Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Нове життя старої пам’ятки

Дата: 03.02.2011

На Львівщині підписано угоду про передачу в концесію одного з найбільших замків Галичини. Авторитетні музейники та рятівники архітектурно-мистецьких пам’яток неоднозначно розцінюють такий крок.

Життя вируватиме

Побачивши здаля гурт приїжджих біля входу до замку, пані Марія й собі поспішила “в розвідку”, аби з’ясувати, хто та з якими намірами прибув. Таку пильність літня жінка виявляє щоразу. Не буває й дня, аби не зазирнула сюди чи то у господарських справах (на подвір’ї хто худобу або галасливе домашнє птаство випасає, хто бур’яни косить), чи то просто подивитися, коли приїжджі надто гамірно поводяться.

– Хто його знає, – каже співрозмовниця, – що можуть утнути, а раптом вогнище розкладуть? А як на замок перекинеться?

Шанобливо ставиться родина пані Марії до свого поважного і незвичного сусіда, так навчили її батьки, яких переселили в село під час операції “Вісла”. Тутешні селяни не уявляють свого села без замку – старожили залюбки переповідають легенди, цікавляться його історією. Тут кожен школяр може бути за гіда. Ренесанс Старого Села пов’язують із відновленням пам’ятки: замок, як і колись, даватиме людям роботу.

Донедавна ще користалися з такого сусідства: півстоліття тому на території замку був, хоч і пошкоджений, палацовий корпус – його можна було врятувати. Колишні розкішні палати перетворили у житло, по сусідству розмістились лікарня, пекарня, засолочний цех, склади споживчого товариства і навіть клуб, куди за дівоцтва бігали на танці ровесники пані Марії. Приміщення ніхто не ремонтував. Коли колишні квартиранти переселились у власне житло, взагалі нікому стало доглядати за палацом і він почав занепадати.

Кілька десятиліть замок намагалися не помічати – “пережиток” буржуазної минувшини муляв око не одному райкомівському начальству. А що вже казати про непрості 90-ті! Знайшлися й такі, хто спокусився на дармову цеглу й ночами розтягував старі мури по обійстях.

Тож коли у село почали приїжджати мистецтвознавці, шанувальники архітектурної спадщини, побачили й місцеві заробітчани, як у світі, й у Європі зокрема, бережливо ставляться до історико-культурної спадщини, нарешті збагнули, який коштовний спадок дістався їхньому селу!

– Гуртом, – розповідає сільський голова Старого Села Михайло Івашків, – взялися наводити лад. Але не з усім можемо дати собі раду: на консервацію, укріплення мурів потрібні чималі кошти.

Що замок повинен мати господаря, у Старому Селі розуміє кожен, інакше від залишків колись наймогутнішого замку України XVІІ століття – пам’ятки архітектури національного значення, який упродовж багатьох століть відігравав визначальну роль у долі Києва, Галичини та й Європи загалом, – нічого не залишиться. Проте у Старому Селі неоднозначно сприйняли звістку про передачу замку в концесію. Хто його знає, чого чекати від нового власника?

“Родинного маєтку не будуватиму!”

– А таки з’являться і ворота, і охорона! – заявив кореспондентові “УК” генеральний директор ТОВ “Кріс” Михайло Риба після підписання угоди про передачу в концесію замку у Старому Селі Пустомитівського району. – Впевнений, з громадою порозуміємось: і селяни, і я хочемо відродити занедбаний замковий комплекс! А порядок має бути – інакше все розтягнуть!

Пан Михайло до олігархів не належить, та взяти в оренду котрийсь із замків Львівщини мріяв віддавна. Організовуючи фестивалі, зокрема й регіональні “Червоної рути”, театру сатири “Крива люфа”, “Золотий Лев”, ресторатор та меценат намагався неодмінно віднайти цікавинку для кожного заходу, аби і розмах був, і відчуття камерності не втрачалося. Уявляв, як добре “вписалися” б вони у замковий інтер’єр!

Його концепція порятунку замку виявилася аргументом, який переконав у доцільності передачі пам’ятки у приватні руки. Календарний графік проведення відновлювальних робіт стане надійним гальмом для концесіонера, щоб займатися “самодіяльністю”.

