1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Тепер відвідаємо Почаїв. Дорога з Кременця в Почаїв дуже мальовнича. Увесь час ліворуч тягнуться то високі гори, то долини, а праворуч, скільки бачить око, розстилається Волинська низовина, що закінчується синьою смугою на обрії. При в’їзді в Почаїв починається величезна алея, обсаджена 300-річними деревами, які зрослись кронами і утворюють зелений тунель. У просвітах між деревами миготять золоті верхи лаври. Але ще величніший вигляд мають споруди Почаївської лаври з білокам’янської або червоноар-мійської дороги. За 25 – 30 кілометрів видно височенну гору, увінчану силуетом барочних будівель.
Коли виник монастир – невідомо. Традиція відносить його заснування до XIII ст. В документах він згадується з XVI ст., коли українська шляхтянка Анна Гойська подарувала йому великі угіддя і в 1579 р. збудувала нову кам’яну церкву. Для будівництва монастиря була обрана височезна гора, що непомітно піднімається з боку Кременця і спадає крутими обривами з протилежного боку. Особливо відомим став монастир завдяки боротьбі проти католицизму за часів Іова, друга Вишенського, і після того як тут була заснована друкарня. В 1649 р. збудовано Троїцьку церкву (на кошти Федора і Єви Домашевських – місцевих українських шляхтичів). Увесь монастир з храмами й іншими будівлями було укріплено оборонними мурами та баштами. Про міць почаївських укріплень свідчить те, що в 1665 р. ціла турецька армія не змогла взяти Почаїв. Пізніше цей факт церковники витлумачили як чудо. Споруди монастиря прекрасно зображені на гравюрі «Облога Почаєва». В 1713 р. лавра перейшла в руки уніатського ордену василіян. Старий почаївський храм був, очевидно, тринефний, шестистовповий, з п’ятьма верхами і, як і Успенський собор Києво-Печерської лаври, оточений численними каплицями, що добре видно на згаданій гравюрі.
Із спорудженням у 1771 – 1783 рр. нового Успенського собору (за проектом Готфріда Гофмана) почав складатися сучасний ансамбль. Потім до головного храму у вигляді каре добудували двоповерхові корпуси келій і трапезну з церквою. В 1861 – 1871 рр. було збудовано високу дзвіницю, а в 1910 – 1913 рр. Троїцьку церкву за проектом О. Щусєва в формах новгородської архітектури XII – XIII ст., що ніяк не пасує до існуючого ансамблю.
Гофман був не тільки обдарованим архітектором, а й талановитим містобудівником. З великою майстерністю і тактом він використав скелясті тераси гори і перетворив її на масивний стилобат, що підноситься, немов велетенська східчаста піраміда Джосера в Саккара в Єгипті, а на її вершину поставив будівлю з широкою терасою навколо. Тераси, розчленовані пілястрами і завершені ажурними балюстрадами, наростають від підніжжя гори в повільному ритмі, немов гучні акорди. Завершуються вони могутнім хоралом – величавим золотоверхим храмом, який сяє на тлі синього неба казковим, примхливо скомпонованим білосніжним кристалом. Ритм уступів-терас, їх рух вгору ніби перепиняється для відпочинку в горизонталях останньої тераси, щоб звідти злетіти в невтримному русі колон головного входу та лініях тендітних струнких башт і розтанути в бездонній блакиті неба.
В інтер’єрі храму поєднані глибинне розкриття внутрішнього простору з висотним. Ритмічний рух в глибину, досягши підбанного простору, немов у коротенькій задумі, зупиняється, а потім стрімко підноситься в гранях хрещатих опорних стовпів і пілястр бані, щоб згаснути в його зеніті. Ходячи по собору, немов перебуваєш у своєрідному палаці, де поєднані численні переходи, лоджії, балкони, а в бічних нефах, в кожному ярусі хорів для просторового об’єднання в стелі зроблені круглі отвори, крізь які видно всі три яруси. Тому гра ліній, контрасти світла й тіні, перетин площин, несподівані ракурси увесь час змінюються, створюючи дивовижне враження краси і величі.
З балкона храму або з верхньої тераси відкриваються неозорі краєвиди, а десь далеко внизу зеленими хвилями стеляться луги і поля.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 184 – 186.