Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Замок

1996 р. Визначення часу побудови мурованого замку в Кременці

Л.Крощенко

Кременецький замок відомий не тільки історичним багатим минулим, а й як унікальна пам’ятка оборонного зодчества України. Його мальовничі руїни й досі справляють враження могутності й неприступності.

За останні сто років з історії Кременецького замку склалася досить значна література. Однак даремно ми будемо шукати тут конкретної відповіді на питання про час його заснування й будівництва з каменю замкових укріплень. З огляду на те, що дата побудови мурованого замку коливається в межах XIII – XVI ст., це питання, по суті, досі відкрите. Точніша відповідь дозволила б чіткіше уявити історію і особливості розвитку оборонної архітектури України в середні віки. Одним з надійних засобів пошуку такої відповіді повинен стати ретельніший, ніж це було раніше, аналіз текстів документів і відомих історичних фактів.

Вперше Кременецький замок згадується у ХІІІ ст. 1226 р. він витримав облогу військ угорського королевича Андрія [Летопись по Ипатьевскому списку. – СПб., 1871. – С. 500]. Згодом, 1240 р., під його стінами зазнав невдачі хан Батий [там само. – С. 523], а 1255 р. – баскак Куремса [там само. – С. 550]. Лише 1261 р. Бурундай змусив волинських князів зруйнувати укріплення своїх міст, зокрема й Кременця [там само. – С. 562]. У текстах літописів не вказується, якими саме – кам’яними чи дерев’яними – були оборонні споруди Кременецького замку XIII ст. Але, безумовно, вони мали бути досить міцними, адже витримали підряд три облоги чисельних і сильних ворогів. Однак це не свідчить, що на той час Кременецький замок був мурованим. Відомий дослідник оборонної архітектури середньовіччя П.Раппопорт твердить, що в умовах тогочасної тактики облоги і штурму муровані укріплення практично не мали суттєвих переваг перед дерев’яними [Раппопорт П.А. Древние русские крепости. – M., 1965. – C.46]. Тому вирішальним фактором обороноздатності фортець ставало розташування оборонного комплексу. Щодо цього Кременецький замок, збудований на високій скелястій горі, був майже неприступним.

За скупими свідченнями літописців, вірно тлумачачи окремі терміни, вживані в текстах, і факти, можна точніше відповісти на питання щодо матеріалу замкових укріплень XIII ст. Переказуючи історію зруйнування волинських замків руськими князями на вимогу татар, автор Іпатіївського літопису писав: “рече Бурунда Василькове: „оже ести мои мирци розмечити же городы сви все”. Лев розмета Данилов, Истожеск, оттоле же послав Львов розмета, а Василько послав Кременец розмета и Луческ” [Летопись… – С. 562]. З наведеного уривку з’ясовується, що слово „розмета” тут означає руйнування „городов”, точніше, знищення фортифікаційних споруд міст і замків, що становили для татар певну загрозу. Однак літописець не уточнює, про які саме будівлі (муровані чи дерев’яні) в даному разі йдеться. Відомо, що в XIII ст. укріплення Львова [Шараневич І. Стародавній Львів, 1861. – С.17; Земцов M.С. Львов. – M., 1956. – С.9] і Луцька [Мердер А.И. Древности Луцка и его прошлое. – К., 1910. – С.5; Іляшенко Я., Михайлюк О., Оксенюк Р. Луцьк, 1974. – С. 3, 4], зруйновані одночасно з Кременцем, були дерев’яними. Оскільки літописець не поділає згадані міста („городы”) на окремі групи, можна припустити, що фортифікаційні споруди інших – Данилова, Істожеська та Кременця – також були дерев’яними.

Цей висновок підтверджується ще одним важливим прикладом з Іпатіївського літопису. Той самий Бурундай звелів князю Васильку зруйнувати укріплення столиці Волині – Володимира: „Василько розмечи город” [Летопись… с. 561]. Певно Бурундай установив дуже стислі строки виконання свого наказу, бо „…князь же Василько нача думать собе про город, зане немощно бысть розметати в борзе…” [там само]. Тоді він „…повеле зажечи (город), и тако через ночь изгоре весь” [там само]. Василько спалив лише дерев’яні оборонні споруди міста, бо далі літописець зазначає: „Завтра же приєха Бурунда в Володимер и виде своими глазами город изгоревши весь; и нача обедати у Василька на дворе и пити… и ляже у Пятидна” [там само. – С.562] (село біля Володимира-Волинського. – Л.К.). Але заходи, що їх вчинив Василько до зруйнування у кріплень Володимира, здалися Бурундаю недостатніми. Наступного дня він послав до Василька Баримура. „…Баримур же приехав ко князю и рче: „Василько! Прислал мя Бурундай, велел ми город раскопати”… И нача раскопывати город…” [там само]. Отже, літописець, вживаючи різні терміни, чітко визначає матеріал знищених укріплень. У першому випадку йдеться про дерев’яні стіни й башти, у другому – про зриття земляних валів. З цього випливає, що термін „розмета”, ужитий тут, означає знищення, розбирання по колоді дерев’яних споруд, у нашому випадку -оборонних стін і башт Кременецького замку.

