Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2004 р. Зведення каплиці Йоана Хрестителя в інтер’єрі Успенського собору і духовно-культурні…

Лариса Ганзенко

2004 р. Зведення каплиці Йоана Хрестителя в інтер’єрі Успенського собору і духовно-культурні традиції

Сучасна світова пам’яткоохоронна теорія і практика демонструють визнання відтворення пам’яток як одного із засобів здійснення права кожного народу жити й розвиватися в традиційному, історично вірогідному середовищі. При цьому в міжнародно-правових документах наголошується виключний характер відтворення, передумовлюваний лише надзвичайними обставинами соціально-культурного й ідеологічного значення [Ризька хартія про автентичність та історичну реконструкцію культурної спадщини // Пам’ятки України. -2001. – ч. 4. – С. 75].

Аналіз різних форм залучення пам’яток до культурного обігу дає підстави для висновку, що відтворення, як позареставраційна галузь, є формою культурного спадкування, у якій домінує ідеологічний аспект. Варто підкреслити: хоч „ідеологія не є і не може бути матеріальною силою, але її духовна потенція може підпорядкувати собі (й не раз підпорядковувала) людей та матеріальні сили найрізноманітнішого типу” [Дашкевич Я. Україна у війні ідеологій // Кісь Р. Фінал Третього Риму: Російська месіянська ідея на зламі тисячоліть. – Львів, 1998. – С. 1]. Нині в Україні широко розгорнуто відтворення втрачених у минулому визначних пам’яток історії та культури. Проте мусимо констатувати брак суспільної уваги до ідеологічного аспекту цієї справи, навіть серед фахівців майже не обговорюються пов ‘язані з ним проблеми. З огляду на державний патронат над реставраційною цариною посткомуністична свідомість громадян схильна ідеалізувати відбудовчу практику, цілковито довіряючи реставраторам.

Тим часом, коли йдеться про ідеологічний аспект відтворення пам’яток, зокрема зруйнованих храмів, маємо наочні приклади – на жаль, не завжди усвідомлювані загалом – свідомого чи несвідомого нехтування критерію відповідності відтворюваного давнього об’єкта українській духовно-культурній традиції. У зв’язку з цим пропонуємо поглянути на один з визначальних складників опорядження інтер’єру не так давно відбудованого Успенського собору Києво-Печерської лаври (головний архітект проекту О. Граужис). У північній частині храму, концепцію відтворення якого в барокових формах схвалено всіма наглядовими інстанціями, збудували каплицю Иоана Хрестителя в „первісному вигляді”, тобто нібито з орієнтацією на XII століття. До того ж використали автентичні фрагменти Успенського собору (від різних періодів існування Великої церкви), дивовижним чином зануривши їх у фантазійний простір інтер’єру каплиці, виконаного за аналогією з кількома відомими візантійськими взірцями.

Завважимо, що вірогідних джерел інформації про первісний вигляд споруди збереглося обмаль, і, без сумніву, їх замало, щоб можна було науково обгрунтовано відтворити як її архітектурні обсяги, так і інтер’єр. З першого ж погляду в обсягово-просторовому вирішенні інтер’єру Успенського собору з каплицею Йоана Хрестителя, зведеної як „храм у храмі”, вгадується інтер’єр ротонди Воскресіння з гробом господнім у Єрусалимі. Таке концептуально зовсім не обгрунтоване рішення реставраторів істотно впливає на духовно-культурний контекст наших днів, вносячи неприйнятні акценти ідеологічного змісту. Щоб пересвідчитися в цьому, треба звернутися до історії формування єрусалимської теми у світовій культурі й до тих ідеологічних видозмін, яких вона зазнала в християнській культурній традиції.