Історія села Волостків

Марія Полянська

…Моє рідне село – щира батьківська хата,

Де знайомий до болю кожен кущик в саду,

Де зростали зі мною дерева крислаті…

Я до них із поклоном ще раз підійду…

Кожний народ, кожна країна має свою власну історію. Наше село також має свою історію.

Село Волостків, оточене горбистими пасмами і численними ставами, розташоване неподалік головного європейського вододілу – в горбистій пересіченій місцевості, типовій для перехідної зони між Розточчям та Передкарпаттям. Воно розляглося по обидва боки болоні (пасовиська, долини) з химерними меандрами річки Млинівки та її кількох приток.

На північному сході від Волосткова знаходиться Мищинський ліс (Мищино), через який традиційно пролягав прямий шлях до найвпливовішого для себе за всіх часів містечка Судова Вишня. На сході межує зі своїм теперішнім адміністративним центром – Дмитровичами, а також із Кульматичами та Дидятичами. На південь попри Бручевицький ліс чи, простіше, Бручевицю (це слово, до речі, означає шлях чи гостинець) пролягає дорога на село Вовчищовичі, а трохи західніше – біля урочища Фільварок, де до середини 20 століття був однойменний хутір, а зараз є тільки такий же ж став, занедбані садок і криниці – можна вийти на Мистичі. Натомість щоби потрапити у Стоянці, ніяких лісів чи полів обходити – переходити не треба – це село починається всього-навсього «за березою».

На північно-західному кінці Волосткова, на березі хребта з горбів, що рівненько заступають усю північ і ніби захищають село від гіперборею, знаходяться так звані Горєни. Як пройти їх, а потім ще кілька підйомів-спусків, можна потрапити до сусіднього села Королин, і далі на Заріччя.

В селі відомі такі урочища як Гарнаків, Вутковиця зі сторони Вовчищович, Тимцівка, коло цвинтару, Двір (колишній фільварок-досі зберігся фундамент). Гора «Слава Бог», Горяни (зі сторони Королина) [Саган І. Т. Топоніміка Мостищини (науково-популярна розповідь). – Самбір, 2005. – С. 40].

Назву села іноді пов’язують з іменем давнього слов’янського Бога пасовищ і худоби Велеса (Волоса). Проте, правдоподібніше, вона походить від слова «волостка» – зменшувальної форми давньоруського слова «волость», яка вживалася, наприклад, в джерелах литовських часів на означення менших за територією волостей, порівняно з більшими сусідніми, або щодо територій особливих, таких, що перебували в безпосередній власності магната, князя або й самого Великого Князя, чи то ще Київського, чи вже Литовського. Ваги другій версії надає ще й той факт, що на околиці Волосткова у напрямку Дидятич на горі Вушковиця якраз був за часів Першої Речі Посполитої панський палац чи маєток, ущент знищений селянами як Волосткова, так і інших довколишніх сіл, під час Хмельниччини.

Також, одним з варіантів є теза, що село було у власності когось, хто мав ім’я «Wlostek». Так, наприклад у роботі Галини Байрак читаємо: «…селища часто називали за іменами княжих служителів, які ними володіли. Так виникли перші села Мостищини – такі як Годині, Мишлятичі (від Мисляти), Биків, Волостків, Макунів, Плешевичі, Раденичі, Мистичі, Циків (від прізвища Чик (Цик)), Дидятичі, Крисовичі (Крисів – боярського роду), Кульматовичі» [Байрак Г. Геоморфологічні чинники розвитку та розміщення населених пунктів Мостиського р-ну Львівської обл. // Вісник Львівського університету. Серія географічна. – 2014. – Випуск 47. -С. 4]. Прихильником такої версії був Тадей Дмитрасевич. В його праці читаємо: «Волостків – утворене від імені Волостко» [Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини… Том 1. – Судова Вишня-Львів, 2016. – С.92].

Ще одним з варіантів походження назви села є теза, що в цьому селі мешкали «волохи» (етнічна група змішаного румунського походження, яка проживала невеликими групами на території сучасної Львівської області [ Перевірено 20.02.2019.]), однак наукового обгрунтування вона не має.