Іноді висловлюється думка, що зруйнований під тиском Бурундая Кременецький замок був відновлений наприкінці XIII ст. [О древнем замке в городе Кременце // Журнал Министерства внутренних дел. – 1833. – № 6. -С. 235]. Деякі автори навіть визначають час побудови його мурованих укріплень – між 1290 і 1340 рр. [Логвин Г.Н. По Україні. – К., 1968. – С. 182]. Зауважимо, що ці твердження на мають ніяких документальних обгрунтувань і не базуються на натурних дослідженнях. Навпаки, про долю Кременецького замку з середини XIV ст. протягом майже ста років певних відомостей нема. Можна лише припускати, що в ті часи замок і місто перебували під юрисдикцією луцьких князів [Теодорович Н.И. История города Кременца Волынской губернии. – Селец, 1904. – С.18].

До періоду боротьби Польщі й Литви за так звану „галицьку спадщину” належить угода між польським королем Казимиром Великим і литовськими князями. Для уточнення часу побудови мурованих укріплень Кременецького замку окремі її положення мають першорядне значення. Дослідники по-різному вазначають час складання цього документа. Найпереконливішою нам здається дата, запропонована І.Ржебеком -1353 р. [Ржебек И. Болеслав 2, князь всей Малой Руси. – СПб, 1907. – С. 33]. Окремим пунктом визначався статус Кременця, як спірного міста, між сторонами, що домовляються: „…а Кремянець держати Юрию (Норимунтовичу) от князей литовских и от короля за .В. лета города не рубити” [Акты, относящиеся к истории Западной России. – СПб, 1864. – Т. 1. – С. 1]. Отже, два роки Кременець мав залишатися нейтральним містом, а князю Юрию Норимунтовичу, який ним опікувався, заборонялося відновлювати замкові фортифікації. Для з’ясування характеру цих укріплень слід розтлумачити значення словосполучення „города не рубити”. З приводу значення слова „город” у ті часи П.Раппопорт писав „…слід зауважити, що слово город у XIV – XV ст. продовжує використовуватися в тому самому змаченні, яке воно мало раніше. Під цим терміном, насамперед, розуміли оборонні споруди, огорожу укріпленого пункту” [Раппопорт П.А. Очерки по истории военного зодчества северо-восточной и северо-западной Руси X – XV вв. – M., 1961. – C. 97]. Це положення можна легко проілюструвати висловлюванням інших авторів, прикладами з літописів та поясненням словників.

За давньоруськими текстами І.Срезневський визначав слово „рубити”, вживаного щодо зведення різних споруд (хором, церков, городів тощо), як будувати з дерева. Як приклад він наводить той самий уривок з тексту „угоди” 1353 р., що ми зараз розглядаємо [Срезневский И. Материалы для словаря древнерусского языка. – M., 1958. – Т. 3. – С. 181]. Це можна доповнити ще одним уривком з того-таки документа: „а городов оу руской земли новых не ставити, ни сожеженого не рубити доколе мир стоит за .В. лет” [Акты, относящиеся к истории Западной России… – С.1].

Зазначимо, що в документі йдеться не про відбудову дерев’яних частин мурованого замку, а про повне відновлення його оборонної системи. З контексту угоди дізнаємося, що місце, про яке сперечаються сторони, повинне залишатися зовсім не укріпленим два роки, відіграючи роль своєрідної „демілітаризованої зони”, де жоден з претендентів не мав би змоги міцно закріпитися.

Крім того, дерев’яні елементи мурованого замку, що нищилось пожежами під час штурмів і облог, мали бути розташовані в верхніх частинах фортифікаційних споруд (дахи, бойові галереї-бланки). Однак до них неможливо вжити термін – „город рубити”, а тільки інший – „нарубити”. Прикладом його вживання може служити фраза з Іпатіївського літопису про події 1152 р.: „…разведоша городок Гюргев и пожегоша и, божницю святого Михайла; верх бяше нарублен деревом, и то старе сгоре” [Летопись… – С.308].

