Харитоненко Павло Іванович
Розмір зображення: 731:1019 піксел
Нові господарі Качанівки – Харитоненки стояли поряд з такими відомими промисловцями, як Терещенки, Демидови, Морозови, Ситіни. Вони були не тільки багаті люди, цукрозаводчики, землевласники, а й колекціонери, філантропи! Величезні статки, передусім на цукровому виробництві, надбав Іван Харитоненко (1820 – 1891). Його єдиний син Павло (1852 – 1914) продовжив батькову справу. Витрати Харитоненків, зокрема на колекціонерську й доброчинну діяльність були дуже великі, але прибутки вони діставали ще більші. Мільйон карбованців П.Харитонепко заплатив за Качанівку без особливих зусиль. Звичайно, було престижно стати власником відомої садиби, заснованої знаменитим П.Рум’яіщевим-Задунайським. Безперечно, привабила “короля цукру” й недалеко розміщена Парафіївська цукроварня. Качанівку знав і, цілком імовірно, свого часу в ній побував батько Павла Харитоненка. У відомому родинному альбомі Тарновських, що зберігається в Чернігівському історичному музеї, прочитується підпис “Іван Харитоненко”. Цей автограф можна датувати 40-ми роками. Бувши конторником, Іван Харитоненко роз’їжджав тоді по ярмарках і міг відвідати й славетну Качанівку.
Купча на Качанівку була затверджена 29 квітня 1897 року. А втім, колишні власники Тарновські ще лишалися у своєму родовому гнізді до осені наступного року. Незважаючи на це, П.Харитоненко одразу після оформлення купівлі розгорнув грандіозні роботи в Качанівці, а також у Парафіївці на цукроварні й довкола неї. Скажімо, з п’ятнадцяти споруд у центральній частині садиби, що збереглися до нашого часу, щонайменше половину збудовано за Харитоненків, а решту перебудовано й відремонтовано. Значних змін зазнав головний будинок: повністю переклали флігелі, перебудували центральний барабан, по всьому палацу замінили підлогу, наново оздобили зали, палац і служби перерустували. У садибу провели електрику й телефон, обладнали водогін [але водонапірна башта при палаці збудована за В.В.Тарновського. Невже він не знав, для чого він її будував ?] і каналізацію, розширили і впорядкували парк. Постали й нові будівлі, які згодом, за радянських часів були втрачені. Серед них пташник, збудований у 1912 році за проектом відомого архітекта А.Білогруда, а також телятник, повітка при будинку садівника, китайська альтанка, кегельбан тощо.
Всього за Харитоненків на території садиби збудовано щонайменше 12 споруд різного призначення. Потреба в них пояснювалася передусім постійним зростанням господарства в садибі. Будівельними роботами в Качанівці керував архітект Ґустав Шольц. Він виконував і проекти на замовлення П.Харитоненка. Про масштаби будівельних і перебудовчих робіт у садибі можна робити висновки з того, що тільки архітектові на 1 березня 1903 року було виплачено 112 159 крб. 43 коп. винагороди. Скульптор Лапін одержав 16 022 крб. 75 коп. Для живописних робіт у палаці було запрошено модного московського художника-декоратора Августа Томашка, який брав підряди на оздоблювання інтер’єрів. Відомо, що для виконання своїх підрядів він наймав молодих талановитих художників, яких жорстоко експлуатував. Зокрема, в нього протягом семи років працював театральний художник Олександр Ґоловін (1863 – 1930). Під керівництвом А.Томашка були виконані мальовання в парадній їдальні, вітальні, лицарській та інших залах палацу. Очевидно, він оздобив і плафон альтанки М.Глинки й розетки по фасаду будівлі. А.Томашку за роботу було виплачено 7 450 крб.
Основні будівельні роботи в Качанівці виконані за життя Павла Харитоненка. Після нього переважно провадились лише ремонт і перепристосування окремих приміщень. Загалом можна ствердити, що того вигляду, який садиба має нині, їй надали більше Харитопенки, ніж Тарновські, дарма що володіли нею понад 70 років. Звичайно, меншою мірою це стосується парку, бо ж він в основному створювався за Рум’янцева-Задунайського, Почеків і Тарновських.
П.Харитоненко був насамперед діловою людиною, підприємцем, а потім уже колекціонером, меценатом, доброчинцем. Найбільше уваги він надавав, звісно, цукроварні в Парафіївці, яка стала називатись Оленівською (за ім’ям його дочки). Цей завод повністю реконструювали, розширили. Поруч звели нові й перебудували старі службові, житлові та господарські будівлі, які в непоганому стані почасти збереглися дотепер. Майже не змінився відтоді й сам завод над ставом.
У Качанівці Павло Харитоненко бував рідко. Надовго затримувався в Москві, Петербурзі, Сумах. Улюбленим місцем відпочинку був інший його маєток – Наталівка, який він перетворив на мистецький осередок. Влітку в Наталівці збиралася вся родина. А втім, і в Качанівському палаці Павло Іванович мав постійні апартаменти. На першому поверсі для нього було опоряджено приймальню, кабінет, спальню й убиральню.
Помер П.Харитоненко вночі проти 13 червня 1914 року в Наталівці. Похований з надзвичайними почестями в Сумах поряд зі своїми батьками.
(Г.Петренко, Качанівські студії)