Село Волостків вперше згадується в 1462 році під назвою «Wlosthkow», у 1474 році під назвою «Wlostkuv». В цьому документі читаємо:

«(король Казимир) Тобі шляхтичу Том…скі державцю доручаємо, щоб ти управляв в межах сусідських земель при володіннях спадкоємців Івана та Андрія, наслідників с. Стоянців …тому, що доки тримав від них села Волостків та Дмитровичі в Перемиському повіті, вартістю сто п’ятдесят марок в (в грошах 150 марок)… і коли отримав від них дозвіл на поселення в землях, які були в володінні… і звільнив середній лан у Волосткові, де сидів Пашко, таким чином знищив добре поле, а отже і чотирнадцять марок, і настільки ж завдав їм збитків».

Отже, виходячи з тексту даного документа, можемо судити, що у 1474 році власниками села були Іван та Андрій з села Стоянці.

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького сколихнула селян і міщан західноукраїнських земель. Це викликало тривогу у місцевої шляхти. На засіданні сеймику у Судовій Вишні 14 вересня 1648 року (незадовго до приходу козацьких військ під Львів) відзначалося, що пожежа козацької війни наближується з дня на день і що слід очікувати селянських виступів. Так воно і сталося [Судова Вишня. «Історії міст і сіл Української РСР»]. 1648р. армія Богдана Хмелицького після кількох перемог стала під мурами Львова, у жовтні 1648 року, на землях Галичини почалося повстання селян проти панів. Горіли панські двори. В околиці Вишні першим повстало село Стоянці. Його селяни, разом з селянами Волосткова напали на панський двір у Волосткові, що був власністю дітей померлого Яна Коритка [Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини… Том 1. – Судова Вишня-Львів, 2016. – С. 123]. Сам двір спалили, а власників прогнали. До повсталих прилучилися селяни з Вовчищович та Дидятич, які разом з селяними Дмитрович напали на панський двір у Дмитровичах, який на той час був добре укріплений. Сам двір спалили, а пан врятувався втечею. Після того об’єднані селянські повстанці пішли походом на добре укріплену Вишню. Міщани-русини відкрили повстанцям брами міста і Вишня була зайнята.

Довідавшись про події в Вишні і її околицях, гетьман Богдан Хмельницький присилає до міста загін козаків на чолі з полковником Копистинським. Той, долучає селян повстанців під свою команду та озброює їх. Міщани Вишні та селяни околиці братимуть участь у дальших походах і боях Богдана Хмельницького [Мартин Б. Мостиська і Мостищина. – Мостиська, 2009. – С.52].

У 1648 році союзниками Хмельницького були татари.

Згодом почалися розправи шляхти над селянами на теренах Перемиської землі, в тому числі над селянами Мостищини та Вишнянщини. Ще у вересні 1649 року в Перемишлі створені суди за насильства, тобто для покарання селянських повстанців. У половині XVII віку власником Волосткова був Зигмунд Фредро.

Зигмунд Фредро позиває (18 лютого 1651 р.) селян Вовчищович, Дмитрович, Дидятич, Стоянець і міщан Вишні за напад на двір у Волосткові [Жерела до історії України-Руси / Видано під редакцією Михайла Грушевського. – Т. 5. – Львів, 1898. – С.149].В скарзі згадано понад сто імен.

В другій половині 17 ст., після національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького поля нашого краю були запущені, край лежав в руїні. [Мартин Б. Мостиська і Мостищина.- Мостиська, 2009.- С.53.] Відомо лише, що у 1692 році село належало родині Kозакович (очевидно було надано польським вельможою сім’ї Козакович за воєнні заслуги – автор).

Одним з яскравих представників історії Волосткова кінця XVII – початку XVIII століття є уродженець села архієпископ Варнава (Василь Васильович Волатковський чи Волостковський), 1660 (або 1672) – український релігійний діяч доби Гетьманщини, Єпископ Російської православної церкви (синодальної), архієпископ Холмогорський та Важеський РПЦ. Християнський проповідник у фіно-угорських країнах півночі Європи.

