Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Трапезна з церквою Йоана Богослова Михайлівського Золотоверхого монастиря

Амелія Шамраєва

Гостродискусійного характеру набрало останніми роками питання покриття трапезної з церквою Михайлівського Золотоверхого монастиря – пам’ятки архітектури XVIII сторіччя. Порушено його 16 жовтня 1998 року на засіданні Науково-методичної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури у зв’язку з потребою проведення ремонтно-реставраційних робіт на цій будівлі. Теперішнє ґонтове покриття даху трапезної наполегливо пропонує замінити на мідне орендар пам’ятки – Українська православна церква Київського патріархату. Зокрема патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звернувся до голови Комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України П.Тронька з листом, у якому обґрунтовує потребу переходу на мідне покриття „надійністю, ансамблевими потребами відтворюваного комплексу, а також нетрадиційністю ґонтових покрівель для київських храмів” 1.

На завдання Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища м.Києва в 2001 році об’єкт поновно досліджено. Крім того, проведено широке виявлення архівних джерел про первісне покриття будівлі. Висліди цієї роботи й оприлюднюємо тут.

Найдавніша споруда, що збереглася на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, – трапезна з церквою св. апостола і евангелиста Йоана Богослова 2.

Згідно з архівними документами, 1713 року, за ігумена Йоаникія Сенютовича, до Богословської церкви прибудовано муровану трапезну з коморою (підвалами), буфетом, кухнею і хлібнею 3 – замість дерев’яної, що стояла на іншому місці. Цю дату засвідчував і напис над дверима при вході до будівлі з північного фасаду, що був ще в 1880 – 1881 роках 4. За того ж ігумена на південь від трапезної споруджено довгий мурований льох для зберігання овочів, бочок з горілкою, пивом, медом і просоленою рибою 5, зведено келії для мешкання куховарів і пекарів 6.

Трапезну з кухнею і хлібнею вимурувано з цегли зі стін Симеонівської церкви на Кудрявці, що згоріла наприкінці серпня 1676 року. Київський митрополит Варлаам Ясинський дозволив розібрати обгорілі стіни й використати здобутий матеріал 7.

Від часу добудови 1713 року церква Йоана Богослова з трапезною становить один обсяг з фасадами, перекритими двосхилим дахом, і банею циркульного, проте трохи витягнутого абрису. На підтвердження цього в рукописах Михайлівського монастиря трапляються згадки про „готичний” стиль трапезної церкви й „візантійську архітектуру” її 8.

Від трапезної 1713 року збереглися (хоч і змінені наступними перебудовами) стіни, включно зі стінами вівтарної апсиди, але система покрівлі не вціліла. На початку XVIII сторіччя Київ зазнав великих втрат від пожеж, особливо в 1718 і 1719 роках. Однак, чи потерпіла трапезна Михайлівського монастиря за тих нищівних пожеж, відомостей не виявлено. Документів про зовнішній вигляд будівлі, її ремонти, а також про матеріал покрівлі до 1779 року досі не виявлено.

З часом будівля трапезної постаріла й занепала, тому архимандрит монастиря Тарасій Вербицький з 1779 року розпочав значний ремонт її. Великі відбудовчо-ремонтні роботи 1781-1783 років помітно змінили архітектурний вигляд споруди. Під час цих робіт замінено внутрішню горішню конструкцію над приміщенням трапезної й покрито її шалівкою під залізну бляху з подальшою позолотою маківки й хреста. У зв’язку із заміною покрівлі та підняттям її над будівлею було вимурувано – вздовж південного фасаду трапезної та її приділів – нову цегляну стіну, а під дахом, по всьому периметру, – цегляний, у три ряди, карниз (ґзимс), що увінчував стіну й підтримував покрівлю.

Виконані в той час опоряджувальні роботи полягали в зовнішньому оздобленні церковної бані, яку донизу в обхваті прикрасили, „як колись”, накладні алебастрові зірки, а також у відновленні живопису на її підбаннику з позолотою маківки й хреста, тинькуванні й побіленні знадвору фасадів трапезної тощо.

