Фрагменти з офіційної біографії Т.Г.Шевченка (1984 р.)

На запрошення Г.Тарновського поет прибув у с.Качанівку Борзенського повіту (тепер Ічнянського р-ну Чернігівської обл.) і привіз свою картину «Катерина», яку той дав згоду купити. До збудування маєтку Качанівка не була населеним пунктом. Силами кріпаків тут споруджено за проектом В.Растреллі палац, над озером насаджено величезний парк. У палаці була велика бібліотека й картинна галерея. У різні часи в маєтку побували: М.Гоголь, М.Глінка, С.Гулак-Артемовський, М.Максимович, М.Маркевич, В.Штернберг, В.Забіла, М.Костомаров, Л.Жемчужников та ін. Великий Глінка писав тут оперу «Руслан і Людмила», поклав на музику поезії В.Забіли «Не щебечи, соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі».

Кілька місць у парку пов’язані з перебуванням тут Шевченка, зокрема самотній віковий дуб, біля якого він любив сидіти.

Колишній садівник Тарновських розповідав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки Тарновського сходились по ночах слухати, як Шевченко співав їм пісень. Він співав було, а люди плачуть» [Ревуцький Д. Шевченко і народна пісня. – К., 1939, с. 52].

Зрілому поетові й художникові відразу впали в око контрасти жорстокої кріпосницької дійсності: бібліотека, картинна галерея, симфонічний оркестр із кріпаків і жахливий кріпосницький гніт, розбещеність. Саме на матеріалі качанівських вражень написано на засланні антикріпосницьку повість «Музыкант». Буржуазні видавці намагалися приховати від нащадків назву маєтку, де відбувалися драматичні й трагічні епізоди. У першодруку маєток називався «Кленовка», але у рукопису була справжня назва – «Качановка». Видавці намагалися приховати й прізвище власника маєтку – у тексті першодруку скрізь стояло: «Кленовский», хоча в рукопису Шевченко подав «Арновський» (читай: «Тарновський»). Фальсифікацію виявив автор даного розділу [Є.П.Кирилюк] при підготовці тексту повісті до академічного видання у 1935 р.

Буржуазні фальсифікатори мали всі підстави приховувати від нащадків справжнє прізвище власника Качанівки й назву його маєтку. Г.Тарновський був жорстоким кріпосником-визискувачем і вкрай розбещеною людиною. Крім кріпачок, до його гарему належали навіть родичі, зокрема небоги. З однією з них – М.Задорожньою (за чоловіком Кржисевич) – Шевченко був знайомий. Вона народила від Тарновського дитину, коли їй ледве виповнилося 16 років. Тарас Григорович зустрічався з нею після заслання в Петербурзі, намалював її портрет. Про трагічне життя цієї жінки поет добре знав і записав у щоденнику: «Чудная женщина, ее и горе не берет. А горя у нее немало» (V, 237).

Докладний портрет розбещеного кріпосника Г.Тарновського дав П.Жур [Жур П. Літо перше…, с. 26 – 48].

Автор повісті «Музыкант» ставив перед собою широкі викривальні завдання: «О, если бы я имел великое искусство писать! Я написал бы огромную книгу о гнусностях, совершающихся в с.Качановке» (III, 251). Тут також ужито певний літературний прийом, тому що таким мистецтвом Шевченко майстерно володів і таку книгу поезій і повістей фактично написав.

Кінець травня Шевченко прожив у Качанівці. Можливо, тоді він виїжджав у сусідні села, зокрема в Сокиринці – маєток П.Скоропадського, якому на засланні присвячено вірш «П.С.». Тут поет також побачив аналогічні з Качанівкою картини. Напевне, відвідав і с.Пальчики, де жив бджоляр-винахідник П.Прокопович – організатор першої в Росії школи бджільництва. Шевченко згадав його в повісті «Близнецы» як «славного пчеловода». Очевидно, побував він у селах: Дігтярі, Іваниця, Іржавець, Ічня, Батурин, Власівка.

З Качанівки Шевченко виїхав до Києва через Прилуки (де одержав подорожну), Пирятин, Переяслав, Бровари. Десь на початку червня він прибув у місто. Бровари згадано в написаній на засланні повісті «Близнецы», щоправда, при виїзді з Києва, але це суті не міняє.

Джерело: Т.Г.Шевченко: біографія. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 83 – 84.

