Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

1968 р. По Україні

Розмір зображення: 800:571 піксел

Іллінська церква в Суботові. 1653 р. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 74.

У Суботові був похований Богдан Хмельницький в Іллінській церкві, збудованій у 1653 р. Суботів і Чигирин лежали на самій межі з Диким полем, тому храм зведено не з банею, а оборонного типу, щоб він міг бути опорним вузлом в системі укріплень гетьманського замка.

У плані він являє собою великий прямокутник, у західній частині якого є неглибокі хори, що спираються на потрійну аркаду. Східці на хори і на горище, де були розташовані бійниці, містяться в наріжних стовпах хорів. Зі сходу храм має лише одну гранчасту апсиду з ризницею і дияконником, прибудованими у XIX ст. Храм вражає суворою величчю лаконічного силуету. Масив стін нічим не розчленований; тільки плями вікон та наріжні широчезні пілястри створюють світлотіньову гру. На відміну від нижньої важкої частини храму фронтон, хоч і важких форм, але напрочуд оригінальний. Він полегшується не тільки фігурним завершенням, але й тим, що по горизонталі ділиться карнизом і оживляється плямами бійниць та ніш.

Храм гордо панує над широкою долиною ріки Тясьмин. В його архітектурі виявлена сувора велич, свідомість непоборної сили і могутності козацтва, що піднялося на боротьбу проти шляхетської неволі. Він напевне справляв сильне враження на сучасників, бо його наслідували і будівники Михайлівської церкви в Переяславі, й будівничі Києва, в творчості яких фігурні фронтони стають основним архітектурно-декоративним мотивом.

В інтер’єрі полонять спартанська простота і величний розмах зального простору. Дві планиці хрещатих склепінь, розділених підпружною аркою, легко здіймаються, спираючись на товстелезні стіни. Відчувається сила і міць споруди, поставленої навічно.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 73 – 74.