Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Осташко, Елла Піскова, Володимир Хромченков, Лариса Шевченко

563.16. Перша чоловіча гімназія 1847 – 50, де містилися Генеральне секретарство освіти УЦР, Міністерства народної освіти УНР і Української Держави, Наркомат освіти УСРР, Всенародна бібліотека України, установи УАН – ВУАН – АН УРСР, навчалися, працювали і проживали відомі діячі науки, освіти, культури, громадсько-політичного і державного життя (архіт., іст.).

Бульв. Т. Шевченка, 14. Входить до ансамблю споруд Університету св. Володимира, задуманого арх. В. Беретті, чоловим фасадом виходить на червону лінію забудови бульвару.

Проект будівлі, складений для Другої гімназії арх. О. Беретті, був затверджений 1844. Ділянку для будівництва визначив російський імператор Микола І. Для керівництва роботами був затверджений спеціальний будівельний комітет. Постачання матеріалів і контроль над роботами здійснював підрядчик Й. Аренштейн. 1851 в будинку розмістилася Друга чоловіча гімназія. У грудні 1851 будівля була тимчасово передана Кадетському корпусу, який містився тут до серпня 1857. До цього часу Друга гімназія одержала інше приміщення (бульв. Т. Шевченка, 18) й у звільненій після Кадетського корпусу будівлі розмістилася Перша чоловіча гімназія.

Окрім навчальних класів найстарішої київської гімназії з домовою церквою в ім’я св. Миколи Мірлікійського (три кімнати на другому поверсі, вікнами у сад), тут були житлові кімнати пансіонату, канцелярія та квартира попечителя Київського навчального округу та квартири вчителів.

Споруда триповерхова на склепінчастих підвалах, цегляна, тинькована, у плані має форму півкаре, поверненого в глиб кварталу. Початкова симетрична об’ємно-планувальна структура збереглася, має характерну для навчальних закладів коридорну систему планування з розташованими по обидва боки аудиторіями. У центральній частині з боку бульвару влаштовано парадний вестибюль із тримаршовими чавунними сходами та актову залу. У торцях бічних крил розміщені сходові клітки з окремими входами. Коридори перекрито цегляними циліндричними і коробовими склепіннями з розпалубками, над іншими приміщеннями пласкі стелі.

Чітко виражена осьова композиція чолового фасаду підкреслена могутнім чотириповерховим об’ємом ризаліту з пласкими пілястрами коринфського ордера й аттиком, який перед революцією був увінчаний чавунним двоголовим орлом – гербом Російської імперії. Тектоніка бічних фасадів рівномірно-ритмічна.

Побудована в монументальних формах російського класицизму, для якого характерна обробка рустом нижнього ярусу, гладенькі площини стін верхніх поверхів, пожвавлені скромними ліпленими деталями (рамкові лиштви вікон, іоніки та ін.), вінцевий карниз великого виступу з плитами-мутулами. В інтер’єрах збереглися чавунні сходи та майданчики з ажурними металевими огорожами.

Добре пов’язана зі спорудою чавунна решітка, що огороджує квартал з трьох боків, виконана в 1850-х рр. за кресленнями О. Беретті.

Будівля колишньої гімназії, що вирізняється класичною гармонією і строгою пропорційністю, відіграє велику роль у формуванні архітектурного вигляду бульв. Т. Шевченка, є однією з найстаріших на ньому споруд.

1922 – 41 на третьому поверсі (вхід через ліве парадне) у трикімнатній квартирі № 22 проживав Крилов Микола Митрофанович (1879 – 1955) – математик, акад. ВУАН (з 1922) і АН СРСР (з 1929), чл.-кор. Португальської АН (з 1924), заслужений діяч науки УРСР (з 1939).

З 1922 очолював утворену того ж року кафедру математичної фізики ВУАН і кабінет при ній. Формально кафедру було включено до складу Інституту технічної (з 1929 – будівельної) механіки ВУАН, але фактично вона функціонувала і видавала свої праці як самостійна установа. Засідання кафедри й організованого при ній семінару у 1920 – 30-х рр. відбувались у цьому будинку на квартирі М. Крилова. В його роботі брали участь відомі вчені – академіки УАН – ВУАН – АН УРСР М. Кравчук, С. Серенсен, члени-кореспонденти АН УРСР М. Орлов, Є. Ремез й ін.