У 1832-1833 роках Волостковом володіє граф Теофіл Ярунтовський, а в 1838-1854 роках Русіна, Кароліна і Сабіна Манугевич [Skorowidz wszystkich miejscowosci polozonych w Krolestwie Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Ksiestwem Krakowskiem rok 1855].

15 травня 1848 р. селяни Королівства Галіції та Володимирії були звільнені від панщини. Ще 16 квітня того року цісар Фердинанд І підписав відповідний патент, а 22-го було проголошено патент «про знесення всякої роботизни й інших підданчих повинностей в Галичині». Скасовано кріпацтво і у Волосткові. Як згадка про той день є гора розташована між Волостковом і Дмитровичами, яка має дивну назву – «Слава Богу». З покоління в покоління передається свідчення, що після оголошення про скасування панщини, селяни викопали там велику яму, кинули в неї серпи, ціпи та інший реманент і радісно виголосили: » Слава Богу!». Відтоді й гору так називають – Слава Богу. [Саган І. Т. Краєзавчі оповіді. – Мостиська, 1995. – С.39-40]

Відмо, що у 1859-1870 роках в селі проживало 1063 жителі, а селом керував великий землевласник Ксаверій Францішек Петрович [Przewodnik statystyczno topograficzny i skorowidz obejmujacy wszystkie miejscowosci z przysiolkami w Krolestwie Galicyi W.X. Krakowskiem i X. Bukowinie, wedlug najswiezszych skazowek urzedowych.- 1872. -Dok.05.02.1874 r]. Він ж утримував однокласну школу і виплачував вчителеві по 100 злотих на рік. Сільська рада на утримання школи давала 40 злотих в рік, а на менші видатки – 30 злотих [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. – Dok. 26.11.1872 r.].

Після Ксаверія Петровича до влади у Волосткові, в січні 1873 року приходить Микола Щур, а заступником стає Вінсент Цірог. Дорадчими в цьому ж році були Войцех Свінтальський та парох греко-католицької церкви Дем’ян Чайковський [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. -Dok. 14.01.1873 r]. На сьогоднішній день (станом на 2019 рік – автор), на сільському кладовищі збережена могила отця Дем’яна Чайковського, де він похований разом з сином Теофілом, який був вчителем в Волосткові, та помер у досить молодому віці (24 роки).

На західноукраїнських землях стан початкової освіти визначався проведеною у 1869 році шкільною реформою, за якою всі початкові школи передавалися з відання церкви під державну опіку. Встановлювалося обов’язкове початкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. В серпні 1873 року відбулися збори жителів села, на яких було вирішено збудувати нову школу за кошти села до кінця року. Школа мала бути збудована на пасовиську сільської ради, а на утримування вчителя було виділено 160 злотих в рік, з каси ради [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. -Dok. 18.06.1874 r].

У 1874 року в Волосткові існувала тривіальна школа, в якій навчалося 80 хлопців та 70 дівчат. Однак відомо, що навчання відбувалося в приміщенні старої школи.

В липні 1877 року головою сільської ради Волосткова був Степан Мартинець, заступником Йосип Валіщак, а радниками: Василь Бущак, Вінсент Бущак, Андрій Бущак, Михайло Свінтальський, Ян Чернявський, Данко Бущак, Ян Малавський та Василь Цірог [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. – Dok. 22.07.1877 r.].

Станом на 1880 рік в селі проживало 562 католики, 592 греко-католики, 45 євреів та 17 осіб інших віросповідань.

Відомо що 1894 року головою села був Михайло Яремчук, а до сільської ради входили: Петро Дмитрів, Василь Клок, Войцех Свінтальський, Ілько Мартинець, Вінсент і Ян Ціроги [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. – Dok. 11.07.1894 r.].

В Шематизмі Королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським під 1895 роком вказано, що власником великого двору та членом сільської ради є Юлій Уленецький [Szematyzm Krolestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Ksiestwem Krakowskiem. – 1895 r.].

В «Газеті Львівській» («Gazecie Lwowskiej») у 1898 році згадується, що власником Волосткова є Олексій і Анна Вишневські. Відомо, що Олексій Вишневський керував селом і у 1902 році [Gazeta Lwowska.- 18.11. 1898 r.- №237].

