1993 р. Чиї ступні відбилися на каменях ?
Микола Бандрівський
У різних місцях Європи на поверхні великих каменів, уламках скель, у гротах та печерах трапляються зображення слідів людської стопи. Вони різні виглядом, розміром, а також мірою стилізації.
З давніх-давен такі сліди повсюди обожнювали, місцеві люди ставилися до них шанобливо. За численними легендами та переказами, ці відбитки на каменях полишила сама пресвята богородиця. Камені-слідовики славились як чудодійні. Прочани не тільки довколишніх сіл, а й здалеку приходили до них. Особливо цілющою вважалася вода, що збиралася в „стопі” після чергового дощу.
В Україні камені-слідовики здавна привертали до себе увагу, перед ними падав навколішки й молився люд. Місцеві парохи, певно, не можучи нічого вдіяти з такою адорацією начебто звичайних брил, оголошували зображення стопи на них слідами пресвятої богородиці. Не менше цікавилися такими каменями краєзнавці, шанувальники старовини. Свої враження від побаченого, а також оповіді тамтешнього люду вони нотували в подорожніх замітках, путівниках, іноді надсилали невеличкі дописи до місцевих часописів. Щоправда, рідко коли в тих нотатках і публікаціях трапляються докладні описи або малюнки слідів. Не це було важливе для перших дослідників. Головне вважали звернути увагу читача на якісь дивовижні речі в тогочасному цивілізованому суспільстві.
Одним із найуславленіших місць поклоніння, ба навіть масового паломництва до сліду стопи на камені, був Почаїв на Кременеччині, широко відомий своїм собором та монастирем.
Письменник й історик Ю.Німцевич у праці „Podróże historyczne…” (1858) пише, що
“… в скелі, на якій збудована церква, з місця, де пресвята богородиця витиснула форму своєї стопи, витікає цілюще оздоровче джерело. У тій самій скелі можна бачити печери, у яких жили перші ченці-василіани та пустельники. Здається, уже в XIII столітті законники мали там мешкання і церкву. Монастирські акти під 1662 роком свідчать, що біля церкви видно витиснуті на камені ступні ніг пресвятої богородиці, які вже на тому місці відомі чотириста років… Вівтар, у якому ступня пресвятої богородиці завжди наповнена невичерпною водою, стоїть між двома колонами, від землі до країв викладених дзеркальцями… Ту воду зі „стопи” пресвятої богородиці люди набирали в пляшечки і тут-таки на тасьмочці зав’язували собі на шиї… Ніжка пресвятої богородиці така мала, як ніжка дворічного дитяти. Подібну другу ніжку можна бачити за милю звідси – у Підкамені… Тривали довгі дискусії щодо справжності тих стіп, і погодилися, зрештою, що вони обидві справжні: пресвята богородиця однією ногою стала в Почаєві, другою – в Підкамені, і в обох місцях витиснула свої сліди”.
У бібліотеці ординації Красинських переховується давнє українське Євангеліє, видрукуване в Почаєві 1780 року. На шкіряній оправі його, крім постатей святих, зображено також святу стопу в сяйві проміння.
У Підкамені, на Бродівщині, з давніх часів теж відомі „відтиснуті” на камені сліди стіп пресвятої богородиці. 1739 року ченці збудували над ними дуже гарну каплицю. Коли згоріла українська церковця біля скелястого моноліту – Каменя (довкола нього й тепер подекуди стримлять із землі вершечки цвинтарних камінних хрестів), то згадану капличку в 1788 році віддали українцям. Передаючи, правда, позбавили її найсвятішої реліквії – самого сліду стопи пресвятої богородиці. Домініканці вирізали його й разом з^монолітом перенесли в костел при кляшторі.
Багато свідків бачили цей камінь квадратової форми, зі стороною 0,65 м. На поверхні його справді видніється слід у вигляді стилізованої людської стопи завдовжки 34 см і завширшки 5 см. Прочани побожно ставилися до нього, деякі відвідувачі протирали той слід піском, тим-то зображення дуже стерлося.
