близько ста лекцій за дорученням товариства «Знання» в містах Орджонікідзе, Нікополь та селах Нікопольського району [Там само. Арк. 6, 8]. Завзятим пропагандистом цього археологічного відкриття був тодішній голова Товариства охорони пам’яток історії та культури Нікопольського району В. Г. Грибовський, котрому належить одна з перших публікацій про цю подію [Грибовський В. Новий сюрприз сивого кургану. Археологічні дослідження тривають // Нікопольська правда. 1971. 30 червня. С. 4]. Зображення пекторалі ввійшло в масові історичні уявлення про цю територію, що відобразилося в декорі місцевих зупинок та інших архітектурних форм (мал. 23, 24).
Останні роки радянської доби відомі різким загостренням екологічних проблем, що вкрай негативно позначилися на здоров’ї місцевих мешканців. Місто оточив істотно змінений кар’єрними розробками ландшафт [Черных Л. А., Дараган М. Н. Курганы эпохи энеолита-бронзы междуречья Базавлука… С. 376]. Рекультивацію землі на відпрацьованих ділянках Богданівського й Олександрівського кар’єрів після 1991 р. провадили в незначних обсягах. Виснаження покладів марганцю внаслідок їхньої тривалої розробки, максимально інтенсивної в 1960 – 1980-х рр., створило сумну економічну перспективу для міста в умовах кризової ситуації 1990-х рр. Місто, що склалося як додаток до Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, абсолютно залежить від попиту на марганець на внутрішньому та зовнішньому ринках і стану його видобутку.
Нині Україна посідає друге місце у світі і перше серед пострадянських країн за обсягами запасів марганцю.
Їхню розробку провадять Марганецький та Орджонікідзевський (з червня 2017 р. Покровський) гірничо-збагачувальні комбінати. Однак подальший видобуток стає все більш проблематичним. Якщо частка марганцю у видобутій на Покровському руднику породі в 1886 р. складала до 80% (про це – вище), то в карбонатній руді, що її добувають зараз, цей показник не перевищує 21%, в оксидній – 28%.
Українська марганцеворудна сировина помітно поступається африканській (більше 31%) та австралійській (до 48%). Тож українські феросплавні заводи, зокрема й розташований поруч Нікопольський завод феросплавів, відмовляються від важкозбагачуваної вітчизняної сировини і вдаються до імпорту, що складає майже 65%. У 2009 р., в умовах світової економічної кризи, коли різко знизився попит на продукцію металургії, з цієї причини Орджонікідзевський ГЗК тимчасово зупиняв видобуток і збагачення марганцевої руди [Билиловец А. «Марганцевый чемодан без ручки» // Украинская техническая газета. 2010. № 29 (133). С. 7]. Для міста з монофункціональною економікою це є надзвичайно серйозним викликом (мал. 25) [Певне уявлення про діючі на теперішній час підприємства та заклади міста дає видання: Погляд крізь роки – нариси / укладачі: Т. І. Жежеріна, З. В. Дерій. Запоріжжя: «Грейт Медіа Груп», [2016]. 334 с.].
У 1989 р. чисельність населення м. Орджонікідзе склала 45 806, у 2014 р. – 41 152, у 2016 р. – 40 531 осіб [Чисельність наявного населення України на 1 січня 2016 року. К.: Державна статистична служба України, 2016. С. 21]. Високі показники смертності, низька народжуваність та значні обсяги трудової міграції мешканців міста відображають демографічну й соціально-економічну ситуацію в місті впродовж останніх трьох десятиліть. Ностальгійні настрої за радянським минулим створили грунт для політичного популізму, що ускладнив формування в краї українського суспільного і культурного простору.
Водночас, в останнє десятиліття з’явилися нові меморіальні місця, пов’язані з історією краю, насамперед – ушанування Війська Запорозького, ініційоване місцевими громадянами.
