Історія гімназції

Перша чоловіча гімназія створена 1809 на базі Головного народного училища, у жовтні 1811 особливим указом імператора Олександра І була прирівняна до вищих навчальних закладів країни. 1874 отримала статус класичної гімназії. Після закінчення восьмирічного курсу навчання її випускники мали можливість вступати на пільгових умовах до університетів та одержувати посаду на державній службі. При гімназії існували пансіон для проживання 77 немісцевих учнів (з 1857), бібліотека, фізичний та природничо-історичний кабінети. 1911 навчальний заклад перейменовано на Олександрівську гімназію. Первісно містилася в Кловському палаці (сучасна вул. П. Орлика, 8). 20 лютого 1919 постановою колегії народної освіти та пропаганди виконкому Київської ради робітничих депутатів Першу гімназію було закрито, її учнів і викладачів (на той час – 849 осіб в 19 класах та 32 викладачі) розподілено по різних гімназіях Києва, майно передано Другій українській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. З 1920 – трудова школа.

Директорами гімназії в цьому будинку були відомі педагоги, вчені (проживали в цьому ж будинку).

1857 – 62 – Деллен Олександр Карлович (1814 – 82) – філолог, ад’юнкт (з 1839) і професор кафедри римської словесності та старожитностей (1840 – 67) Київського університету, професор Харківського університету (1867 – 82).

1862 – 90 – Андріяшев Олексій Хомич (1826 – 1907) – педагог, видавець «Киевского народного календаря» (1864 – 1907) і газети «Друг народа» (1867 – 76).

Після закінчення юридичного факультету Київського університету (1850) призначений інспектором гімназії, викладав географію, історію, російську та латинську мови. Автор кількох підручників, педагогічних праць.

1909 – 18 – Cтороженко Микола Володимирович (1862 – 1942) – історик, письменник, педагог, член Київської Старої громади, Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, Історичного товариства Нестора-літописця та інших наукових і краєзнавчих товариств.

Одночасно – директор Міністерської жіночої гімназії св. княгині Ольги (1904 – 20).

Почесним попечителем гімназії була родина Терещенків – Никола Артемійович (1881 – 88) та Олександр Николович (1895 – 1910).

У цьому будинку в гімназії викладали в різний час відомі вчені, громадськополітичні й культурні діячі.

1890 – 95 – Андрієвський Олексій Олександрович (1845 – 1902) – історик, літератор, педагог, громадський діяч, редактор «Киевских губернских ведомостей» (з 1881), директор сирітського будинку в Одесі (з 1896).

Учитель російської словесності гімназії.

Одночасно викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії (з 1891).

1862 – 63 – Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – історик, археолог, археограф, етнограф, літературознавець, громадський діяч, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1901), головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (1863 – 80), професор Київського університету (з 1878), один із засновників і провідний діяч Київської Старої громади (з 1872).

Викладав у гімназії латинську мову.

1886 – 95 – Голубовський Петро Васильович (1857 – 1907) – історик, приватдоцент (з 1886), професор (з 1895) Київського університету.

Викладав у гімназії історію.

1871 – 85 – Екземплярський Ілля Тихонович (чернече ім’я – Ієронім; 1836 – 1905) – церковний діяч, настоятель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві (1885 – 90), архієпископ Варшавський і Привіслинський (1905).

Законовчитель православного сповідання гімназії. Одночасно викладав у Київській духовній семінарії (1862 – 71).

1869 – 70 – Мурашко Микола Іванович (1844 – 1909) – художник, організатор і керівник Київської рисувальної школи (1875 – 1901).

Викладав у гімназії малювання та краснопис.

1857 – 59 – Романович-Славатинський Олександр Васильович (1832 – 1910) – правознавець, архівознавець; викладач (з 1856), професор (з 1862) і завідувач кафедри державного права (1870 – 1902) Київського університету.

Позаштатний старший учитель гімназії з права.

1872 – 74 – Русов Олександр Олександрович (1847 – 1915) – один із основоположників вітчизняної наукової статистики, етнограф, фольклорист, історик, педагог, громадський діяч.

Учитель грецької мови та російської словесності гімназії, одночасно виконував обов’язки секретаря педагогічної ради і завідувача учнівської бібліотеки.

