Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Церква св.Іллі

Іллінську церкву фундував гетьман Богдан Хмельницький у своїй резиденції в с.Суботові 1651 р. Згадки про церкву маємо в українських літописах у зв’язку зі смертю Б. Хмельницького в 1657 р. Літописи Самовидця та Грабянки підтверджують факт поховання гетьмана в Іллінській церкві. Як фундатор, він похований у найпочеснішому місці – праворуч від вівтаря біля південної стіни храму. Над похованням було встановлено надгробок з білого мармуру. У 1664 р., коли польське військо здобуло Чигирин і Суботів, з наказу Стефана Чернецького тіло Богдана Хмельницького викинули з домовини. Факт наруги підтверджується археологічними розкопками.

Іллінська церква – один з шедеврів українського зодчества доби бароко, але тут наявні й ренесансні елементи, адже споруджена вона в той час, коли в європейському мистецтві згасав один і починав розвиватися інший стиль.

Будівля порівняно невелика, але справляє враження напрочуд монументальної, її зовнішні розміри в плані – 18,2: 15,9 м. Це майже квадрат з п’ятигранним виступом вівтаря на сході. Храм перекриває коробове склепіння; увесь інтер’єр поділяє навпіл могутня попружна арка. Над великими вікнами, розміщеними високо від підлоги, вимуровано розпалубки, які зорово полегшують склепіння. На хори й горище до стрільниць ведуть сховані в товщі двометрової стіни сходи. Вишуканої форми західний бароковий фронтон з волютами поділений по вертикальній осі пілястрою і на два яруси – горизонтальними карнизами. На 2-му ярусі фронтону зроблено чотири стрільниці, а ще дві в наріжних пілястрах північного й південного фасадів. Храм вимурувано з місцевого піщанику на вапняному розчині, а пілястри, карниз, вівтарну частину та фронтони – з жолобчастої цегли формату 28,0:15,0:8,2 см.

У 1861 р. церкву реконструйовано: змінено первісну форму даху, прибудовано ризницю та дияконник, зведено нову триярусну дзвіницю і зроблено критий перехід до церкви (тоді ж було збито портал). Ще раз церкву перебудовано в самому кінці XIX ст. Та найбільше постраждала споруда в радянські роки, коли був знищений іконостас, а в храмі влаштований склад мінеральних добрив.

Перші історико-архітектурні дослідження церкви й замчища здійснила 1953 р. експедиція Інституту історії й теорії архітектури Академії архітектури УРСР під керівництвом Г.Логвина. Подальші історико-архітектурні дослідження припадають на 1969 – 1973 рр., коли було проведено реставраційні роботи – відновлено первісну форму даху з заломом і перекрито його зеленою полив’яною черепицею типу “бобровий хвіст”, відновлено портал та фронтон, у вікна в дубових рамах вставлено шибки у вигляді литих кольорових круглих скелець, Роботи завершено 1977 р. Автор проекту – архітектор С.Кілессо.

У 1995 р. проведено ще один етап реставраційних робіт із заміною черепичного даху на мідний. Під час архівних пошуків у С.-Петербурзі виявлено метричний опис храму за 1888 р. з фотографією іконостаса. На основі цих матеріалів відтворено дерев’яний, різьблений з липи іконостас (керівник бригади сницарів – І.Фізер, ікони намалював художник М.Теліженко, керівник і автор роботи – архітектор С.Кілессо).

С.К. Кілессо

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 274 – 275.