З історії села знаємо, що у 1507 р. в селі вже існувала парафіяльна церква [Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 146. Галицьке намісництво. – О. 20. – справа № 1296]. Попередня, дерев’яна будівля, згадана в інвентарі 1824 р. як стара, згоріла у 1902 р. У 1906 р. на її місці завершилося спорудження мурованої, хрещатої в плані одноверхої споруди, увінчаної на восьмибічному барабані середхрестя грушастою банею [«Діло». – Львів, 1902.- № 122]. Посв’ятили храм в неділю після свята Чесного Хреста. У 1946 році церкву закрили і віряни змушені були ходити до церкви в село Дидятичі, де відправляв о. Михайло Побурчак та о. Юрій Головкоо. Після них правив о.Микола Малетич, а згодом і о. Іван Малетич. За свідченнями жителів о. Іван Малетич швидко пішов з життя і на його місце прибув о. Іван Дмитрів.

Згодом, у 1990 році церкву села Волостків було знову відчинено для парафіян. В селі утворилося дві конфесії – Українська Автокефальна Православна церква та Греко-Католицька, які мирно співіснують до сьогоднішнього дня.

У 1905 році в селі налічувалося 744 українці, 690 поляків, 40 євреїв, та працювала однорічна школа з польською мовою навчання.

Після революції 1905 року в Росії нова хвиля національно-культурного відродження скріпила духовний зв’язок між обома вітками народу, спочатку на полі літературної творчості й науково праці, а потім і на ниві відродження української нації.

У час цього розквіту Галичина покрилася мережею патріотичних груп під видом пожежно-руханкових товариств «Соколів» і «Січей», в яких українська молодь вчилася жертовності, відваги та дисципліни.

В березні 1913 року у Львові вперше було засноване українське військове Товариство під назвою «Січові Стрільці», головою якого став Володимир Старосольський. Згодом до цієї організації почали зголошуватися добровольці з цілого краю. [Зілінський В. В борні за Україну (Мостищина). – Дрогобич, Відродження, 2006. – С. 7.] Відомо, що одним з учасників УГА був Іван Дзира. Сам він був родом з села Трушевичі Добромильського повіту, воював на відтинку Хирів-Крукеничі-Рудки-Комарно у батареї з українського гарматного полку «Хирів» Та після табору в Яблонці, що в Чехословаччині повернувся до доньки в с. Волостків де і дожив віку [Зілінський В., С.18].

У 1910 році власником Волосткова був доктор Леонардо Тарнавський – адвокат Крайовий, який проживав в Перемишлі [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. – Dok. 29.08.1910 r.].

Згодом, у 1911 році очільником села був Ян Свінтальський, а радниками – Михайло Мартинець та Францішек Свінтальський [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 r. – Dok. 02.08.1911 r.].

У 1920-1928 роках сільським головою Волосткова був Ян Свінтальський, а в пізніших 1930-33 роках цю посаду обіймав Войцех Цірог [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872.- Dok.03.09.1920 r.; Dok. 21.04.1923 r.]. Настоятелем греко-католицької церкви у 1920 році був Антон Брановський.

Відомо, що Брановський Антон (Антін) – син Івана та Марії Гранди, народився в Волі Розвинницькій (село на Надсянні, в Польщі, в гміні Розьвениця Ярославського повіту Підкарпатського воєводства) 06.09.1878 року. Закінчивши гімназію м. Ярослав, пішов вчитися в Львівську семінарію. Висвячений 07.04.1907 року. Був священнком в Стоянцях в церкві Введення з 01.10.1912 р. до 1937 року, з 1920 р. відправляв також у церкві Івана Хрестителя с. Волостків, де і проживав. До 1923 о. Брановський служив і у Дмитровичах.

А. Брановський був одружений з Теофілею Созанською, та мав трьох дітей: сина Володимира, який працював адвокатом в Кракові, дочку Дарію, яка ще до 1900-х років проживала в Судовій Вишні на початку Калужан, та сина Богдана – народився 04.04.1919 року в Волосткові. Був в німецькому легіоні «Роланд». Загинув в Білорусії 29.09.1942 року на війні з більшовиками.

