2007 р. I кроки привидів вночі…

Вальдемар Пясецький, краєзнавець

Дата: 03.09.2007

Зараз мало хто із луцьких старожилів пам’ятає про цей меморіал із лаконічною назвою «Про патріа» («За Батьківщину») і промовистим зверненням, закарбованим на його камінні: «Зупинись перехожий! У цих могилах спочивають ті, гідні подиву герої, які радо віддали життя за Батьківщину». Звернення до всіх лучан, а не тільки мешканців міста минулого століття, і чи маємо ми право забувати про це???

Так, це один із меморіалів у пам’яті тих, які загинули на фронтах Першої світової. Споруджено його було на другому військовому кладовищі. Воно, на відміну від першого, що на Володимирській, розташувалося на протилежній частині Луцька вздовж Теремнівської дороги (тепер проспект Перемоги).

Аналогічні звернення були майже на всіх луцьких кладовищах, де в братських могилах захоронено жертв не тільки Першої світової, але й наступної польсько-української, польсько-більшовицької чи громадянської війн.

І все ж, луцький меморіал «За Батьківщину» відрізнявся від десятків інших не тільки своїм зовнішнім виглядом, але й змістом. У постанові про братські кладовища, яку прийняв російський уряд уже на початку війни, дозволено хоронити на них тільки солдатів російської армії будь-якої віри, в тому числі мусульман, і ні в якому разі солдатів ворожої армії. Луцький меморіал є винятком із правил, бо напис на ньому засвідчує: «Тут у пошані спочивають колишні вороги. Перебувайте в мирі, благословенні душі».

Ця характерна риса меморіалу, в першу чергу, пов’язана з місцем виникнення другого луцького військового кладовища – поряд із двома нещодавно закладеними православним та євангелістським (протестантським). У побуті останнє найчастіше називали німецьким.

Безпосереднім поштовхом до виникнення нового військового кладовища став… військовий аеродром, що був розташований неподалік колишнього військового іподрому. З перших же повітряних боїв у Луцьку постало питання: де хоронити збитих льотчиків (російських, німецьких і австрійських).

Російським льотчикам збитий ворожий літак зараховувався лише тоді, коли був доказ – віднайдено могилу льотчика. Так уже вийшло, що своїх не везли через усе місто на Володимирську, де було військове кладовище, а відправляли на службу (панахиду) в церкві поряд із Яровицькими казармами (тепер Олександра Невського). А ховали біля недалекого православного кладовища біля Теремнівської дороги. Німецьких чи австрійських пілотів, збитих над Луцьком, почали хоронити поряд, напроти євангелістської частини спільного кладовища.

Згодом тут почали хоронити не тільки льотчиків, а й солдатів і офіцерів різних військових частин, які під час війни займали Яровицькі казарми. І тих, які загинули на полі бою, і тих, які померли від ран чи хвороб. А займали ці казарми до 1919-го різні частини і російської армії, і австрійської, і німецької. Слід зауважити, що і німців-католиків, і австрійців-католиків хоронили на Польському (римо-католицькому) цвинтарі.

А якщо врахувати багатонаціональний характер як російської, так і австрійської армії, або такий факт, що французькі інструктори були і в армії російській, і польській (Голуба армія Юзефа Галлера), то можна уявити інтернаціональний характер другого військового кладовища.

Недаремно луцькі старожили, молодість яких пройшла біля цього кладовища, пригадують на ньому своєрідні квартали з рядами по-різному оформлених могил. Значне місце, за їх свідченнями, займали ряди дерев’яних хрестів із дашками і українськими написами. Це свідчить, що саме тут були поховані козаки і старшини з двох полків так званої Сірої дивізії, що були розквартировані в Яровицьких казармах з січня 1919 р.

На базі цих полків мала формуватися Хомська група (дивізія) дієвої Армії УНР. А вже восени цього року в Яровицьких казармах було розміщено інтерновані частини цієї армії. Померлих від багаточисельних хвороб теж хоронили на другому військовому.

Уже в повоєнний час представники багатьох втягнутих у цю війну країн відшукували могили своїх громадян. З пошаною і урочистостями останки багатьох із них відправляли на Батьківщину. Особливо активно на Волині працювали відповідні комісії з Франції та Італії. Цікавились похованням своїх рідних мешканці УРСР. Про це свідчить листівка однієї з луцьких вчительок польської школи в посольство Української республіки в Варшаві (було таке певний час), у якій вона інформує про стан могил офіцерів Сірої дивізії, родом із Полтавщини.

У перші повоєнні роки могили на військовому цвинтарі впорядковано і створено меморіал, на обслуговування якого луцький магістрат отримував кошти від відповідних організацій. У цей час військове кладовище належить польському гарнізону. Саме на ньому було поховано жертв аварії на луцькому аеродромі в 1922 р. Родичі загиблих ще недавно цікавилися станом їх могил.

На карті-схемі Луцьких кладовищ 1940 року подано площу всіх трьох: православного – 8638 м2 (заплановане збільшення на 1150 м2) євангелістське – 4721 м2 і військове – 5519 м2. Коли цвинтарі було ліквідовано та знесено меморіал, ніхто не пам’ятає. В 1950-ті роки міська рада планувала влаштувати тут парк, і навіть висадили дерева. Історія повторюється – парк у свій час планувався на Пречистенському кладовищі. Але тоді мешканці звернулися з протестом до самого «батюшки-імператора». Тепер ніхто не посмів чинити опір.

Згодом поставили на колишньому кладовищі школу, а вздовж бічної вулиці – житлові будинки. Однак під час будівництва розкопувались окремі поховання. Було розрито могилу австрійського офіцера із залишками регалій. Однак давнє кладовище нагадує про себе і в інший спосіб… кроками привидів у вечірній час… А може, то вже легенда?..

Зараз від цього своєрідного міжнародного пантеону нема і знаку. Чи не варто відновити пам’ять про нього і поставити на перехресті вулиць інформаційну схему (таблицю) з давнім зверненням до перехожих або з нашим вибаченням до пам’яті полеглих?

Джерело: “Волинська газета”