2009 р. У Львові археологи знову розкопали мури третьої лінії міської оборони

Дата: 08.04.2009

Капітальний ремонт другої частини вул. Підвальної у Львові, що його управління капітального будівництва Львівської міської ради планує завершити у червні (!) цього року, супроводжується археологічними дослідженнями, які виконує науково-дослідний центр Інституту Археології НАН України «Рятівна археологічна служба».

Капітальний ремонт вул. Підвальної у зоні ЮНЕСКО провадить підрядник ВАТ ЛСБМУ- 1 (ст.в. Ю. Городиський). Пов’язаний ремонт із прокладенням гілки водогону та інших комунікаційних мереж, а також заміни трамвайної колії від вул.Руської до пл. Данила Галицького. 2002 року при проектуванні транспортного кільця для Львова, знаючи що ця ситуація зачепить і пл. Митну, і пл. Данила Галицького, і вул. Підвальну, на замовлення УКБ і генпроектувальника «Містопроект» інститут «Укрзахідпроектреставрація» опрацював історико-архітектурне обґрунтування та проектні пропозиції реконструкції, які пов’язані з локалізацією оборонних споруд на тих ділянках.

На кресленнях чітко було позначено три позиції, які стосуються вул. Підвальної. Перша – Босацька хвіртка, яка йде з півкруглої бастеї в напрямку до монастиря кармелітів босих через СШ №8. Друга – Руська брама (її позначили пунктиром, бо тоді не знали, де точно вона розташована). Третя – Королівський бастіон із вежею-бастеєю. Усі матеріали передали в «Містопроект» і УКБ, для яких вони мали служити вихідними даними. Генпроектантом робіт на вул. Підвальній мав бути «Містопроект», але робочі креслення виконав інститут «Львівдіпрокомунбуд».

Прокладання колії за новітньою технологією, яка передбачає зниження динамічних навантажень і шуму (а саме над цим зараз працюють на вул. Підвальній) тягне за собою одну дуже неприємну річ – 20-сантиметрову бетонну плиту, під якою будуть поховані археологічні пам’ятки. На одній тільки вул. Підвальній маємо три такі об’єкти. Прокладання безшумної колії хоч і декларується, що йде на користь історичній забудові, насправді не враховує історичного чинника взагалі, якщо так легко допускає заливання його бетоном, а передбачити всі наслідки бетонування важко…

У середні віки трасою вулиці Підвальної проходив східний бік укріплень міста, тому археологам і зокрема архітекторам-археологам тут є що досліджувати, оскільки цю ділянку вважали найбільш небезпечною і вона була найсильніше укріпленою. Із 18 березня на вул. Підвальній працює археологічна експедиція під керівництвом співробітника «Рятівної археологічної служби» Остапа Лазурка.

«Оскільки нема можливості перекопати всю ділянку (бо правий бік вулиці обтяжений підпірною стіною, яку ніхто рухати не буде) ми обрали тактику закладення окремих розкопів – на валу при третій оборонній лінії, та внизу – при другій оборонній лінії. Там, де з вул. Винниченка на вул. Підвальну спускали гілку водогону, нам не вдалося наштовхнутися на залишки стародавніх мурів.

Вони на планах позначені пунктиром, і це може означати, що їх розібрали ще наприкінці XVIII ст. за наказом австрійського уряду, коли демонтували львівські міські укріплення, у кожному разі 1809 року комплекс старих львівських оборонних укріплень перестав існувати. Але ближче до Порохової вежі на стежці, що веде до сходів навпроти вул. Лесі Українки нам на глибині 0,5 м відкрився оборонний мур, очевидно, саме той, що огинав вежу зі сходу», – розповів ЗІКу директор «Рятівної археологічної служби» Олег Осаульчук.