Після рішення Ради амбасадорів 14 березня 1923 року, за яким Галичина прилучалася до Польщі, з’явилися розпорядження Міністерства освіти, спрямовані на ліквідацію українського як державного, так і приватного шкільництва. Заборонено вживати назву «український». Вже у серпні 1925 р. інспектор повітової шкільної ради подає до кураторії шкільного округу у Львові пропозиції про зміну мови навчання стосовно кожної школи Мостиського повіту. Відомо, що в цьому році школі с. Волсткова викладали польською мовою. [Мартин Б. Мостиська і Мостищина.- Мостиська, 2009. – С.136.]

Розпочата весною 1920 року антиалкогольна кампанія, ініційована сеймом, мала одним із наслідків скорочення кількості концесій.

У міжвоєнне двадцятиліття перший закон, що стосувався алкогольної проблеми, польський сейм прийняв 23 квітня 1920 р. Це був «Закон про обмеження продажу алкогольних напоїв» («Ustawa o ograniczeniach w sprzedazy napojow alkoholowych» або «lex Moczydlowska»). Він, звісно, викликав неоднозначну реакцію у різних зацікавлених колах. До кінця 1920 року у Сеймі уже розглядались подання, які мали обмежити дію антиалкогольної кампанії. Йшлося про пропозиції Міністерства скарбу та Міщанського клубу, які стосувалися часткового та повного знесення обмежень на кількість алкогольних концесій відповідно. Справа точилась більше року – 27 січня 1922 року усі пропозиції Сейм відхилив та прийняв поправки, які робили закон ще суворішим. Зокрема, вік осіб, яким можна було продавати алкоголь збільшили з 18 до 21 року [Kotowski W. Ustawodawstwo o zwalczaniu alkoholizmu okresu miedzywojennego // Palestra. 25/2(278). 1981.- S. 86].

На місцях, зокрема, у повітах, виконання «антиалкогольного закону» покладалось на повітові комісії, які формувались переважно з представників адміністрації.

На засіданні, 17 листопада 1922 р., комісія ухвалила залишити 23 концесії на шинкування і продаж алкогольних напоїв у сільських гмінах. До цього існувало 83. Отож, концесію у Стоянцях і Волостківі залишили Еліяшу Фреунду [Хомяк М. . Перевірено: 20.02.2019].

З архівних документів відомо, що власником корчми до 1922 року у с. Волостків була Гітля Ферн [Przewodnik statystyczno – topograficzny – Skorowidz miejscowosci… 1872 Dok. 17.11.1922 r.]. Однак після виконання «антиалкогольного закону» вона втратила право на шинкування [Хомяк М. Урядова…].

В Книзі Адресів Польщі (разом з м. Гданськом) для торгівлі, промисловості, ремесл і землеробства» – 1926/27 років відомо, що суд повітовий, пошта, телефон і телеграф знаходилися в сусідньому м.Судова Вишня [Ksiega Adresowa Polski (wraz z W. m. Gdanskiem) dla handlu, przemyslu, rzemiosl i rolnictwa» – Rok. 1926/27], а в Волосткові проживало 1472 жителів.

Вже у 1939 році в селі проживало 1533 жителі, з них: 873 українці, 700 поляків, 60 євреїв. До прикладу, у 2001 році в селі проживало всього 612 жителів.

Великими землевласниками в той час були Генріх Рупп (334 га) та Густав Рупп (240 га). Відомо ім’я головних ремісників села, а саме: колісники – Бущак Г, Щур Й., коваль – Янсон А., кравець – Яремчук А., столяр – Свінтальський М., шевці – Демський Й та Спекуляк А., тютюнові вироби – Брезмен В, Ферн Г., Ферн Х., Ферн Е. [Ksiega Adresowa Polski (wraz z W. m. Gdanskiem) dla handlu, przemyslu, rzemiosl i rolnictwa» – Rok. 1926/27]

[Ksiega Adresowa Polski (wraz z W. m. Gdanskiem) dla handlu, przemyslu, rzemiosl i rolnictwa» – Rok. 1926/27]

В 1928 році, на підставі знайдених документів відомо, що в селі діяло Товариство землеробів, або ж «Kolko Rolnicze» Малопольського Товариства Землеробського.

