2008 р. Комендант бандерівської криївки чекає на відвідувачів не тільки з Донецька

Людмила Шубіна

Дата: 27.05.2008

Перед міжнародним автомобільним пунктом пропуску «Краковець», що у львівському прикордонні, треба звернути зі швидкісного автобану ліворуч – на сільський гостинець, щоб потрапити на унікальну в Україні Поляну бойової слави УПА, про яку мало хто знає. Та й розшукати це місце без провідника серед буйних лісів годі. Отож минаємо села Морянці, Любині, а у Волі Любинській вам кожен покаже, де мешкає Ярослав Іванович Дутко – комендант музею УПА просто неба. Селянин відродив це історичне місце з трагічної дитячої пам’яті та створив власними руками Поляну бойової слави, площею у десь півгектара.

Біля рідного хутора Макарів, який нині зрівнявся із землею, на очах 14-літнього Славчика «упівці» не лише вступали в бій – то з гітлерівцями, то з більшовиками, а й займалися спортом, обідали, співали, одружувалися, вмирали. Хлопчина допомагав воякам, чим міг. Разом з мамою Галею переховували повстанців у стодолі, ділилися харчами, попереджали про засідки. Якось навіть возив підводою в польовий шпиталь бійця, якого гадюка вкусила.

«Від укусу змії тоді вояка не вмер, але від «совєтської» кулі втекти не вдалося», – згадує 77-літній Ярослав Дутко – інвалід другої групи, якому без ціпка з хати не вийти, але в лісі за ним журналіст ледь встигав. «Я поведу вас на святе місце, де бодай раз в житті має помолитися будь-яка українська жінка чи наречена», – каже пан Ярослав і провадить крізь буйні зарості стежкою, лише йому відомою.

Побачивши, що кореспондент вище колін шугнув в трясовину, порадив: «Ступайте за мною крок у крок, а наступного разу взуйте чоботи: тут у пантофлях не спацерують – з одного боку змії кишать, а з іншого – болота. Хлопці знали, де переховуватися. Колись тут стояв дуже грубий ліс, в якому кожен листочок був прострілений. То було пекло. І я ріс серед нього».

Ось зупинилися біля скромного пам’ятного знака, на якому під образом Богоматері напис: «В тому місці відбулось вінчання стрільця УПА Фолиса Андрія «Галайда» з нареченою Тизьо Мотрією. Обидвоє родом с. Бунів. 27 вересня 1946 р. Вінчав наречених о. Іван Філяс».

Ярослав Іванович притулився до цього пам’ятника, зведеного ним самим, та й згадує: «Через тиждень після цього вінчання сюди приїхав каральний загін «енкаведистів». Андрія застрелили, забрали його тіло й кудись повезли. Мотрю ж поранили в ніжку, але їй, Богу дякувати, вдалося втекти. Люди виходили молоденьку вдовицю. А де покоїться сам Галайда (таке псевдо мав Андрій Фолис) – ніхто не знає».

Пан Ярослав каже, що чимало років тому Мотря приїжджала в Бунів на могилу своєї матері з Червонограда, де оселилася опісля відбуття покарання в Сибіру. Чи ще жива, як склалася її доля – Ярослав Іванович докладно не відає, але твердо вирішив цю легендарну жінку таки розшукати, бо вірить, що «Мотря мусить довго жити, бо нею з небес опікується її коханий Андрій».

А ще пан Дутко мріє, щоб до цього Пам’ятника розстріляному коханню, що на Поляні бойової слави УПА, покладали квіти в день шлюбу закохані, якщо не з усієї Галичини, то бодай з навколишніх сіл львівського прикордоння.

Про те, що в лісі, біля хутора Макарів є криївка, в якій переховувався сам районний провідник Української повстанської армії на псевдо Клим, тобто яворівець Євген Смук, – Ярослав Дутко знав. Однак про місце розташування цього схрону сном-духом не відав, хоча впритул до нього пас хлопчаком корів. З його слів, районний провідник ОУН-УПА Євген Смук загинув у квітні 1948 року в селі Бунові, що не так далеко від цього схрону: «енкаведисти» познущалися над тілом іменитого учасника національно-визвольних змагань – відрізали голову.