У 2006 р. з ініціативи громадського діяча С. А. Каширного на в’їзді до міста на перехресті вулиць Панаса Мирного і Південна об’їзна був установлений Православний козацький хрест, стилізований під надбаневий хрест церкви часів запорозького козацтва, розташованої в межах сучасного м. Нікополь (оригінал зберігається у Нікопольському державному краєзнавчому музеї); автор проєкту В. М. Нікітенко; замовник, автор ідеї та виконання С. А. Каширний; переданий громаді міста в 2008 р. (мал. 26) [Рішення виконкому Орджонікідзевської міської ради від 22 травня 2008 р. № 276].
Важливим елементом культурного простору став парк ім. Б. М. Мозолевського, а також зона відпочинку, створена на місці рекультивованої частини Олександрівського кар’єру. Центральна площа міста названа на честь кошового отамана Івана Сірка; в 2010 р. тут установили 4,5-метровий бронзовий пам’ятник із написом: «Кошовий отаман Війська Запорізького Іван Дмитрович Сірко» (скульптор В. С. Кочмар) (мал. 27).
Мешканці м. Покров залучилися до участі в Революції Гідності, попри негативне ставлення до цієї події більшості депутатського корпусу Орджонікідзевської міськради. У місті виникла громадська організація «Майдан міста Орджонікідзе Дніпропетровської області» (координатор президії ради С. А. Каширний), що ініціювала віча з критикою дій місцевої влади. Цій організації належить ініціатива з перейменування міста – відмови від назви на честь Г. К. Орджонікідзе як особи, причетної до Голодомору й сталінських репресій.
У ніч на 21 листопада 2014 р. був знесений пам’ятник В. І. Ульянову-Леніну [У Дніпропетровській області на річницю Євромайдану знесли пам’ятник Леніну // ].
Мешканці міста виступили також на захист суверенітету і територіальної цілісності України. 13 лютого 2015 р. біля м. Дебальцеве Донецької області під час виконання бойового завдання з вивезення поранених загинув молодший сержант МВС України Дмитро Анатолійович Стрілець [Стрілець Дмитро Анатолійович // Книга пам’яті полеглих за Україну. ]. 29 серпня 2016 р. у с. Павлопіль Волноваського району Донецької області під час бойових дій загинув старший солдат ЗСУ Олег Вікторович Кравченко [Кравченко Олег Вікторович // Книга пам’яті полеглих за Україну. ].
Громадська ініціатива з перейменування м. Орджонікідзе наразилася на опір керівництва міста й більшості депутатського корпусу. Ця ініціатива була розглянута на Всеукраїнській науковій конференції «Українське козацтво і тюркський світ наприкінці ХV – першій третині ХІХ ст.», організованої під егідою Інституту історії України НАН України в с. Капулівка 18 – 20 липня 2014 р. У резолюції конференції підтримано пропозицію з перейменування міста на Великий Луг [Резолюція Всеукраїнської наукової конференції «Українське козацтво і тюркський світ наприкінці ХV – першій третині ХІХ ст.», присвяченої 280-ій річниці заснування Запорозької Січі на р. Підпільна, 18 – 20 липня 2014 р. // Науково-дослідний інститут історичної урбаністики, створений Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України і Бердянським державним педагогічним університетом. Офіційний сайт. ]. Після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» цю ініціативу підтримала низка наукових установ та громадських організацій України та схвально розглянув Український інститут національної пам’яті. Втім 15 березня 2016 р. Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування підтримав пропозицію народного депутата від 35-го одномандатного виборчого округу А. Ф. Шипка про надання місту назви Покров. 17 березня 2016 р. Верховна Рада постановила перейменувати місто Орджонікідзе на місто Покров [Постанова Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів» від 17 березня 2016 р. № 1037-VІІІ // Голос України: газета Верховної Ради України. 2016. 1 квітня. ]. Це рішення неодноразово оскаржували в суді ініціатори перейменування міста на Великий Луг [Докладніше: Каширний С. Місто Орджонікідзе: з «міра совєтского» в «русскій мір» // Український тиждень. 2016. 8 квітня. ].
Нині у м. Покров під керівництвом міського голови О. М. Шаповала ефективно реалізують програми з покращення економічної ситуації, помітні досягнення відбулися в справі поліпшення благоустрою, надається дієве сприяння підприємницькій діяльності та ініціативам громадян.
Джерело: . – Дніпро: Журфонд, 2020 р., с. 92 – 98.