2010 р. Біля замку Любарта може з’явитися готель
Сергій Наумук
Дата: 12.03.2010
На місці згарища старого будинку, який розташований під «Лесиним ясеном», може бути невеличкий готель. Власником старої розвалюхи, як з’ясувалося, є іноземець, – пише «Луцький замок». «Власник, громадянин США, поляк за походженням (дружина – українка) має намір спорудити на тому місці будинок у стилі кінця 18 століття з призначенням як маленький готель на 10 місць», – каже директор департаменту культури та збереження історичної спадщини Луцькради Сергій Годлевський.
Посадовець стверджує, що це попередній розгляд. “Буде запропоновано кілька варіантів проекту у контексті з сусідніми будівлями, тому що є також проект реконструкції монастиря шаріток», – каже Годлевський.
За словами чиновника, головне, що інвестор згодився за свій кошт провести археологічні дослідження того місця. Є версія, що там розташована одна із веж Окольного замку. Тоді це буде враховано і сам фасад зміниться, бо кінцева мета – зробити мури Окольного замку.
Директор історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Тарас Рабан запевняє, що таку ініціативу цілком підтримує. «Інвестор хоче щось зробити – і не пивну палатку, не майстерню для ремонту автомобілів чи бутік. Хоча ми, чесно кажучи, погоджувалися на будь-що, тільки б не стояли ці руїни. Спершу він хотів спорудити житловий будинок, але коли ще тільки почав говорити про свої плани, ми його наштовхнули на думку про який-небудь заклад громадського використання, от як готель», – розповів Рабан.
За його словами, дирекція заповідника зацікавлена у тому, щоб у старій частині міста було якнайбільше об’єктів, пов’язаних із обслуговуванням населення.
Джерело: “Волинські новини”
Чи можна торгувати нашою минувшиною?
Ось так може виглядати польський готель біля замку Любарта.
Історія цього будинку розпочалася давно. Десь у XVI столітті, коли побіля Луцького замку князь Василь Острозький збудував собі житло. Відтак споруда переходила з рук у руки, перебудовувалась. І вже в наші дні після смерті останніх власників будинок почав занепадати. У ньому оселилися бомжі. Найімовірніше, саме з їхньої вини й спалахнула якось пожежа.
Нині згарище біля входу до замку Любарта місто явно не прикрашає і балів Луцьку серед туристів, зокрема, й іноземних, не додає. Щоправда, півтора року тому будинок викупили, проте власник і досі нічого з ним не робив. Можливо, горезвісна криза далася взнаки – хто знає.
Та ось недавно на містобудівну раду Луцька подали проект будівлі, що має постати на згарищі. Власне кажучи, проектів було три, і кожен зі своїми плюсами та мінусами. Власник запропонував спорудити міні-готель на 10 місць. Ідея непогана: зайвим готель в історичному центрі міста не буде. От тільки місце для паркування автомобілів не передбачено, мовляв, пожильці зможуть поставити їх на Замковій площі. Не найкращий вихід, але, зрештою, члени містобудівної ради зійшлися на тому, що розрахований готель усього на 10 місць, і чотири-п’ять автівок помістяться й у дворі. Усі три проекти рада розглянула, але поки жодному не віддала перевагу.
– Я сподівався на щось інше, – сказав головний спеціаліст головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства облдержадміністрації Петро Троневич. – Там стояв будинок князя Василя Острозького. Він був двоповерховий. Маємо і його детальні описи: скільки вікон, які клямки, скільки завіс. Гадаю, варто було б щось звідти запозичити. Проект виконано у стилі української пізньосередньовічної архітектури, – оцінив Петро Олексійович один із запропонованих варіантів.
Певне пожвавлення викликало пояснення, що другий варіант розроблено у стилі волинської архітектури. Дехто з присутніх навіть заперечив, що такого стилю взагалі не було. Зрештою, вирішили, що проект треба доопрацювати. Та найбільша дискусія розгорілася під час обговорення археологічної складової будівництва.
– Ми не знаємо, що в землі, – апелював до здорового глузду заступник директора з наукових питань ДП «Волинські старожитності» Інституту археології НАНУ, кандидат історичних наук Сергій Панишко. – Це ж Старе місто, там зо п’ять метрів культурного шару! Зрештою, я навіть не готовий одразу сказати, скільки саме. Десь у цьому районі проходила стіна Окольного замку, і якщо виявлять її фундаменти, то за законом доведеться їх музеєфікувати. Та й розкопки будуть надзвичайно масштабні.
Таке повідомлення викликало різні думки.
– Ми повинні не проблеми створювати людям, а допомагати, – обурився директор департаменту містобудування, начальник управління архітектури Луцького міськвиконкому Георгій Шевчук. – Людям треба будувати, а не музеєфікувати. Коли ми поставимо такі вимоги, вони розвернуться і підуть. Профінансує інвестор археологічні розкопки – це вже добре.
Його підтримав і Петро Троневич. Дещо на іншій позиції стоїть голова Громадської ради Волині Ігор Левчук.
– По-перше, питання розкопок дуже серйозне, – заявив він. – Ще не відомо, що знайдуть археологи. По-друге, всі розмови про варіанти проекту зайві, поки нема висновку професіональних архітекторів. По-третє, власник ділянки зобов’язувався профінансувати відновлення будинку Пузини, що поряд, та відтворити спалений в іншому місці. Навіть була домовленість, що на першому поверсі будинку Пузини він облаштує невеличкий музей. Нічого цього не зроблено. Цей чоловік мільйонер, поляк. Дружина його родом з Луцька. Я маю документи про те, що він згарища викупив за копійки, а тепер претендує на щось. Чого бігають наші чиновники – це зрозуміло.
Логіка наших чиновників – це тема для окремого дослідження. Виходить, якщо археологічні дослідження дорогі, то це велика перепона для інвестора. І якщо він погодиться оплатити розкопки, то він великий благодійник. А чи відомо інвесторові та чиновникам міської ради, що розкопки на місці будь-якого будівництва оплачує забудовник, хай якими дорогими вони не будуть? І це не благодійність, а вимога статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини»! Тому роздуми про те, що інвестор піде, бо не захоче фінансувати дослідження, просто смішні. Це проблема інвестора, якщо він вкладає гроші в країні, законодавства якої не знає, чи не хоче знати.
Напевно, тільки у нашій країні чиновник може переконувати, що археологічні дослідження – це дорого, а музеєфікувати знахідки не треба. Звичайно, ми ж не в Польщі, де придивляються до кожної цеглинки та камінчика. Це там до археології увага, яка й не снилася нашим науковцям. Хотів би я побачити того інвестора, котрий задумав би звести будівлю біля стін краківського Вавеля і заявив, що археологічні дослідження – це дорого.
Повторюся: згарище не прикрашає Старого міста, та й готель не завадить. Однак не можна ухилятися від букви закону і дослідити цю ділянку. А знайти там можна чимало. Розкопки в такому місці – це блакитна мрія археолога. Не завадять і громадські слухання, які пропонував Ігор Левчук, щоб волиняни висловили свій погляд на цю проблему. Та остаточне рішення у цьому питанні ухвалюватиме сесія міської ради. Хочеться вірити, що депутати не підуть на повідку в інвестора, хай як його потребує місто. Надто коли йдеться про нашу історію.
“Волинь”