Нагадаємо, що фортифікаційні мури були одним із важливих урбаністичних, формотворчих та об’ємно-просторових чинників міста. Лінія першої оборони Львова передбачала захист від стріл нападника, тому міські стіни були високими й тонкими. Із розвитком важкої, а згодом і вогнепальної артилерії захисні мури ставали дедалі потужнішими, а для того, щоб вони м’яко поглинали ворожі ядра і при цьому не руйнувалися, їх укріплювали земляним насипом.

Саме такі мури третьої лінії оборони завтовшки 2,6 метра, складені із грубо тесаного білого каменю й облицьовані з одного боку червоною цеглою, науковці виявили під час копання шурфу, коли досліджували археологічну ситуацію перед встановленням пам’ятника В’ячеславові Чорноволу 2002 року. Стратегічна функція цієї ескарпованої перепони полягала у тому, що гладка стіна піднімалася на 4-5 м відносно дна широкого неглибокого рову, який завершувався контрескарпом, а інший рів – глибокий – пролягав під вул. Підвальною перед низьким муром.

До речі, частину муру, що оточував Порохову вежу відкрили під час її реставрації 1925 року, у 1954 р. при реставрації Королівського арсеналу відкрита передня фасадна стіна, у 1955 р. знову проведено реставраційні роботи у Пороховій вежі, у 1970-1980 рр. протрасовано міські мури перед Руською церквою, у 1973 р. знято тиньк із Порохової вежі, відтворено бійниці, проведено реставраційні роботи в оборонному костелі отців Кармелітів та міському арсеналі, у 1977 р. відкрито і заекспоновано бастею Низького муру на вул. Підвальній, у 1979 р. відреставровано фрагмент Шевської башти, у 1981 р. закінчено реставраційні роботи у міському арсеналі та в башті цеху Токарів і Поворозників, при цьому відтворено фрагменти верхньої частини Високого муру і протрасовано фрагмент Низького муру перед міським арсеналом.

У липні 2002 р., під час ремонту вул. Руської, було виявлено і обміряно фрагменти Руської брами з прилеглим до неї муром. За наказом міської влади, на третій день після розкриття фундаменти Руської брами були засипані (на пропозиції спеціалістів щодо можливості експонування об’єкта ніхто не звернув уваги). На жаль, будівельники у мощенні ознакували Руську хвіртку неправильно, а розкриті при ремонті дороги на вул. Підвальній та вул. Винниченка фундаменти наріжного бастіону третьої оборонної лінії, Королівської бастеї, навіть не ознакували!

«Ми запланували 6 розкопів. Три із них вже здано, один копати не будемо, – там ідуть кабелі. Два розкопи – на дні рову за низьким муром. У сквері біля Порохової вежі ми виявили фрагмент муру третьої лінії оборони. Серед інших знахідок – монети, кераміка XVI-XIX ст., кам’яне ядро тощо», – розповів Остап Лазурко.

Тепер археологи, за словами Остапа Лазурка, хочуть натрапити на залишки Босацької хвіртки та на бастею на розі сучасних вул. Підвальної та вул. Лесі Українки, однак у цьому ще успіх їх не спіткав. Оскільки археологи не виявили бастеї при будинку Української академії друкарства, то хочуть дослідити це місце трохи лівіше.

Що ж до Босацької хвіртки, яка вела з міста до костелу кармелітів босих (звідси й походить її назва), то виявити на дні рову опори її містка не вдалося. Але науковці не втрачають надії. Востаннє археологи бачили фрагменти Босацької хвіртки 1975 року, коли під час земляних робіт у зв’язку зі спорудженням пам’ятника Івану Федорову біля Успенської церкви виявили залишки високого і низького мурів, а також вежу мулярів.

До цього розташування хвіртки визначали лише приблизно. Як відомо, фрагменти Босацької хвіртки є збереженими й у споруді теперішньої середньої школи № 8. Босацька хвіртка з внутрішнього боку міста була пробита у низькому мурі й укріплена бастеями. Зовнішня її частина стояла на валу, з’єднуючись із внутрішньою сходами, обнесеними стіною. Те, що вона була слабкою ланкою в оборонній системі Львова, свідчить факт шведської інвазії.