Архівні документи, пов’язані з відбудовчо-ремонтними роботами (починаючи з 1779-го й закінчуючи 1904 роком), зосереджені в Центральному державному історичному архіві України в Києві. Перше з виявлених повідомлень датоване 7 січня 1779 року. У ньому йдеться про заготовлення й купівлю для потреб монастиря аркушевого заліза та виконання попередніх робіт щодо відбудови трапезної з церквою. Михайлівський монастир повинен був повернути катедральному Софійському монастиреві позичені в нього в листопаді 1778 року 300 аркушів заліза вагою 72 пуди й 34 фунти. За погодженням з архимандритом Михайлівського монастиря Тарасієм Вербицьким тульському купцеві Іларіону Лучиніну було замовлено за тисячу карбованців доставити 488 пудів аркушевого заліза. Як і 1776 року, він доправив до Михайлівського монастиря 520 пудів заліза вартістю 2 крб. 5 коп. за один пуд 9.

В архівній справі „Про влаштування мурованої трапезної і трапезної церкви” зазначено дати початку й закінчення відбудовчо-ремонтних робіт, їх виконували виключно київські майстри-будівничі – мулярі, теслі, бляхарі, тинькарі, малярі, позолотники, живописці-монументалісти. Документи справи містять відомості про всі види робіт і етапи виконання їх. Передусім на трапезній мали замінити зогнилу покрівлю на нову. Перший кошторис, складений 3 травня 1781 року, включає кількісну характеристику й розміри дерев’яних елементів потрібних конструкцій: кроков, стояків, дощок, пластин, а також шалівок, цвяхів тощо. У кошторисі на трапезну баню фігурує фарба „дриншпан” (яра мідянка) 10. Підписав цей кошторис теслярський майстер, києво-подільський міщанин Федір Ігнатов 11. 2 і 3 червня 1781 року він уклав з монастирем другий контракт, згідно з яким зобов’язувався зробити на трапезній та її приділах – конторці, кухні й хлібні – дерев’яні стояки, а в церкві -дерев’яну баню з подальшим покриттям шалівкою під залізо. У своєму зобов’язанні-підписці майстер докладно описав, як виконуватиме всі роботи 12. Нова конструкція покрівлі повинна була спиратися на стовпи, збити її мали на землі, а потім поставити на горищі трапезної, розібравши й демонтувавши перед тим стару покрівлю. Далі передбачалося вкрити покрівлю трапезної і бані аркушевим сибірським залізом, обробивши його з обох боків перевареною олією з сажею і крейдою 13.

Тоді ж монастир уклав угоду з майстрами-бляхарями – київськими міщанами Іваном Симаницьким, Олександром Ле-бединським, Іваном Коломийченком та Михайлом Григоренком про „покриття трапезної і бані трапезної церкви аркушевим залізом”. Підпискою від 19 червня, згідно з укладеним 3 липня 1781 рок) як контрактом, майстер І.Симаницький брав на себе обов’язок одразу ж по тому, як на буде зроблено дерев’яну покрівлю й він отримає по записці від шафаря єромонаха Варфоломея аркушеве залізо, прибити його на покрівлі трапезної, а також конторку, кухню й хлібню та на трапезній церкві баню покрити й прибити „железным гвоздем искусно, гладко и плотно”. При цьому в контракті майстер гарантував виконати всі роботи якісно, а проте застерігалося, що коли впродовж наступних трьох років будівля почне точитися, то він своїм коштом повинен неодмінно виправити всі вади 14.

30 червня 1781 року монастир узгодив в кошторис на те, „як потрібно муровану трапезу репорувати”, й домовився про ці роботи з майстром-будівничим, києво-подільським міщанином Семеном Роменським. У кошторисі докладно описано, що належить виконати з цегляних робіт:

,,1) От экономной брамы над хлебнею, над кухнею и над конторкою: которые под одною трапезною кровлею до самой трапезной церкви, надобно подделать вновь (нову. – А.Ш.) кирпичом стену в вышину трехаршинного сажня и двух вершков;

2) Вокруг трапезной церкви и всей трапезы с приделами сделать карниз в три ряда пропорционально […];

3) Трапезную церковь и всю трапезу с приделами как с наружности, так и с нутра отинковать по надлежащему и выбелить вапною;

4) Около церковного купола на трапезной церкви понакладывать звезды с алебастру в пропорцию”.