І на цей раз [у 1843 р.] Тарас Григорович у Березані був недовго. Він поспішав до Г.Тарновського в Качанівку. Річ у тім, що 11 вересня кінчався термін «виду» (документа на право мешкання під час відрядження), наданого йому конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем. Становище Шевченка розкриває його лист до Григоровича від 28 грудня. Г.Тарновський на прохання поета мав з’ясувати, що йому робити: або повертатися до Академії в Петербург, або одержати продовження «виду». Очевидно, Григорович порадив Шевченкові вертатися й задовольнив його прохання на «вид» («пришліть ще на два місяця»; VI, 26).

З Качанівки поет ще раз поїхав до Яготина, щоб оглянути портрет М.Рєпніна роботи Й.Горнунга, з якого він мав виготувати дві копії: одну – для Г.Тарновського, другу – для О.Капніста [Жур П. Літо перше…, с. 139-140].

Джерело: Т.Г.Шевченко: біографія. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 91.

З Переяслава він виїжджав у с. В’юнище Переяславського повіту (тепер село не збереглося у зв’язку зі спорудженням Канівського водосховища) в маєток С.Самойлова, з яким, можливо, познайомився у Козачковського. Тут намальовано сепію «У В’юнищі» (VII, № 227). Із В’юнища вирушив у с.Потік (тепер Миронівського р-ну Київської обл.) в маєток В. Тарновського (старшого). Тарновський був освіченою людиною, закінчив Ніжинський ліцей князя Безбородька, де вчився разом із М.Гоголем і пізніше приятелював із ним, а також Московський університет. Належав до прогресивно настроєних дворян, зокрема обстоював проект звільнення селян за викуп. У Потоках Шевченко познайомився з сестрою Тарновського Надією Василівною. 8 серпня [1845 р.] вони разом хрестили дитину в місцевого диякона М.Говядовського. Тут він намалював олівцем автопортрет, на якому є напис: «Портрет Т.Шевченко, сделанный им самим в зеркало в 1845 году в с.Потоках Киев. губ. и подаренный своей куме Н.В.Тарновской» (VII, № 124), а також акварель «Комора в Потоках» (VII, № 214).

Є відомості, що в цей час були написані й вірші. «Живя в Потоках,- згадував В.Тарновський-молодший,- Тарас Гр[игорьевич] писал, рисовал и много дарил… стихотворений…» [Мелочи из жизни Шевченка.- Киевская старина, 1897, № 2, с. 32] На жаль, ми не знаємо, які саме поезії він написав [Можливо, це була поема «Єретик». Після заслання Шевченко писав до Куліша: «Ян Гус повинен бути у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Київської губернії» (VI, 197)]. Коли Шевченка заарештували, Н.Тарновська заховала рукописи в скриньку й закопала в землю. Після звільнення поета вона відкопала скриньку, папери були цілі й довго зберігалися в неї. Незадовго до смерті Шевченко присвятив їй вірш «Н.Т.» («Великомученице, кумо!»).

У Потоках поет прожив близько двох тижнів. За спогадами того ж В.Тарновського-молодшого, «любимым занятием Тараса Григ[орьевича] в Потоках было катание на паромке на большом пруду, в теплые, летние вечера при заходящем солнце, сопровождавшееся всегда пением народных украинских песен и особенно его любимой песни «Ой, зійди, зійди, зіронько та вечірняя» [Мелочи из жизни Шевченка, с. 32].

Джерело: Т.Г.Шевченко: біографія. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 134 – 135.

20 серпня [1859 р.] Тарас Григорович прибув у Прилуки, а наступного дня був уже в Качанівці, у маєтку В.Тарновського-молодшого [чому молодшого ?]. Тут він зустрічався з дворовими, які пам’ятали його приїзд у 1843 р.

Шевченко повертався до Петербурга майже без грошей. Як писав він до В.Тарновського 28 вересня, коли б не заїхав у Качанівку до Василя Васильовича, то довелося б «захряснуть на безгрішші» (VI, 236). На ньому було старе парусинове пальтечко і дуже поношені чоботи.

21 серпня поет відвідав у с.Гирявка (поблизу Конотопа) родину Лазаревських, намалював портрет А.Лазаревської (матері), записав у її альбом вірш «Садок вишневий коло хати», подарував свій офорт «Свята родина».

Джерело: Т.Г.Шевченко: біографія. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 458.