1906 – 17 – Селіханович Олександр Броніславович (1880 – 1968) – педагог, історик педагогіки, громадський діяч, член київських товариств поширення освіти серед народу, науково-філософського.

Викладав у гімназії російську словесність. Одночасно працював у Колегії Павла Галагана (1909 – 11), у Фребелівському інституті (1912 – 17), приват-доцент Київського університету (1913 – 17).

1867 – 75 – Флоринський Микола Іванович (1826 – 1900) – духовний письменник, священик, настоятель собору Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври (1875 – 77), священик собору Святої Софії (1877 – 87).

Законовчитель гімназії та настоятель домової гімназійної церкви.

1905 – 07 – Челпанов Георгій Іванович (1862 – 1936) – філософ, психолог, професор філософії і психології Київського університету (1892 – 1906), засновник і директор першого в Російській державі Інституту психології (1912 – 23, Москва).

Викладав у гімназії філософську пропедевтику.

1870 – 1905 – Черкунов Микола Трохимович (1844 – 1905) – педагог, випускник фізико-математичного факультету Київського університету (1865).

Учитель географії гімназії, член екзаменаційного комітету при Київському навчальному окрузі з природознавства.

Одночасно викладав в Інституті шляхетних дівчат (з 1900). 1885 видав підручник «Навчальний курс географії неєвропейських країн». Зібрав велику колекцію зразків природних багатств і виробництва, флори і фауни різних країн світу (понад. 1 тис. одиниць), яку використовував у навчальному процесі. На її основі було започатковано Педагогічний музей Київського навчального округу.

1903 – 11 – Шульгин Яків Миколайович (1851 – 1911) – історик, член і благодійник Київської Старої громади, один із засновників і секретар Українського наукового товариства в Києві, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Історичного товариства Нестора-літописця.

Вчитель історії, російської мови та словесності гімназії.

1904 – 15 – Яворcький Юліан Андрійович (1873 – 1937) – літературознавець, етнограф, журналіст; видавець журналів «Жива думка» і «Живе слово», фольклорного альманаху «Жива старовина» (Львів, кін. 19 – поч. 20 ст.), чл.-кор. Російського географічного товариства.

Викладав у гімназії німецьку мову.

1895 – 96 – Ясинський Антон Микитович (1864 – 1933) – історик-славіст, акад. АН БСРР (з 1928), член Чеської АН (з 1907).

Вчитель історії гімназії.

Випускниками та учнями гімназії в різні роки були відомі вчені, письменники, діячі культури й освіти, громадсько-політичні і державні діячі: В. Базилевич (1910), О. Богомолець (1900), М. Булгаков (1909), М. Бунге (1861), Є. Гарнич-Гарницький (1883), Л. Добровольський (1885), М. Довнар-Запольський (1889), М. Драгоманов (1860), М. Зеров (1908), В. Зуммер (1903), О. Лашкевич (1860), І. Линниченко (1874), В. Липинський (1902), А. Луначарський (1895), І. Лучицький (1862), Л. Мацієвич (1895), В. Міяковський (1906), К. Паустовський (1912), В. Піскорський (1886), І. Сікорський (навчався 1900 – 03), П. Стебницький (1881), К. Трітшель (1860), Р. Чаговець (1914) та ін.

1858 – 61 у приміщенні гімназії проживав Пирогов Микола Іванович (1810 – 81) – учений-анатом, хірург і патолог, педагог і громадський діяч. У ці роки був попечителем Київського навчального округу. Його діяльність на цій посаді, що відзначалася новаторством і демократизмом, сприяла розвитку народної просвіти й вищої освіти в Україні. Квартира вченого містилась у північно-західній частині, у правому крилі будівлі на першому поверсі, вікна її виходили на подвір’я. Вдома у себе М. Пирогов часто влаштовував літературні вечори, на яких викладачі і студенти університету знайомили слухачів зі своїми науковими працями. Часом приймав вдома хворих, а також консультував на операціях у хірургічній клініці В. Караваєва. Прогресивна діяльність М. Пирогова на посаді попечителя викликала схвалення демократичних кіл та обурення у реакційних.

