2004 р. Вітражі Львова

Однак детальніше зупинимося на іншій споруді, шо належала ордену – костелі францисканок, оскільки саме він володіє вітражною оздобою, яка збереглася неушкодженою до нинішнього часу. Невелика однонавна будівля костелу неороманського характеру була зведена в 1876-1888 роках за проектами архітектора Ю.Захарієвича [Kronika Lwowa, jego zabytki i osobliwości, z przewodnikiem oraz planem. – Lwów, Nakładem Lwowskiego Biura Adresowego, Lipiec, 1909. – S. 32]. Вітражні засклення, що декорують вікна абсиди та кругле збірне вікно на хорах, виготовлені фабрикою Майєра в Мюнхені [Ibid.], яка виконувала вітражі для презбітерію львівського Катедрального костелу. Незважаючи на те, шо засклення до обох споруд зроблені однією фірмою, вони істотно відрізняються як композиційною структурою, характером зображення, так і колористикою полотен.

Вітражі абсиди костелу францисканок однофігурні. [Виготовлені згідно з проектами Ю.Захарієвича в 1887 – 1888 pp.] На кожному з трьох полотен – “Свята Меланія”, “Ісус Милосердний”, “Святий Михаїл” – зображені постаті, які є центром композиційної схеми і займають одну третину вітраж-ного полотна. Кожна з постатей немов у ніші, утвореній аркою, яка над головою святого замикається в трилисник й у верхній третині вітража завершується готичними архітектурними надбудовами у вигляді декоративних веж, складених з витончених кручених колон. З таким декоративним вирішенням тла ми уже стикалися у вітражі віденського художника Лауфбергера в презбітерію Катедрального костелу. Подібні ажурні архітектурні обрамлення оздоблювали вітражні полотна костелу Марії Сніжної, виконані теж за проектами Юліана Захарієвича у 1889-1890 років [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893… – S. 54]. Відомо, шо Ю.Захарієвич здобував мистецьку освіту у Віденській академії мистецтв, яка, очевидно, мала вплив на формування особистості художника, викристалізування його творчої манери, власних формотворчих принципів. Позиції Академії, як і оточення, позначилися на творчості Захарієвича, зокрема як вітражиста. Художник представляє ідеально-прекрасні образи, огорнені невловимим споглядальним спокоєм, позбавлені індивідуальної конкретності та національних особливостей. Архітектурні ажурні надбудови, шо замикаються і перетинаються, утворюючи легкі “пломеніючі” готичні арки, на вітражах Захарієвича перегукуються зі складним декором фронтонів та веж віденського костелу Св.Стефана (XIII ст.), рівно як і з пишною оздобою головного вівтаря, виконаного М.Пахером, в костелі Св.Вольфганга (Польша). На відміну від твору Пахера, де зображувані персонажі й сцени насичені тонусом величаво-театралізованого видовища, полотна Захарієвича сповнені утихомирення, постаті представлені в ієратичних позах, фігури видовжені, що надає вітражам монументального звучання.

У програмі композиції вітражних полотен костелу францисканок, ускладненої гербовими зображеннями, шо займають нижню третину вітражів, прочитуються мотиви вітражного твору А.Нойхаузера та К.Йеле для вівтарної частини церкви Св.Павла в Аахені (Австрія) [Ibid. – S.18]. Та на відміну від австрійського вітража, переобтяженого численними постатями, зображеннями гербів, дрібними архітектурними деталями та орнаментикою, кольорові засклення, проектовані Ю.Захарієвичем, базуються на концепції цілісності – центру композиції, модельованому великими шматками скла, підпорядковані дрібніші маргінальні деталі, які утримуються полем тяжіння основного однофігурного зображення, завдяки чому твір набирає виразних та оригінальних форм. Герби, представлені понизу кожного з трьох вітражів абсиди, вирізняються своєрідним авторським трактуванням. Зокрема полотно “Святий Михаїл” оздоблене двома гербовими зображеннями, замкненими в коло. Справа – родовий герб великих литовських князів і водночас Литви “Погонь Литовська”, де на червоному тлі срібний лицар на срібному гарцюючому коні. У правиці, піднятій вгору, – оголений меч, у лівій руці – шит зі золотим подвійним хрестом. Зліва – герб “Лис”, де на червоному тлі срібна, звернена вгору, стріла, яка внизу два рази перехрещена. Обидва герби нахилені один до одного і дотикаються верхніми краями. Увінчує їх шолом із зображенням лиса з переможно піднятим угору хвостом. Шолом немов об’єднує герби, символізуючи, очевидно, породичання двох могутніх родів. Встановити, яким родинам (ймовірно, львівським) належать герби, важко, оскільки подібне гербове зображення мали декілька родин, докладний перелік яких представлений у книзі “Герби польської шляхти” [Leszczyc Z. Herby szlachty polskiej. – Warszawa, Lwów: Nakl. A.Fiedlera, 1908. – T.I. – S. 210, 259].

Обираючи кольорову гаму для вітражних полотен костелу францисканок, художник опирається на класичні зразки шедеврів вітражного мистецтва XII – XIII століть [вітражі Сен-Дені і Шартра] і віддає перевагу сугестивним синім та ультрамариновим барвам.

Незначні вкраплення охристо-жовтого та густо-червоного оживляють зображення. Однак особливістю цих вітражів є використання вертикальних декоративних елементів, зібраних зі шматків безбарвного скла і вкритих рисунком, виконаним технікою гризайль, та подекуди дрібними жовтими скельцями. Такі безбарвні смуги локалізують яскраві насичені кольори вітражів, сприяючи вільному розподілові акцентів на полотні.

Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 82 – 87.