Як плату майстер С.Роменський обумовлював

„от каждого трехаршинного сажня сколько по перемеру в длину и в вышину с наружности всей трапезы с трапезною церквою и с приделами […] по три рубля и полведра горилки за каждый сажень” 15.

Після визначення першочергових робіт архимандрит Тарасій Вербицький подав митрополитові Київському й Галицькому Гавриїлові Кременецькому датоване 24 липня 1781 року „Доношение”, у якому, зокрема, зазначалося:

„В Киево-Золотоверхом Михайловском монастыре на каменной трапезе и на трапезной церкви, где храм св. апостола и евангелиста Иоанна Богослова, деревянная кровля по большей части согнила и так обветшала, что во время дождей во многих местах течь великая бывает, посему на место оной обветшалой необходимо надобно вновь деревянную кровлю сделать и железом листовым покрыть, на сделку которой как потребный материал изготовлен, так и майстер договорен, для того […] нижайше просим как на трапезной церкви и на трапезе вновь деревянную кровлю сделать и железом покрыть, так и отинковать с внутра и наружности […] оную трапезную церковь и трапезу благословить и о том учинить архипастырскую резолюцию” 16.

Дана наступного дня архипастирська резолюція зобов’язувала

„устроить вновь на место обветшалой […] на трапезной каменной […] церкви деревянную же крышку и по устроении оной железом листовым покрыть, також и внутри и извне оную трапезную церковь с трапезою отинковать” 17.

Покрівельні роботи на трапезній почалися 15 жовтня того ж року архимандритові Т. Вербицькому доповідали, що на покриття трапезної використано 2009 аркушів аршинного заліза. 26 лютого 1782 року еродиякон Сильвестр сповістив архимандрита, що від покриття трапезної залишилось 1007 аркушів заліза, проте на покриття церковної бані потрібно купити ще „ящикового білого заліза” 18. В останні дні жовтня 1781 року від дощової води дах трапезної в чотирьох місцях почав протікати. І хоч майстра І. Симаницького завчасно попередили, що слід оглянути будівлю під час дощу, але ще і в березні наступного року він не поправив дах трапезної 19.

Трапезну й баню з маківкою було повністю покрито новим тесом. Між 12 липня і 18 жовтня 1782 року виконано оздоблення й позолоту зірок, маківки та хреста. Як зазначалося в одному з тогочасних документів, „хотя ж и имеется небольшая часть новой бочковой жести, також и с той же бани снятая старая жесть, но оной за прибивкою в церкви пониже […] маковицы недовольно будет”. Тому маківку покрили аркушевою міддю, а потім позолотили її 20.

У жовтні 1782 року архимандрит Тарасій узгодив контракт, за яким начальники Малярського зібрання, київські міщани Данило Матвеев і Андрій Білецький зобов’язалися позолотити на трапезній церкві верхню баньку-маківку, а нижню баню з усією покрівлею пофарбувати. Відтак баню, полубанок і нижнє покриття трапезної церкви пофарбували ярою мідянкою, а покрівлю трапезної – мумією, закінчивши роботу 28 червня 1783 року. Церковне завершення увінчували ікони святих на підбаннику, їх відновив 1783 року київський маляр Модест Якубовський 21. Влітку того ж року всі фасади вкрили новим тиньком і побілили. Ці роботи за контрактом підрядника С.Роменського виконав цехмайстер-ліпник, київський міщанин Семен Моровський 22.

Вигляд відбудованої споруди 1787 року описав настоятель Михайлівського монастиря, єромонах Духовної академії Досифей, зазначивши зокрема, що церква з трапезною – мурована, з одним угорі „звонарем” (ліхтариком), вище від нього – банька й хрест, позолочені аркушевим золотом; дах „звонаря” покрито аркушевим залізом, пофарбованим зеленою фарбою, а дах трапезної – аркушевим залізом, пофарбованим червоною фарбою 23.