Все це переконує в тому, що мурованого Кременецького замку на початку другої половини XIV ст, ще не було. В найближчі часи після укладення угоди Кременецький замок був без укріплень, або мав їх зруйнованими. Тому 1354 р. він став легкою здобиччю литовських князів і відійшов до Любарта. Але Казимир такого-таки року без особливих зусиль знов відібрав його [Stecki T.I. Wolyń. – Serya 2-ga. – Lwów, 1871. – S. 111. Сендулъский А. Город Кременец // Волынские епархиальные ведомости. – 1874. – № 11. – С.422; Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии – Почаев, 1893. – Т. 3. – С.12; Його ж История… – С.19.]. Протягом 12 років Кременець не раз переходив з рук у руки, аж поки за новою угодою 1366 р., не відійшов до Польщі [О древнем замке… – С.256; Lubomirski H. Opisanie historyczne i topograficzne zamku Krzemienickiego // Słowianin. – 1839. Baliński M., Lipińskl T. Starożytna Polska. – Warszawa, 1845. – T. 2. – cz. 2. – S.893; Nowoszycki S. Wadomość historyczna o zamku Kremienieckiem na Wołyniu. – Biblioteka Warszawska. – 1848. – S. 540; Семенов П. Географическо-статистический словарь Российской империи. – СПб, 1865. – Т. 11. – С.777; Stecki T.I. Op. cit. -S. 113; Сендульський А. Вказ. праця. – C.422; Антонович В. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. К., 1885. – Т.1. – С. 131; Теодорович Н.И. Историко-статистическое… – С.12; Karwiński I. Opisanie historyczne miejscowości nad Ikwą ich, przeszłość i terażniejszność // Przewodnik naukowy i literacki. – 1897. – T. 25. – S.910; Теодорович Н.И. История… – С.19.].

Враховуючи значення Кременця для оборони кордону держави від нападів Литви і татар, Казимир, очевидно, почав відновлювати обороздатність замку, як це він зробив у Володимирі, де твердиню мурували з каменю [Baliński M., Lipińskl T. Op.cit., S. 896; Stadnicki K. O początkach archyhiskupstwa i biskupstw katolickich łac. obrz. na Rusi halickiej i Wołyniu. – Lwów, 1888. – S.31; Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Тр. XI археолог. съезда в Киеве. 1899. – М., 1901. – С. 64]. Щоправда, прямих даних щодо такої діяльності короля немає, однак відомо, що в своєму заповіті (помер 1370 р.) Казимир відписав значні кошти на Кременецький замок [Stecki T.I. Вказ. праця. – С. 115; Сендульский А. Вказ. праця. -С.422; Теодорович Н.И. Историко-статистическое… – С.12; Його ж. История… – С.19 – 20; Маслов Л. Замок в Крем’янці // Наша Батьківщина. – 1938. – № 1. – С. 3]. Того-таки року, скориставшись смертю короля, Любарт, якому належала кременецька округа, захопив замок і утримував його до 1376 – 1377 рр. [Stecki T.I. Op.cit. – C. l16; Сендульский А. Вказ. праця. – С.423; Теодорович Н.И. Историко-статистическое… – С.12; Його ж История… – С.20]. Мабуть, за роки володіння, Любарт, а слідом за ним королівська адміністрація продовжили укріплення замку, розпочатого Казимиром. Вірогідно, тому 1382 р., після смерті короля Людовика, Угорського, Любарт, не покладаючись на силу зброїі викупив замок в угорського старости [Baliński M., Lipiński T. Op.cit. – S.893; Nowoszycki S. Op.cit. – S. 541; Stecki T.I. Op. cit., S. 117; Сендульский. Op. cit. – C.423; Теодорович Н.И. Историко-статистическое… – C.12: Karwiński I. Op.cit. – S.20; Маслов Л. Вказ. праця. – С. 5].

Отже на підставі розглянутих вище документів і фактів ми можемо зробити деякі висновки щодо генези укріплень Кременецького замку. Ми переконалися, що у XIII ст. Кременецький замок, зруйнований Васильком за наказом Бурундая, мав дерев’яні стіни й башти. Замок середини XIV ст., про який ідеться в угоді 1353 р., теж збудовано з дерева. Спираючись на факти, пов’язані з історією Кременця, хоч вони і не містять на те прямих вказівок, будівництво його мурованих укріплень слід віднести до періоду між 1366 – 1382 рр. Таке уточнення хронологічної межі кладе край безпідставному заниженню дати побудови мурованих фортифікацій замку і спрямовує подальші дослідження у надійніше русло.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 254 – 258.

Вкладені елементи

Поч.19 ст. Вигляд замку з південного сходу. Літографія
Поч.19 ст. Вигляд замку з південного сходу. Літографія
1881 р. Вигляд замку з південного заходу. Дереворит М.Рашевського
1881 р. Вигляд замку з південного заходу. Дереворит М.Рашевського
1930-і рр. Надбрамна башта. Фото
1930-і рр. Надбрамна башта. Фото

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 509

Модифіковано : 20.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.