За однією з численних легенд про слідовик, ще до того, як побудували капличку, один мірошник схотів той камінь видобути із землі й узяти до млина. Та тільки-но почав підкопувати, раптом відібрало йому руки: ніби скам’яніли й не слухалися. У такий спосіб мірошник переконався в чудотворності сліду.
Подібні сліди на каменях є і в інших місцевостях України. Біля села Пришивальні на Київщині місцеві мешканці показують приїжджим відбитки у вигляді людських стіп та кінських копит на скелях, що коло річки Ірпінь. У середині минулого [19] сторіччя історик О.Новосельський записав у тому селі переказ про дівчину, яка, відчуваючи велику спрагу, побачила на дорозі два „слідки”, повні води. Були то сліди ступні пресвятої богородиці. Випила вона з них води й нараз відчула, що скоро стане матір’ю. Справді, за якийсь час народила вона двох синів. Один з них після численних лицарських пригод одружився з королівною, і разом з братом довго володарював над усією державою.
У статті „Волинська Швейцарія”, видрукуваній у часописі „Наша батьківщина” (1939, ч. 6), автор, який підписався тільки ініціалами „А.Б.”, розповідає, що „в селі Бережцях на Кременеччині на лівому березі Ікви є так звана Божа гора. З тої гори підноситься величезна скеля, а на ній – капличка. Поблизу каплички на скелі видніється заглиблення у вигляді людської стопи. Стопа така ж, як на скелі в Почаєві”.
Ще один слід стопи на камені – в околицях села Паньківців на Бродівщині – зафіксував у минулому столітті першокласний краєзнавець і великий любитель старовини Антоній Шнайдер. Він пише, що той камінь місцеві селяни називали Пробута або Пробитий камінь. На ньому було вирізьблене заглиблення у вигляді людської стопи, яке в давні часи довколишні селяни мали за якийсь релігійний символ, а воду, що збиралася в ньому після дощу, вживали як ліки проти всіляких недуг.
Цікаві щодо цього також зображення людських розкритих долонь на каменях.
Леон Козловський у статті „Камінь з вирізьбленою долонею з Бишова” (Wiadomości archeologiczne. – 1921. – T.VI) подає, „що… поблизу дослідженого кургану знайдено камінь з виразно вирізьбленою на його поверхні людською долонею, яка трохи більша від звичайної з п’ятьма стуленими вглибленими пальцями й долонею, зовнішні контури якої зазначено канавкою. З тим каменем пов’язана легенда, що долоню відтиснув диявол, який ніс той камінь, аби вергнути його на Ченстохову, але на полях поблизу Бишова впустив додолу”.
Додамо, що подібна „відбитка” людської долоні на камені вмурована в східний портал дрогобицького костелу, нинішній вигляд якого сформувався остаточно в XVI столітті. Долоня разом із стопою з двох боків оточують величезне зображення людського обличчя – парсуну, теж виконану в камені. А. Росцішевський опублікував у 1828 році перекази дрогобиччан, які твердили покликаючись на давнішні джерела, що той великий камінь з головою (а з ним, мабуть, і розміщені обабіч парсуни стопа й долоня) було знайдено ще тоді, як копали рови під фундамент костелу, і що там унизу, під храмом, дотепер лежать відламки поганської фігури, до якої, власне, і належить згадане зображення голови. А. Росцішевський припускає, що це справді, як і переповідають, могла бути частина якогось поганського кам’яного боввана, який, потрощений, напевно, за часів християнізації, був закопаний на місці, де пізніше й поставили костел. Водночас дослідник, спираючись на пояснення тамтешнього ксьондза, нагадує, що колись при освяченні костелів існував звичай ставити такі пам’ятники в образі голови єпископа.
Найближчою аналогією до дрогобицьких зображень є описаний у літературі камінь з „відтиском руки”, який був під вівтарем костелу села Жировичі колишнього Слонімського повіту на Білорусі. Цей костел відомий чудотворним образом Матері Божої, де вона, за переказом, колись явилася.
Камені з вибитими на них зображеннями людських стіп або долонь рідко де збереглися донині. Частина цих пам’яток походить, можливо, ще з дохристиянських часів, символізуючи якийсь різновид персоніфікованого божества. На місці явлення чи постійного перебування таких божеств вибивали їхні ступні, рідше – долоні.
Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 114 – 115.