Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький

Садиба кін. 19 – поч. 20 ст., в якій проживали Волков О. М„ Осмьоркін О. О., Смирнов-Ласточкін І. Ф.

(іст).

Вул Артема, 10.

На розі вулиць Артема і Смирнова-Ласточкіна. Являє собою комплекс суміжних прибуткових чотири- та п’ятиповерхових цегляних будинків, що поступово прибудовувались один до одного і тепер утворюють єдину споруду. Садиба остаточно сформувалася 1910 р. (арх. А. Трахтенберг), у плані має форму незамкнутого каре.

В оформленні фасадів використано художню цегляну кладку та різноманітні форми вікон. З 1910 до лютого 1917 р. тут містилося губернське жандармське управління.

У житловій частині споруди проживали деякі учні Київського художнього училища. У квартирі № 36 у 1914 – 16 рр. жив Волков Олександр Миколайович (1886 – 1957) – живописець, громадський діяч, народний художник Узбецької РСР (з 1946). У 1912 – 16 рр. навчався в художньому училищі, був учнем Ф. Кричевського і В. Менка. В 1914 р. вперше експонував свої живописні роботи на виставці учнів училища. У 1916 р., після його закінчення, переїхав до Ташкента, де став відомим художником.

У квартирах № 32 (1911) та № 75 (1911 – 13) жив Осмьоркін Олександр Олександрович (1892 – 1953) – художник, педагог. У період проживання в цьому будинку навчався в художньому училищі у живописців Г. Дядченка та І. Макушенка. В 1918 р. переїхав до Москви, де незабаром став одним з лідерів групи «Бубновий валет». З 1932 р. викладав у петербурзькій Академії мистецтв, з 1937 р. – професор Московського художнього інституту.

Після Лютневої революції 1917 р. у садибі містився гуртожиток для колишніх політичних в’язнів і засланців, що повернулися і не мали житла. Навесні – восени 1917 р. тут жив Смирнов Іван Федорович (партійний псевдонім – Микола Ласточкін, 1885 – 1919) – революціонер, член партії більшовиків з 1906 р. У 1912 – 14 рр. проводив у Києві підпільну партійну роботу, один з керівників нелегальної профспілки кравців «Голка». Був на засланні. Навесні 1917 р. повернувся до Києва за завданням ЦК РСДРП (б). З травня того ж року – член Київської Ради робітничих депутатів, пізніше – її виконкому, у серпні обраний головою Київської центральної ради фабзавкомів. Один з керівників жовтневого 1917 та січневого 1918 рр. збройних повстань у Києві.

Використовується за первісним призначенням.

ДАК, ф. 93, оп. 2, спр. 233, 237; ф. 163, оп. 41, спр. 6207;

Герцман С. М., Мельников А. Б. Ласточки прилетают из Москвы. – М., 1983;

Земская М. И. Александр Волков. Мастер «Гранатовой чайханы». – М., 1975;

Усольцева Л. И. Александр Осмеркин. 1892 – 1953. – Л., 1978.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 175 – 176.