1999 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Трегубова

Нижня машинна станція, кін. 19 ст.

(іст., архіт.).

Набережне шосе, 8.

Ряд невисоких споруд станції формує одну з мальовничих ділянок панорами високого правого берега Дніпра біля підніжжя колони Магдебурзькому праву. Будівництво станції для забору і перекачування води з Дніпра пов’язано зі спорудженням першої черги Київського водогону, яке здійснювалося у 1870 – 72 рр. Подальше розширення станції у 1896 – 97 рр. за пропозицією цивільного інж. Г. Шлейфера виходило із необхідності забезпечення міста чистою питною водою з артезіанських свердловин, які було пробурено на березі Дніпра. В період облаштування гранітної набережної (1935 – 38) станцію реконструйовано, організовано підхід із парадними сходами до колони Магдебурзькому праву. У переддень святкування тисячоліття Хрещення Русі (1988) цю місцевість, яка за легендами пов’язувалася з хрещенням киян, впорядковано, будівлі станції, відремонтовано і яскраво пофарбовано.

Гранітні сходи поділяють територію станції на дві частини. В північній містяться стримані за архітектурою цегляні споруди першої черги будівництва: старий машинний будинок з двома трикутними щипцями на фасаді (1871 – 72 рр., пізніше перебудований, призначався для перекачування дніпровської води до фільтрувального басейну верхньої станції під Володимирським узвозом), корпуси водомірної та механічної майстерень (1880-і рр.). Крайній у ряді двоповерховий дерев’яний житловий будинок придбало в 1890-х рр. Київське товариство водопостачання для працівників станції (раніше належав штабс-капітану К. Іванову). Мальовничий за композицією будинок із мезоніном, прикрашений пишним пропиляним різьбленням, є одним з найкращих зразків дерев’яної житлової забудови Києва серед. 19 ст. (перебудований 1878 р. за проектом арх. А. Геккера), що залишилися.

На південь від сходів містяться новий машинний будинок і корпус над підземним резервуаром. Повне обладнання будинку паровими котлами, насосами і генераторами завершено 1897 р. Призначався для перекачування артезіанської води до підземного басейну з фільтрами, який був розташований біля підніжжя Володимирської гірки (в урочищі Палестина). Одноповерховий, цегляний, у плані прямокутний будинок переділено поперечною стіною на дві перекриті фермами зали для машинного відділення і кочегарки. Головний симетричний за композицією фасад фланковано трикутними щипцями. Площини стін ритмічно розчленовано лопатками та контрфорсами, що обмежують поля, які включають великі прорізи з арковими перемичками. У вікнах головного і бічних фасадів збереглися первісні романські за рисунком дерев’яні рами. Будинок, пофарбований у червоний і білий кольори, має ошатний вигляд завдяки пишному цегляному декору: арковим ступінчастим карнизам, накладним фільонкам на лопатках, горизонтальному пояску поребрика.

Являє цінність як один з перших в Україні комплексів міського комунального господарства. Машинна станція зберігається в робочому стані як резервна.

Кобецкий О. Р. Об артезианских колодцах г. Киева. – К., 1887;

Коклик С. Г. Подземные воды г. Киева: Материалы по вопросу об артезианском водоснабжении г. Киева. – К., 1909;

Описание Киевского водопровода… – К., 1910.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 452 – 454.