Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Замок

Замок розміщується на вершині стрімкої стіжкоподібної гори Кременець, яка в XVI ст. дістала назву гори королеви Бони. Недоступна з трьох боків вершина гори зрізана й утворює просторий горизонтальний майданчик, що вузьким перешийком (“шиєю”) завдовжки понад 350 м і завширшки близько 10 м сполучається з ланцюгом Медоборських гір.

Досі замок не мав аргументованого датування. Але 1972 р., під час архітектурно-археологічних досліджень, що проводилися А.Тюпичем та Є.Пламеницькою, виявлено оборонний мур завтовшки 1,8 м з рештками прямокутної тристінної вежі (розміри в плані – 3:3 м, виступає за мур на 1 м). Мур перетинав сучасний замковий двір у напрямку північ – південь, топографічно відокремлюючи найдавніше ядро замку в його західній частині. Це було типове, трикутне в плані (довжина сторін – близько 40, 50 та 60 м) мисове укріплення, що займало лише чверть сучасної території замку. За археологічними матеріалами, воно датується IX ст.

У джерелах XVII ст. замок згадується за 1064 р., коли боярин з роду Денисків-Мокошеїв гербу Вукри добровільно віддав його польському королю Болеславові Сміливому. За літописами, замок не був здобутий ані 1226 – 1227 рр. угорським королевичем Андрієм, ані 1240 – 1241 рр. Бату-ханом, ані 1255 р. ханом Куремсою. В середині XIII ст. він був зруйнований за наказом Бурундая в числі інших тогочасних укріплень Галицько-Волинського князівства, але відновлений уже наприкінці XIII ст. сином Данила Галицького князем Мстиславом Даниловичем (або небожем Данила Іваном-Володимиром Васильковичем). Можна припустити, що саме в цей час замок був розширений на схід і в його східному мурі, з боку “шиї”, збудовано надбрамну башту, що дістала назву Черленої. Цим же часом можна датувати й будівництво замкової церкви св.Михайла.

1339 р. польський король Казимир Великий, запанувавши на Червоній Русі, віддав Кременець литовському князеві Юрію Наримунтовичу з умовою, що той не зміцнюватиме замку. Однак, за даними джерел, князь Юрій зірвав угоду, і великий литовський князь Любарт відібрав у нього Кременець на користь Польщі. Логічно можна пов’язати порушення угоди з фортифікаційними роботами в замку, спричиненими тогочасним удосконаленням засобів штурму фортець. Первісну оборонну концепцію в’їзного вузла в цей час було ускладнено: в’їзд перенесено північніше, у новозбудовану надбрамну (Шляхетську) башту, дорога до якої вела попід східним муром замку, по самому пругу гірського схилу, що значно утруднювало штурм. Особливістю кременецького замку була наявність критих бойових галерей (понад 30) у вигляді зрубних клітей (“городень”). Ці галереї розміщувались по периметру укріплення з боку замкового двору в рівні зубців оборонних мурів.

У 1382 р. після смерті польського короля Людвика Угорського Кременець повернувся до Любарта, а в 1390 р. – до Свидригайла, котрий збудував на сусідній горі Стіжок другий замок, сліди якого існували до XIX ст. Політична боротьба між Польщею та Литвою в кінці XIV – першій чверті XV ст., в перебігу якої в 1431 р. (за іншими даними – в 1438 р.) Свидригайло надав місту магдебурзьке право, закінчилася перемогою династії Ягеллонів.

1533 р. Зигмунд І віддав кременецьке староство віденському єпископу Янушу, який упродовж двох років здійснив у замку значне будівництво, відображене в люстрації 1542 р. У цей час надбудовано надбрамну (Шляхетську) башту зі звідним мостом, у якій мешкав староста замку. На захід від Черленої башти закладено фундаменти третьої, квадратної башти, що мала височіти над містом. За наказом єпископа розпочато викопування студні (криниці) завглибшки 80 м та будівництво башти перед замком, над першим ровом.

У 1536 р. Зигмунд І віддав замок своїй дружині королеві Боні, яка володіла ним упродовж 20 років, надавши місту кілька привілеїв. Замкові старости в цей період здійснили низку перебудов: вдруге надбудували надбрамну (Шляхетську) башту, перекрившії склепінням верхній ярус і зробивши наметовий дах. Ймовірно, внаслідок цих робіт вона дістала назву Великої башти. Тоді ж підвищено інші башти й забезпечено бойові галереї на мурах. На фундаментаі башти з боку міста зведено будинок з підвалами, світлицею, сіньми й коморою, а також оборонним верхнім ярусом. Ця остання споруда дістала назв Башти над новим будинком. Розміри замку в цей час були 70,6:157 м.

XVI ст. було фазою найповнішої реалізації оборонної концепції замку, який за місцевою традии утримувався коштом заможної верхівки староства. Одначе в XVII ст. занепад краю позначився на обороноздатності замку. У 1648 р. під час повстання М.Кривоноса один з козацьких загонів за допомогою кременецьких міщан захопив замок, спаливши дерев’яні будівлі та зруйнувавши частину укріплень.

Від цього часу замок, попри постанови волинських сеймиків, не відновлювався. Документи 17 – 18 ст. засвідчують поступовий занепад і руйнацію замку. З кінця 18 ст. він повністю втрзчає оборонну функцію, а в 19 ст. руйнується кілька ділянок оборонних мурІЕ

Нині збереглася частина периметру мурів з заходу, півдня й півночі та дві башти – напівзруйнована надбрамна (колишня Шляхетська) та Башта над новим будинком.

О.А.Пламеницька

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 237 – 239.