Через 33 роки після капітальних ремонтно-відбудовчих робіт фарбування даху трапезної поновив іконописець, стихарний диякон Преображенської церкви села Великої Бугаївки Київського повіту Афанасій Костюкевич. Згідно з укладеним 25 травня 1816 року контрактом, він мав пофарбувати трапезну й хлібню, як і архиєрейські покої, мумією з певною домішкою вохри 24.

За настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря, епископа Чигиринського Афанасія в 1824 році змінилося пофарбування монастирських дахів: залізні дахи покривали зеленою фарбою, а дерев’яні – червоною („дикою”). Окрім того, в архівних джерелах згадується поновлення ікони Йоана Богослова, яка висіла над входом у трапезну з північного порталу 25. Усі роботи за контрактом виконали майстри-малярі – підпоручник із села Помийника Уманського повіту Євграф Чувилкін і шляхтич Венедикт Диманов, які гарантували, що зелена фарба триматиметься на дахах трапезної церкви й дзвіниці 25, а на дахах трапезної і хлібні – 15 років 26.

Всередині будівлю протягом майже 40 років не ремонтували. Аж у 1822 році під час обстеження трапезної церкви виявилося, що під підлогою у вівтарі зогнили всі лаги. Замінити стару підлогу, відповідно до підписаного 26 квітня 1822 року контракту, взявся майстер-тесля із села Свєтлиць Лищовського повіту Калузької губернії, відомства Комісії для спорудження в Москві храму Воскресіння Христового Микита Симонов 27.

Через п’ять років будівлю знову обстежило монастирське правління і 27 травня 1827 року дійшло одностайного висновку – потрібно замінити давню конструкцію покрівлі й поновити тиньк у приміщеннях трапезної. Зокрема передбачалося під дахом над трапезною, буфетом, сіньми трапезної і над хлібнею всі старі балки замінити на нові, а водночас у тих приміщеннях поставити нові стіни та настелити стелі й підшалювати їх під тиньк, вивести нові сходи з кухні на горище трапезної, а в хлібні зробити нові переділки. Усі роботи щодо заміни опорних конструкцій виконали теслі – Федір Авер’янов із села Сомової Лищовського повіту Калузької губернії, відомства Комісії для спорудження в Москві храму Василія Христа Спасителя і Діонисій Козлов із села Шахової поміщиці-капітанші Ганни Нікольської 28. У червні-липні 1827 року всере дині трапезної поновили тиньк, відремонтували цегляну підлогу на ребро. Виконавці роботи майстер-тинькар, підрядник Новозибківського повіту Чернігівської губернії, посаду поміщиці Климової міщанин Іван Чернухін 29.

10 лютого 1847 року Синод видав указ про відбудову споруд у Києво-Михайлівському монастирі, а відтак єпископ Варлаам – розпорядження про позолочення бань у Михайлівському монастирі 30. Того ж року єпархіальний архітект Павло Спарро виконав обмірні кресленики багатьох монастирських споруд, зокрема й „План і фасад (північний) трапезної церкви”. Під час ремонту даху позолочено під „кульфарбу” на церкві Йоана Богослова баню з маківкою і хрестом, а під маківкою написано 16 ікон 31.

Отже, після робіт 1781-1783 років на трапезній церкві Михайлівського монастиря сяяли позолотою тільки зірки, маківка й хрест, а з 1848 року вкрито позолотою й баню трапезної. Такий вигляд трапезної зберігся до 1893 року, коли баню знову позолотили, на що використали не менш як тисячу книжок червоної сухозлітки 32. Тоді також поновили живопис на підбаннику. Позолочення бані 1893 року було останнім у дотеперішній історії храму.

30 травня 1904 року пожежа, що спалахнула на горищі трапезної, знищила дерев’яні конструкції покрівлі, завдавши на 500 крб. збитків. Після обстеження будівлі єпархіальний архітект Євген Єрмаков спланував ремонтні роботи в потерпілій від пожежі частині її 33.

Правління Михайлівського монастиря мало намір на місці старої трапезної спорудити нову за проектом Є.Єрмакова. Розпланування великої нової трапезної на 200, а церкви на 300 осіб зумовило потре-

[решти статті та приміток (власне, с. 41) у моєму примірнику ПУ бракує]

Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 34 – 41.