– Складено договір, де виписані всі вимоги до концесіонера, а додатком до цього – чіткий і конкретний, навіть у дечому жорсткий календарний план робіт, які він має здійснити з виведення пам’ятки з аварійного стану та здачі об’єкта в експлуатацію на період 2010-2015 років. Після відновлення замок функціонуватиме як туристично-відпочинковий центр, – наголошували посадовці Львівської облдержадміністрації. – Контролюватиме процес відновлення громадська рада.

Фахівців із збереження історичної спадщини Андрія Салюка, Зіновія Мазурика та громадськість загалом непокоїть, щоб замок не втратив автентичності, коли рятуватимуть пам’ятку. Пан Риба наголошує: скільки працює, стільки й реставрує заклади родинного бізнесу (популярні у Львові “Цар-кава”, “Румбарбар”, “Деманджаро”), розташовані у старих кам’яницях – пам’ятках архітектури, і для їх відновлення запрошував спеціалістів, які реставрували Львівський та Одеський оперні театри.

Не відлякують ентузіаста й масштаби робіт. Упевнений: дасть собі раду, і вже за п’ять років замок у Старому Селі стане найпопулярнішим місцем для мистецьких заходів. Розпочнуть з археологічних досліджень, аби під шарами землі не закопати історію, відтак зміцнять мури, “зодягнувши” у прозору захисну сітку, прокладуть інженерні комунікації, електроенергію, каналізацію, воду, впорядкують та озеленять подвір’я за тодішньою модою.

Знайдеться місце для ресторанів та кафе – будуть неодмінно з великими вікнами, аби за філіжанкою кави насолоджуватися архітектурною перлиною. Чи відбудовуватиме зруйнований палац, не знає.

– Ніхто не брався відбудовувати Колізей, але від того інтерес до нього не зменшується! Та якщо Господь благословить, то, – ділиться планами Михайло Риба, -можливо, й замок з руїн постане – шукатиму в архівах потрібні описи. Та зараз головне – зберегти те, що залишилось від замку, запобігти руйнуванню стін, очистити їх, законсервувати.

Як скоро вдасться вдихнути життя у стару пам’ятку, залежить від багатьох чинників. Потрібна добра дорога, магазини, готель, аби туристи, які люблять відпочинок на природі, мали де зупинитися. Місцевих жителів він заохочуватиме до створення “зелених” садиб.

Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури:

У широкому контексті не став би розглядати питання власності як запоруку ефективного чи неефективного управління пам’ятками, бо є чимало прикладів, коли палаци і замки державної форми власності чудово збережені й доглянуті, і навпаки, коли подібні приватизовані об’єкти занедбані й перебувають у незадовільному стані.

Під час засідання концесійної комісії було зроблено багато зауважень, їх врахували, затвердили календарний графік виконання робіт, проводитиметься моніторинг їх виконання (щодо термінів та якості). Один із пунктів угоди передбачає можливість її розірвання у випадку недотримання умов та невиконання графіків робіт. Цього не зробили, передаючи у концесію палац у Тартакові на Львівщині, – тепер розглядається питання про розірвання угоди.

Не маємо права ігнорувати прорахунку з продажем приватній особі палацу Лянцкоронських у Старому Роздолі: кількарічне “господарювання” завдало споруді непоправної шкоди -демонтовані та вивезені справжні шедеври – елементи декору, вартість яких у десятки разів перевищує вартість продажу палацу. Новий власник на територію не впускає, хоча не має жодних прав на парк, а охочих бодай краєм ока глянути на пам’ятку відлякує зграя вгодованих собак.

Тому закономірне запитання, чи готові вітчизняні олігархи зберегти від руйнування архітектурні шедеври, не перетворюючи їх у родинні маєтки, й зробити їх доступними для співвітчизників, як у Австрії, Німеччині та Польщі? У тамтешніх замках, які є у приватній власності, функціонують виставкові зали, вони відкриті для відвідувачів. Власники невеликих палаців відкривають родинні маєтки раз на місяць для екскурсій і можна оглянути всі покої, окрім кухні та спальні.

Звісно, хотілося б, аби концесіонер замку у Старому Селі став саме таким господарем пам’ятки – з відкритою душею і дверима для шанувальників культурної спадщини. Після засідання комісії запропонували концесіонерові співпрацю: фінансово долучитись не можемо, зате надамо інформаційну, інтелектуальну та консультаційну підтримку й допоможемо знайти досвідчених реставраторів.

Оксана Мельник

Джерело: «Урядовий кур’єр»