Указом царя від 13 березня 1861 він звільнений зі служби і був змушений залишити Київ. Громадськість міста влаштувала вченому багатолюдні проводи від цього будинку до околиці Києва. У проводах, зокрема, брав участь студент М. Драгоманов.

Будівля використовувалася також під різні установи. 1915 – 18 тут містився військовий шпиталь. Деякі події, що відбувалися в будинку під час війни та революції, описав М. Булгаков у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних».

1917 – 19 у цьому будинку містилися генеральне секретарство освіти УЦР, Міністерства народної освіти УНР і Української Держави, які очолювали в різний час видатні діячі культури і науки: І. Стешенко (липень 1917 – січень 1918), В. Прокопович (лютий – квітень 1918), М. Василенко (травень – жовтень 1918), П. Стебницький (жовтень – листопад 1918), В. Науменко (листопад 1918 ), П. Холодний та І. Огієнко (листопад 1918 – лютий 1919).

Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – письменник і громадський діяч. Член українських організацій «Молода Україна», Київська Стара громада, Товариство українських поступовців і УСДРП. Перший генеральний секретар народної освіти за доби УЦР.

Організатор Всеукраїнської учительської спілки, Товариства шкільної освіти. Вбитий у Полтаві.

Василенко Микола Прокопович (1866 – 1935) – історик, правознавець, державний діяч, акад. УАН (з 1920). Член партії кадетів. З постанням Української Держави брав діяльну участь у державному будівництві, був, зокрема, президентом Державного сенату та міністром народної освіти. З 1920 – голова Соціально-економічного відділу УВАН, 1921 обраний її президентом, але не затверджений радянською владою.

1924 засуджений за участь в організації «Київський обласний центр дії». 1927 вернувся до наукової діяльності.

Прокопович В’ячеслав Костянтинович (1881 – 1942) – державний і політичний діяч, педагог і публіцист. Викладав у київських гімназіях, однак за «українофільські» погляди та участь у Всеросійському педагогічному з’їзді був звільнений з посад. Редактор педа1980ШЕВЧЕНКА ТАРАСА БУЛЬВАР гогічного журналу «Світло» (1911 – 14), бібліотекар Київського міського музею.

Член Української Центральної Ради від партії українських соціалістів-федералістів. Міністр освіти УНР (1918), у травні 1920 – голова Ради міністрів УНР (Вінниця). Один із соратників Головного отамана С. Петлюри. Займав ключові посади в уряді УНР в екзилі: 1924 – 39 – голова Ради міністрів УНР, 1939 – 40 – заступник голови Директорії і Головного отамана УНР.

Стебницький Петро Януарійович (1862 – 1923) – громадський діяч і письменник. Один із керівних діячів української громади в Санкт-Петербурзі, осередку Товариства українських поступовців. Очолював «Благодійне товариство видання загальнокорисних і дешевих книжок», сприяв публікації українських видань у Санкт-Петербурзі. У вересні 1917 – комісар у справах України при Тимчасовому уряді. Член партії українських соціалістів-федералістів, заступник голови Української мирної делегації на переговорах з Радянською Росією, член Державного сенату (1918), міністр освіти Української Держави. З 1919 – член-співробітник постійної комісії для виучування звичаєвого права, 1920 – 21 – керівник над працями і голова комісії для складання біографічного словника діячів України при ВУАН.

Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – громадський і педагогічний діяч, історик, філолог. Редактор журналів «Киевская Старина», «Україна», член Київської Старої громади. Один із фундаторів, у 1914 – 17 – голова Українського наукового товариства в Києві. За доби УЦР – куратор Київської шкільної округи, 1918 – міністр освіти Української Держави. Розстріляний НК.

Холодний Петро Іванович (1876 – 1930) – художник, учений, педагог і державний діяч. Професор Київського політехнічного інституту. Директор Першої української гімназії (1917).

1917 – 20 займав ключові посади в Генеральному секретарстві, згодом – Міністерстві народної освіти – товариш міністра, міністр народної освіти.

1920 емігрував, з 1921 жив у Львові.

Його художня спадщина включає іконопис, вітражі, портрети українських діячів, книжкову графіку тощо.