Одночасно під час проживання за цією адресою М. Крилов обіймав посаду професора Київського університету, був дійсним членом кафедри математики ВУАН, Московського математичного товариства (всі – з 1922), Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (з 1926). Активно співпрацював із зарубіжними науковими організаціями, брав участь у роботі Міжнародного математичного конгресу в Канаді (1924), був запрошений для читання лекцій в університетах Італії, Португалії, Франції (1926), виїздив у наукові відрядження до Парижа, Брюсселя та інших міст Західної Європи (1929). З 1928 одночасно працював в установах АН СРСР, з 1943 жив у Москві.

У роботі семінару кафедри математичної фізики ВУАН з 1923 брав участь учень М. Крилова, тоді ще молодий учений Боголюбов Микола Миколайович (1909 – 92) – фізик-теоретик і математик, акад. АН УРСР (з 1948) і АН СРСР (з 1953), почесний член багатьох академій наук, заслужений діяч науки УРСР (з 1970), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979).

Після закінчення аспірантури й захисту кандидатської дисертації (1928) відзначений премією Болонської АН (Італія), став другим (після її керівника М. Крилова) членом кафедри математичної фізики ВУАН. За наполяганням М. Крилова переїхав до цього будинку і мешкав у його квартирі бл. восьми років у першій прохідній кімнаті. У цій же кімнаті відбувалися заняття фізико-математичного семінару, обов’язки секретаря якого виконував М. Боголюбов. З 1936 – професор і завідувач кафедри Київського університету. З 1950 жив і працював у Москві.

В період проживання М. Крилова і М. Боголюбова в цьому будинку та їхньої спільної роботи на кафедрі математичної фізики ВУАН склалася творча співпраця вчених, ними було започатковано новий напрям математичної фізики – теорію нелінійних коливань (нелінійну механіку) й засновано наукову школу в цій галузі, що згодом отримала всесвітнє визнання. Президією АН УРСР засновано премії ім. М. Крилова (1965) і М. Боголюбова (1988). Ім’я останнього з 1993 носить Інститут теоретичної фізики НАНУ.

1969 на фасаді будівлі встановлено гранітну меморіальну дошку з бронзовим барельєфним портретом А. Луначарського (скульптори В. Вінайкін, В. Гречаник, арх. А. Кулагін); 1973 – гранітну меморіальну дошку з бронзовим барельєфним портретом М. Пирогова (ск. Н. Дерегус, арх. І. Щепетова); 1984 – меморіальну дошку з бронзовим горельєфним портретом В. Затонського (ск. М. Рапай, арх. А. Ігнащенко); 1998 – бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом І. Огієнка (ск. Р. Русин); 2001 – бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом С. Єфремова (ск. Р. Русин, арх. О. Стукалов).

З 1959 – гуманітарний корпус Київського державного (тепер – Національний) університету ім. Т. Шевченка.

Література:

ДАК, ф. 55, оп. 2, спр. 472; ф. 108, оп. 80, спр. 9; оп. 83, спр. 7; оп. 94, спр. 190, 191, 216, 320, 327, 331, 341, 342, 350, 355; оп. 98, спр. 6;

ІР НБУ, ф. Х, № 5077, 19037;

РДІА, ф. 735, оп. 7, спр. 79;

НА Президії НАНУ. Особові спр. О. Білецького, М. Боголюбова, М. Гудзія, К. Гуслистого, М. Крилова, С. Маслова, М. Петровського;

ЦДІАУК, ф. 442, оп. 80, спр. 621;

Алешин П. К столетию со дня рождения арх. А. В. Беретти // Архит.-худож. еженедельник. – 1916. – № 18;

Артемський А. Я. Що таке Всенародна бібліотека України. – К., 1931;

Батько і син Беретті // Архітектура Рад. України. – 1938. – № 3;

Бєляєва Л. В., Деркач Н. М. Євген Степанович Шабліовський. – К., 1976;

Білодід І. К. Леонід Арсенійович Булаховський. – К., 1968;

Його ж. Творчий подвиг ученого // А. Ю. Кримський – україніст і орієнталіст. – К., 1974;

Борисенко В. К. Нариси з історії української етнології. 1920 – 30 рр. – К., 2002;

Бюлетень Кабінету антропології і етнографії імені Ф. Вовка. – 1925. – № 1;

Володимир Петрович Затонський. – К., 1984;

80-річчя академіка НАН України Г. Д. Вервеса // Вісник НАНУ. – 2000. – № 4;

