1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Перша звістка про Львів належить до 1256 року. Місцем для нього була обрана висока гора, де розташувалось головне ядро – дитинець, а нижче по уступу гори півколом тяглися місто з передмістями. Про розміри тодішнього Львова свідчить велике число церков, розташованих на широкому просторі. В документах згадуються храми Миколая, Іоанна Хрестителя, Онуфрія, П’ятниці, Воскресіння, Федора, Варвари, Преображення, Введення, Іоанна Богослова, а також три вірменські храми. Деякі з них були кам’яні, але більшість – дерев’яні. В далечині, як окрема фортеця, на горі височів монастир св. Юра. Археологічними дослідженнями встановлено, що дитинець мав кам’яні стіни та башти; невеликі рештки його і тепер можна бачити на Замковій горі. На гравюрах XVII ст. є зображення укріплень Львівського дитинця, що загальним характером розташування на могилоподібній горі, силуетом мурів та башт нагадують Кременецький замок.
Від споруд XIII – XIV ст. збереглася тільки (правда, з чималими переробками) Миколаївська церква, збудована між 1264 і 1340 рр., та фрагменти стін, очевидно, П’ятницької церкви, пізніше майже заново перебудованої; уцілілі частини старих мурів подекуди заввишки мають кілька метрів.
Храм Миколая будувався, мабуть, як родинна усипальниця галицьких князів, чим зумовлена його планово-просторова композиція. Тому він у плані являє собою основну тридільну споруду з двома каплицями по боках, отже, в абрисі має вигляд своєрідної хрещатої будівлі. Спочатку на ньому була, очевидно, тільки одна баня. Зовні церква має вигляд хрещатого однобанного храму, а в інтер’єрі розпадається на окремі приміщення, слабо пов’язані з простором центрального нефа. Таким чином, замість простору традиційних хрестовобанних будов майстер створює іншу композицію з розчленованим простором, який складається ніби із з’єднаних докупи кількох споруд. В екстер’єрі замість чіткого силуету і нерозчленованого масиву – живописна композиція різних розмірами об’ємів, згрупованих по двох осях симетрії. Тут – не сувора нерухомість мас, а гра об’ємів, побудована на контрасті вертикалі бані і понижених бічних приміщень. Тому церква справляє враження хрещатої центричної споруди, складної пірамідальної побудови. Ця особливість надає їй поряд з динамікою і мальовничістю певної урочистості. Цьому сприяла не тільки пірамідальна композиція мас, не тільки поверхня чітких об’ємів, вимуруваних з кам’яних блоків солідних розмірів, але й досить великі розміри будівлі. Нагадаємо, що по зовнішньому обводу рамен вона дорівнює 26,50: 22,50 метра і перевищує розміри чотиристовпових тринефних галицьких храмів XII – XIII ст., наприклад, церкву Пантелеймона в Галичі, яка має 17,50: 17,85 метра.
Незважаючи на те, що Миколаївська церква зв’язана з традиціями бал-канської та вірменської архітектури, це виявилося в ній тільки в загальному розташуванні окремих частин та їх співвідношенні у плані. Поза тим будівничий цілком самостійно вирішує питання організації внутрішнього простору, взаємозв’язку окремих приміщень, архітектурно-конструктивного втілення задуму та його ідейно-художнього виявлення.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 208 – 212.