Прекрасним архітектурним пам’ятником була тут гробниця – каплиця сім’ї Уланецьких. Нажаль, до сьогоднішнього дня не збереглася, однак в 2018 році розпочалася реконструкція на місці де зберігся фундамент. Відомо, що в свій час у цій капличці вібувалися відправи, на які ходили люди польської національності.

В 1941 році її було знищено. За переказами очевидців у Велику П’ятницю, житель села проходив повз каплички і побачив вівтар, який лежав неподалік розвалин. Савка Михайло та Крамарівський Михайло Іванович скликали жителів села і вівтар, і дві лавки було занесено до церкви в якій вони знаходяться і до сьогодення.

В архівних документах за 1932 рік вказано, що 12 січня 1911 року у селі Волостків народився Броніслав Горець – майстер по виготовленню та встановленню дерев’яної підлоги [Ksiega Adresowa Polski (wraz z W. m. Gdanskiem) dla handlu, przemyslu, rzemiosl …- Док. 1932 р].

В старих документах з костелу, який знаходиться в с. Стоянці від 1940 по 1945 рік зустрічаються прізвища повитух – акушерок в Волосткові, а саме: Розалія Малавська та Розалія Щур.

У 1930-х роках в селі виникло «Коло об’єднання народного» (Kolo Stronnictwa Ludowego), а 5 червня 1936 року, Львівське управління воєводством затвердило зразок прапора.

У дозволі було написано: «прапор вільно вживати під час виникнень зборів правління членів Кола». Фото прапора знайдено в колишніх мешканців Волосткова, переселених в Бухово. Прапор, мабуть, був втрачений чи знищений під час війни через небезпеку.

В 1868 році у Львові виникло Товариство «Просвіта», як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою – з одного боку, і москвофільській, – з другого. У Волосткові українці мали свій дім «Просвіти», який було відкрито 1913 року, однак через Першу світову війну діяльність була призупинена, а відновлена лише в 1922-1924 роках [Зілінський В., С. 134 ].

Сільські читальні «Просвіти» не діяли абияк, а мали чітко окреслені завдання. Про їх виконання вони звітували перед філією, до якої належали. Відтак звіти надходили до матірної організації. Такі звідомлення робились у формі стандартної анкети, куди вносили відомості про кількість членів, провід, дохід і видатки, бібліотеку, різні культурні заходи, плани тощо. Окрім цього, читальні проходили ще й люстрації. Звідти відомо (у звідомленні за 1935-1936 рр.), що кількість читачів у Волосткові: 69; 75 (1937), кількість книг: 119 книжок (1936); 169 (на початку 1937 року); 172 (в кінці року).

В 1937 році правління української читальні «Просвіти» Волосткова було в наступному складі: керівник – Степан Савка, 34 роки, секретар – Михайло Гаргай, 38 років. Членами були: Андрій Букартик, Михайло Букартик, Павло Букартик, Василь Бущак, Петро Цірог, Антон Дмитрів, Іван Головацький, Андрій Садловський, Антон Савка, Степан Трусь, Теодор Ващишин.

У 1937 р. читальня передплачували «Наш прапор» і «Комар»; отримували безоплатно «Голос» і «Самоосвітник».

У читальнях практикувалось читання вголос. Так, у Вовчищовичах у 1936 році, згідно зі звідомленням, пересічно збиралися 30 слухачів, у Волосткові тоді ж – 30-40, у Довгомостиськах (1937) – 15. Такі зібрання закінчувались обговоренням – слухачі «розводили над прочитаним гутірку», тобто обговорення. Регулярність зібрань для читання вголос була різною: щонеділі та у свята – у Волосткові 1936 року, у 1937 р. – уже тричі на тиждень [Хомяк М. Перевірено 20.02.2019].

Після війни поляки з Волосткова, переселялися найчастіше на територію сучасної Польщі, а саме в Доброжичі, Бухово, Kарніце.