За інформацією яворівського краєзнавця-журналіста Володимира Дацка, Єген Смук народився 6 січня 1915 р. в Яворові, був кооперативним діячем, закінчив Яворівську українську гімназію, брав участь у роботі Товариства «Луг». За приналежність до ОУН в 1939 році був заарештований і відправлений у польську тюрму Березу Картзьку. Працював в повітовому Союзі Кооператив до 1944 році. Брав активну участь у підпільній боротьбі проти фашистської та більшовицької окупації.

«У хутір Макарі в 1943-му прийшла з Карпат сотня «Трембіта». Це були здебільшого старшого віку представники інтелігенції, які займалися ідеологічною роботою. Через рік у нас формувалася сотня «Дністер» – хто нею командував, не можу сказати, бо це тримали в суворому секреті. Ще була сотня «Лева» чи «Бриля». Я позначив табличками на цій Поляні бойової слави усі місця, де дислокувалися «упівці», де відбувалися бої з гітлерівцями та більшовиками, де люди помирали за незалежну Україну.

А також за допомогою побратимів-однодумців з Бунова ми насипали високу символічну могилу в пам’ять тих, хто загинув. Також встановили хрест. А в криївці, яка не так давно сама себе нарешті розконспірувала, бо прогнила й провалилася, – ми обладнали музей», – розповідає Ярослав Дутко.

Вхід у цю криївку – низенький, вузенький та ще й скривлений, аби граната не змогла прокотитися в саме приміщення схрону. Криївку-музей обладнано двохярусними дерев’яними нарами, столом з лавкою. На стіні – ікона. Незабаром будуть і портрети Степана Бандери, Євгена Коновальця та Романа Шухевича в рушниках, вишитих священиком УГКЦ, який за радянських часів служив у підпіллі саме в цій місцевості та вимагав у Москві реабілітації греко-католицької церкви; відправляв разом з Папою Римським у Ватикані Богослужіння українською мовою, отцем Петром Зеленюхом.

Ярослав Дутко розповідає, що моральну підтримку під час облаштування цього музею під відкритим небом одержав саме від отця Петра, який свого часу доклався до встановлення пам’ятника воякам УПА в Калинівці, реставрації пам’ятника січовим стрільцям на цвинтарі в Яворові, відкриття меморіальної дошки на Народному домі закатованим більшовиками «упівцям»-яворівцям М. Вархоляку та Г. Сасу.

«Опісля того, як було вшановано Юрія Липу, який теж загинув в нашому краї, уся процесія з Бунова та Іваників, очолювана отцем Петром, вирушила до цієї Поляни бойової слави, яку окроплено свяченою водою, а біля символічної могили героям УПА напередодні Дня Перемоги у Другій світовій війні відправлено панахиду за душі безневинно убієнних українських повстанців», – наголосив Ярослав Дутко.

З його слів, «без матеріальної підтримки безпосередньо голови Яворівської РДА Степана Новосядла я б не дав ради такому обсягу робіт: тепер до Поляни бойової слави УПА, над якою майорить Державний прапор України, ведуть добротні ворота, навіть обладнано місце для сміття. Тепер би ще прокласти сюди добру дорогу…», – поділився з власкором ЗІКу Ярослав Іванович.

А ще цей чоловік повідав, що «дуже хоче бачити в музеї просто неба дітей та молодь з усієї України, яким би, не змучувався щодня бути за екскурсовода».

Довідка

За інформацією заступника голови Яворівської РДА Ігоря Гевка, заступник голови Донецької ОДА Людмила Давиденко, відпочиваючи в санаторії «Шкло», знайшла можливість відвідати бандерівську криївку-музей, що поблизу села Волі Любинської. З його слів, високий чиновник з Донецька разом з подругою, яка є депутатом Донецької обласної ради, призналися, що відвідини бандерівської криївки, де вони оглядали експозицію близько години, її вельми вразили, вони багато чого тут зрозуміли.

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»