Вчені Інституту історії України: Бібліогр. довідник. – К., 1998. – Вип. 1. – (Українські історики);

Гаврилюк Л. Алешо Олександр Гаврилович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України. – К., 2005. – Ч. 1;

Головна книжна палата // Наше минуле. – 1919. – № 1 – 2;

Григорій Давидович Вервес. – К., 2000;

Гудзій М. К. Олександр Іванович Білецький. – К., 1959;

Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України // Крип’якевич І. П. Історія України. – Львів, 1990;

Довідник Академії наук Української РСР на 1950 рік. – К., 1950;

Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1918 – 1941. – К., 1989. – № 5;

Етнографічна діяльність Антона Онищука // Нар. творчість та етнографія. – 1989. – № 4;

Етнографічна спадщина і національне відродження. – К., 1992;

Євген Степанович Шабліовський. – К., 1976;

Завадська В. З київських споминів (Шкільна округа – Генеральний секретаріат – Міністерство) // Календар-альманах «Дніпро» на 1930 рік. – Львів, 1929;

Інститут геологічних наук НАН України. – К., 2001;

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України: Сторінки історії. – К., 2003;

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 1926 – 1996. – К., 1996;

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 1975;

Історія Академії наук України. 1918 – 1923: Документи і матеріали. – К., 1993;

Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;

Історія Національної академії наук України. 1929 – 1933. – К., 1998;

Київ: Провідник. – К., 1930;

Кирпач А. І. Перший нарком освіти // Рад. школа. – 1986. – № 4;

Ковальчук Г. Керівники ВБУ-НБУВ (1918 – 1998) // Бібліотечний вісник. – 1998. – № 5;

Його ж. Феномен УНІКу // Книжник. – 1991. – № 2;

Корнєйчик І. І. Український книгознавець, бібліограф та бібліотекознавець С. І. Маслов (1880 – 1957) // Бібліотекознавство та бібліографія. – 1967. – № 4;

Крекотень В. І. Лицар філологічної науки // Рад. літературознавство. – 1980. – № 1;

Крип’якевич І. П. Бібліогр. покажчик. – Львів, 1966;

Мезенцева Г. Дослідники археології України. – Чернігів, 1997;

Мельничук О. С. Академік М. Я. Калинович // Мовознавство. – 1978. – № 6;

Михаил Эразмович Омельяновский. – К., 1985;

Наукові установи та організації УСРР. – Х., 1930;

Наука и научные работники СССР (без Москвы и Ленинграда). – Л., 1928. – Т. VІ;

Національна академія наук України: Персональний склад. 1918 – 2003. – К., 2003;

Наше минуле. – 1918. – № 3; 1919. – № 1 – 2;

Оноприенко В. И., Кистерская А. Д., Севбо П. Н. Евгений Оскарович Патон. – К., 1988;

Оноприенко В. И. Павел Аполлонович Тутковский. – М., 1987;

Островська С. А. Інститут електро-зварювання ім. Є. О. Патона // Нариси з історії інститутів відділу технічних наук. – К., 1961;

Паламарчук Л. С. І. М. Кириченко // Мовознавство. – 1969. – № 4;

П. Г. Тичина: Бібліогр. покажчик. – К., 1951;

Полный Справочник-Указатель Правительственных мест и лиц Украинской Державы. – К., 1918;

Полонський Ф. // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1996. – Т. 6;

50 лет Институту археологии АН УССР. – К., 1984;

Рогозинский А. Киевская первая гимназия накануне столетнего юбилея. – К., 1910;

Столетие Киевской первой гимназии (1809 – 1811 – 1911). – К., 1911. – Т. І – ІІІ;

Санцевич А. В., Комаренко Н. В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР. – К., 1986;

Сапун М. М. Володимир Петрович Затонський (До 100-річчя з дня народження) // Укр. іст. журнал. – 1988. – № 8;

Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. – К., 1989;

Її ж. Українське етнографічне музейництво. 20-ті – 90-ті роки ХХ ст. – К., 1998;

Увесь Київ. – К., 1927;

70-річчя академіка НАНУ І. О. Дзеверіна // Вісник НАНУ. – 1999. – № 11;

Урбанский В. М. Становление математических исследований в УССР: [Автореферат]. – К., 1983;

Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928;

Якубова Л. Д. Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів // Енциклопедія історії України. – К., 2003. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1979 – 1988.