2007 р. Сергій Кролевець: «Тисячолітня пам’ятка може перетворитися на набір бутафорських…

Інна Бірюкова

2007 р. Сергій Кролевець: «Тисячолітня пам’ятка може перетворитися на набір бутафорських споруд»

Дата: 22.12.2007

Одну з найбільших святинь православного світу – Києво-Печерську лавру – в 1051 році заснували монахи Антоній і Феодосій. Разом з іншими братами по вірі вони молилися в тісних печерах і, відрікшись від земних утіх, вели там духовний спосіб життя. Саме завдяки їхнім палким молитвам місцевість на Дніпрових схилах вважається святою землею і протягом століть Лавра була й залишається місцем масового паломництва – свого роду «малим Єрусалимом» для віруючих.

А ще з часів Київської Русі вона є визначним осередком духовного життя, взірцем подвижництва та благочестя. Саме тут було закладено підвалини східнослов’янського мистецтва й літератури, історіографії та медицини, архітектури та церковного співу. Однак останнім часом Лавру не впізнати – на її території з’явилося чимало об’єктів торгівлі, постійно щось будується (про що систематично повідомляють ЗМІ, однак на процес забудови це не впливає), а в печери чимало людей ходять «просто подивитися». Такою ситуацією не на жарт стурбований генеральний директор Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергій Кролевець, який відповів на запитання журналіста «Дня».

– Сергію Павловичу, останнім часом доводилося чути, що руйнування історичних пам’яток на території Києво-Печерської лаври може призвести навіть до того, що її виключать з переліку об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО. Настільки це можливо?

– В культурній спадщині ЮНЕСКО є понад 800 різних пам’яток з усіх країн світу, й серед них немає жодного, який би був гарантований від можливості вилучення. Щодо Києво-Печерської лаври, то я сподіваюся, що її все-таки залишать в цьому переліку, але нині стан цієї тисячолітньої пам’ятки такий, що існує реальна загроза поступово перетворитися на набір бутафорських споруд. Можливо, згодом Лавра на вигляд стане навіть «кращою», ніж була раніше, але при цьому повністю втратить свої правдивість та автентичність.

Адже тільки за останні 20 років 36 об’єктів заповідника було змінено так, що їх ледве можна упізнати, з’явилося 10 новобудов, а загальна площа додаткових приміщень становить близько 15 тисяч квадратних метрів. Всім відомо, що найкраща реставрація – це консервація пам’яток в тому стані, в якому вони дійшли до нас із минулого. В усіх країнах існує непохитне правило: до мінімуму обмежити негативне втручання людини в цілісність об’єкту культурної спадщини, оскільки доведено, що найбільш руйнівним є антропогенний фактор. У нас тисячолітню пам’ятку досить успішно намагаються модернізувати.

– Хто зацікавлений у такому осучасненні?

– У кожного окремого випадку своя історія, а все разом об’єднується у певну систему. Я неодноразово звертався до Міністерства культури України, Державної служби з питань національної культурної спадщини, тобто до органів, в обов’язки яких входить розв’язання таких проблем. Однак щоразу доводилося переконуватися, що ці державні структури насправді займаються не охороною культурної спадщини, а виданням дозволів та ліцензій на, фактично, руйнування історичних пам’яток.

Зміна законодавства тут уже не допоможе, найперше потрібно змінити систему виконавчої влади, яка мусить дбати про інтереси суспільства. Наприклад, міністерства культури Голландії, Бельгії, Польщі як органи виконавчої влади не ухвалюють рішень, а тільки їх виконують, вони не займаються розподілом бюджетних коштів чи призначенням керівників.

Рішення там приймають законодавчі органи або самі учасники процесу, в тому числі заклади культури, які займаються тією чи іншою діяльністю. У нашому заповіднику майно є власністю територіальної громади міста, управляє ним Міністерство культури, фінансування здійснюється через Державну службу з питань національної культурної спадщини, а музеї, коли приймаються всі ці рішення, ці структури навіть не сповіщають.