Переселенка Юстина Oланін з Волостова, зараз проживає в Польщі, розповіла:

… моя бабуся, Броніслава Шмігель, родом з c. Вавринця. Бабуся вийшла заміж після війни за Владислава Оланіна з Стоянець …. дідусь Вавринець Шмігель і п. Малавський взяли кредит на будування Польського Народного Дому в селі і його було побудовано недалеко с. Стоянці.

У Польськьму народному домі відбувалися різні святкування і зібрання, а літом на ближній болоні були танцювальні вечори на босоніж до ранку, на яке приходила молодь з Стоянець і Волосткова.

Під час будування виникли певні непорозуміння з грошима і Вавринець Шмігель мусив сплатити борг особисто. Відомо, що він мешкав в Волосткові в будинку під номером 158, а сусідами були сім’ї Жук і Грибальські [Записано Войціцьким Р.].

У лютому 1943 року через Волостків проходив відділ радянських партизанів під командуванням Михайла Івановича Наумова (M. Наумов (1908/74) командир рейдового партизанського з’єднання, генерал-майор, ішов зі своїм відділом з Волині в Карпати, через Мостиська, Хоросницю і далі через Стоянці і Волостків).

В одному з будинків Волосткова був убитий керівник та поліцейські, які приїхали з поста, що знаходився в Дидятичах.

Убиті поліцейські були похоронені біля церкви в Судовій Вишні, а потім, мабуть, останки були перенесені.

У 1940 році на території села була побудована лікарня. Відомо, що 1945 року в село прибув лікар Головащенко Іван Митрофанович з сім’єю. Ще до кінця ХХ століття в цій лікарні лікували хворих на туберкульоз.

З 17 вересня 1939 р. для населення західних областей, які до цього часу перебували у складі Польщі, наступила нова доба – встановлення в містах і селах радянської влади і поширення її економічної політики на регіон. Почався процес змін фундаментальних основ економічної політики – перехід від приватної власності на засоби виробництва, зокрема і на землю, до суспільної (соціалістичної), утверджувалися нові органи влади. Надважливу роль у системі змін було відведено аграрній реформі. Не винятком стало і село Волостків де 1945 року було утворено колгосп, першим головою якого став Клюфас Мирослав Мирославович.

В 1953 році було побудовано нове приміщення школи.

2003 року відбулося велике святкування 50-річчя від дня відкриття школи, на яке були запрошені колишні вчителі та випускнки школи. Відбувся урочистий концерт.

У 1974 році було збудовано новий Народний дім, який працює до сьогодення. При Народному домі працює бібліотека та етнографічний музей.

На початку 1980-их років у Волосткові діяла футбольна команда «Стріла».

26 квітня 1986 року – саме в цей день сталася найбільша трагедія не тільки України, а й усього людства – вибух на Чорнобильській АЕС. Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Серед них були і волостківчани – Гутман Іван Миколайович, Мартинець Володимир Степанович та Тхір Володимир Дмитрович. Усі вони отримали високі дози радіації.

У 1991 році в селі було побудовано ряд капличок, на подвір’ях родин Плахтини М, Грицеляк І.,Чериби Р., коло Будинку культури.

Цікавою є капличка Іоана Непомукf (римо-кат.: 21 травня). Цей святий вважається заступником від повеней та інших загроз від води. Можливо саме тому її було споруджено на березі річки Млинівки. За Радянських часів її було знищено та місцеві жителі довго пам’ятали де закопана фігурка, тому 1991 року, скульптор, уродженець с. Волосткова Яремчук Володимир Йосипович, відновив її.

Село газифіковане 9 квітня 2009 року. Першою в селі запалила газ сім’я Чериби Романа. На урочистості до Волосткова прибуло багато гостей з району. Освячення газорозподільного пункту проводили о. Іван та о. Олег з Волосткова, а також о. Степан з с. Стоянці. Неабияку заслугу у газифікації села має чинний сільський голова Іван Будзин.

Газовий комітет села очолював Грицеляк Іван Петрович, а членами були: Бущак Віра Михайлівна та Лещишин Володимир.

Судововишнянська ОТГ офіційно була cтворена у вересні 2016 року відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» до якої ввійшло і с. Волостків (468 чол). Старостою став Будзин І. М.

28 травня 2020 р.