Довідка ЗІКу

Перша оборонна лінія (Високий мур) датується XIV ст. Вона складалася з муру, посиленого вежами, перед ним був заводнений рів. Перша лінія оточувала всю територію міста (пізніше середмістя), творячи «місто в мурах». Високий мур споруджувався з розрахунку на використання метальних машин і холодної зброї.

Друга оборонна лінія (Низький мур) споруджена 1418 року паралельно на відстані 20 від Високого муру, вона тягнулася від Краківської брами до Галицької і складалась із 17 невеликих півкруглих у плані артилерійських бастей без даху, об’єднаних муром. Перед бастеями і муром була влаштована заводнена фоса. Низький мур починався від укріплень Краківської (Татарської) брами, йшов на схід паралельно до Високого муру, формував північне, східне та південно-східне прясла укріплень і закінчувався на рівні Галицької брами. Комплекс укріплень Низького муру виконано у розрахунку на використання вогнепальної зброї невеликих калібрів.

Третя оборонна лінія міських укріплень постала наприкінці XV-на початку XVI ст. Вона йшла паралельно до укріплень першої і другої ліній, оточуючи середмістя. Третя лінія являла собою систему невеликих бастіонів, об’єднаних куртинами, перед якими була заводнена фоса. У 1476 р. розпочато спорудження барбаканів при в’їзних брамах. У 1552р. третю оборонну лінію посилено вежею Новою – тепер Порохова.

У 1622 р. до міської оборонної системи (її третьої лінії) здійснено примикання укріплень Бернардинського монастирського комплексу. У 1672 р. споруджено наріжний Королівський белюард. Загалом – укріплення третьої лінії споруджено для протидії вогню ворожої артилерії середніх калібрів.

Четверта оборонна лінія постала у XVII ст. і складалась з масивних артилерійських бастіонів, пов’язаних між собою куртинами У профіль бастіонові укріплення четвертої лінії містили бастіон (вал), передвал та гласіс, між ними були влаштовані регулярні фоси. Укріплення четвертої оборонної лінії починались із бастіону по сучасній вул. М. Кривоноса, йшли, оточуючи Галицьке передмістя, до сучасного проспекту Т. Шевченка. Вони мали протидіяти вогню мобільної ворожої артилерії великих калібрів.

Наприкінці 1980-х років для побудови гаражів облвиконкому знищили єдиний, до того повністю збережений, артилерійський бастіон четвертої оборонної лінії. У 2001 р. з дозволу міської адміністрації розпочато планове нищення фрагмента барку четвертої оборонної лінії у подвір’ї будинків № 3 і № 5 по вул. П. Римлянина.

Укріплення східного прясла, у порівнянні з іншими, дійшли до нашого часу у найбільш повному обсязі. До них належать такі об’єкти: на вул. Підвальній фрагмент башти Римарів; Королівський арсенал, фрагмент башти Мулярів; Високий мур (перша оборонна лінія) ознаковано від Руської церкви до Королівського арсеналу; перед Руською церквою і перед міським арсеналом експонуються дві артилерійські бастеї з фрагментами куртин Низького муру (друга оборонна лінія); міський арсенал (вул. Підвальна № 5) з прилеглими до нього баштами: з півночі – башта Токарів і Поворозників (збережений перший ярус), з півдня – башта Шевців (ознакована на висоту першого ярусу); з третьої оборонної лінії до нашого часу дійшла Порохова вежа, фрагмент ескарпу та елементи Босацької хвіртки на третій лінії (виявлені у споруді школи №8 на вул. Підвальній); на схід від середмістя по вул. Лисенка і вул. Просвіти до нашого часу збереглись великі фрагменти оборонних стін монастиря отців кармелітів босих.

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»