1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Володимир Хромченков

Голосіївська свято-Покровська пустинь, 17 – поч. 20 ст.

(архіт., іст.).

Вул. Полковника Затєвахіна, 14.

Серед Голосіївського лісу в долині Горіховатського струмка на південний схід від комплексу Національного аграрного університету.

Місцевість Голосіїв з невеликим хутором, що належав Видубицькому монастирю, вперше згадується під 1541 р. Згодом переходить у власність Києво-Печерського монастиря, архімандрит якого і одночасно київський митрополит Петро Могила заснував тут 1631 р. пустинь з невеликою дерев’яною церквою св. великомученика Іоанна Сочавського (перевезена з Молдавії частина мощей цього святого зберігалася у храмі). У 80-і pp. 17 ст. архімандритом Варлаамом Ясинським споруджено церкву в ім’я преподобних Варлаама та Іоасафа Індійських, 1764 р. – третю дерев’яну церкву – на честь ікони божої матері «Живоносне джерело». У 18 ст. в пустині насаджується липовий гай і фруктовий сад, що перетворило її на улюблене місце літнього відпочинку київських ієрархів.

Після секуляризації монастирських маєтків (1793) пустинь занепадає й відроджується тільки у 2-й чв. 19 ст. заходами київського митрополита Філарета (Амфітеатрова). У 1840-х pp. зведено цегляні будинки: митрополита, кухні й трапезної з глибоким склепінчастим льохом для зберігання харчів та два дерев’яні корпуси келій. Цегляна, однобанна Покровська церква із західною дзвіницею (1848 – 50) і будинок митрополита (1840) запроектовані єпархіальним арх. П. Спарро у перехідних формах від класицизму до російсько-візантійського стилю.

В 1852 р. пустинь названо Свято-Покровською, а її старовинний дерев’яний храм св. Іоанна Сочавського перейменовано на церкву Живоносного джерела пресвятої богородиці. Будівельними роботами 1860 – поч. 70-х pp. (надбудова цегляних келій, спорудження з дерева келійного та готельного корпусів) керував лаврський ієромонах Євкарпій (в миру – інж. Наумов). У кін. 19 ст. замість розібраних дерев’яних за проектом арх. Є. Єрмакова зводяться двоповерхові келії у цегляному стилі. Він також розробив варіанти проекту нового дерев’яного храму на місці старої церкви св. Іоанна Сочавського (проекти не реалізовано). Найбільш значною і останньою за часом спорудою ансамблю стала головна цегляна церква пустині в ім’я Живоносного джерела пресвятої богородиці (1910 – 12), вирішена арх. Є. Єрмаковим у вигляді хрещатого п’ятибанного храму з пишним пластичним оздобленням у формах московсько-ярославської архітектури 16 – 17 ст. Для зведення склепінь і центрального підбанника використано залізобетон. Будівельні роботи здійснювалися під наглядом «підрядчика кам’яних справ» С. Бикова і «підрядчика тинькувальних справ» В. Сафонова.

Сформований протягом трьох століть ансамбль Голосіївської пустині у кін. 19 – на поч. 20 ст. займав витягнуте у широтному напрямку, наближене до прямокутника велике подвір’я (площа бл. 20 га), обнесене суцільною цегляною огорожею з виділеними щипцями головною (західною) і економічною (південною) брамами. Композиція ансамблю відповідала принципам центрально-осьової симетрії: навпроти головної брами стояла Покровська церква, за нею – будинок митрополита, далі, посеред подвір’я, з незначним зсуненням відносно центральної осі – головний храм Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці. Інші житлові й господарські споруди (бл. 10) оточували по периметру подвір’я, прикрашене садками й квітниками. До складу пустині входив розташований із заходу окремий господарський двір з двадцятьма різними будівлями (стайні, пральні, сараї, житлові будинки). 1905 тут було влаштовано водогін, що постачав воду із струмка, який протікав поблизу. Окрему ділянку займала широковідома монастирська пасіка.

У 1930-х pp. Голосіївську Свято-Покровську пустинь було ліквідовано, її приміщення передано різним установам для господарських потреб.

Більшу частину споруд використовували сільськогосподарський і лісотехнічний інститути, у 1950 – б0-х pp. їх було розібрано як такі, що не мали художньої цінності. До нашого часу дійшов у спотвореному вигляді тільки колишній будинок митрополита.

В 1991 р. Голосіївську пустинь передано церковній громаді. В 1994 – 95 рр. інститутом «Укрпроектреставрація» розроблено проектні пропозиції щодо регенерації ансамблю і відновлення у первісному вигляді церкви Живоносного джерела пресвятої богородиці (архітектори В. Хромченков, О. Нікітіна). В 1997 – 98 рр. AT «Київпроект» виконало проект відновлення комплексу споруд Голосіївськоі пустині (арх. Г. Гречина).

Ансамбль Голосіївської пустині був досить цінним архітектурно-мистецьким комплексом, а обитель – одним із відомих центрів духовного життя Києва. Взірцем і навчителем моральності для сучасників був ієросхимник Парфеній, який багато років прожив у пустині й був похований в 1855 р. в церкві Живоносного джерела. Збереглася частина старовинного монастирського цвинтаря поряд із фундаментами церкви Живоносного джерела (зі східного боку).

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 304 – 305.