– Протягом останніх двох років на реставрацію архітектурних пам’яток Києво-Печерської лаври Кабмін виділив 25 мільйонів гривень. Куди пішли ці кошти?

– Заповіднику цих коштів ніхто не виділяв, цілком ймовірно, що вони пішли на деякі перебудови та нові будівництва. На жаль, з нами ніхто не погоджує проектно-технічної документації на об’єкти, які ремонтуються, реставруються чи будуються. Всі рішення приймаються «мимо» заповідника, попри те, що ці об’єкти перебувають у нас на балансі і я як директор несу за них відповідальність. Взяти хоча б вхідні ворота, які нещодавно розібрали, – ні Київрада, ні Міністерство культури навіть нікому не передали їх в оренду. Але все одно вони стали жертвою чиєїсь господарчої діяльності.

– До речі, чи вже вдалося встановити, яким чином була зруйнована вхідна брама?

– Вхідна брама була у чудовому стані й могла простояти ще не одне століття. Але увечері 8 жовтня приїхали екскаватори, прийшли робітники і вночі розібрали ворота до камінчика так, що вранці там вже було чисте місце. З цього приводу заповідник звернувся до прокуратури, за фактом руйнування брами порушена кримінальна справа, але на цьому все і закінчилося. Нове будівництво воріт велося пустотілою цеглою, зараз вони трохи більші за попередні й навіть кращі ззовні, але пройде час – і цегла ця почне руйнуватися.

Хто і для чого зруйнував браму – для мене загадка, як і те, з якою необхідністю експлуатують Лавру на знищення. Відповідь на таке питання я хотів би почути не від церкви, в користування якій передано 66 пам’яток заповідника і значна частина яких вже перебудована, а від чиновників, які тільки цього року спрямували 15 мільйонів гривень з державного бюджету на виконання державних програм у розпорядження монастиря. На які ж цілі виділені такі величезні кошти? Щодня я спостерігаю, як тут відбуваються будівельні роботи.

Взяти хоча б такі цифри: загальний обсяг земляних виїмок, здійснених за все попереднє тисячоліття, становить близько 14 тисяч квадратних метрів грунту, а за останні сім років – 13 тисяч квадратних метрів. Яка потреба буріння над печерами, будівництва нових об’єктів, встановлення палів? У європейських країнах, якщо виникає необхідність щось збудувати на території культурної пам’ятки, то перед цим інформують громадськість, залучають експертів, вивчають можливі ризики, викликають науковців. У нас же це робиться поза всякими правилами, лише був би дозвіл чиновників.

– Кажуть, що засилля будівельників вже не витримують навіть святі мощі.

– У печерах нині порушений температурно-вологий режим і це впливає на стан святих мощів. Ще сто років тому печери не були так масово відвідуваними: для того, щоб там помолитися, прочанам потрібно було отримати благословіння архімандрита Києво-Печерської лаври, перед тим провівши кілька днів у молитвах в інших храмах лаври. Сьогодні чимало печер перебувають в аварійному стані, але вони експлуатуються «на всі сто». Проведені лабораторні дослідження засвідчують, що нині вологість у печерах перевищує всі допустимі норми. Тому вони у будь-який момент можуть завалитися. Замість того, аби прибрати причину появи води, печери почали «лікувати» бетоном. Чому італійцям, коли у них виникли проблеми з Пізанською вежею, не було соромно за порадою звернутися до світової спільноти, а у нас такі серйозні питання вирішуються на містечковому рівні? Також, на жаль, не маємо державної програми, генерального плану, концепції розвитку заповідника, тому нікому невідомо, що зруйнують завтра чи відреставрують «у сучасному стилі».

– Якою ж, на вашу думку, наші нащадки побачать Лавру в 2051 році на її тисячолітній ювілей?

– Я не впевнений, що до свого тисячоліття Києво-Печерська Лавра доживе навіть у тому вигляді, який має зараз. Сьогодні вона активно й агресивно змінюється втручанням в архітектуру, при таких темпах до 2051 року, можливо, залишаться один-два об’єкти, і екскурсоводи будуть розповідати, що тут колись була Лавра – одне із семи чудес України…

Джерело: “День”