Торговельна академія

Ганна Божук, Василь Слободян, Степан Пеняк

Розмір зображення: 757:516 піксел

Будинок державної торговельної академії, 1924-1925 (архіт., іст.). На розі вулиць М. Горького, 19 та Недецеї, 33.

Торговельна академія, заснована в Ужгороді, діяла до закінчення 1924/25 навчального року, а з 1 вересня 1925 заклад переведено до Мукачева, де за ініціативи мера міста Я. Недецеї Мукачівська угорська та Ужгородська руська (русинська) академії були об’єднані в Мукачівську державну торговельну академію, яка давала середню фахову освіту. Викладацький колектив закладу склався з українських емігрантів (В. Горбачевський, О. Приходько, В. Чапля, І. Трухлий, М. Велигорський, Я. Голота та ін.) та закарпатців – А. Балажа, К. Шіналія, О. Фірцака. З кожним роком він поповнювався молодими кадрами, випускниками празьких вузів. Це був висококваліфікований колектив, який, крім виконання навчальних планів, виховував національно свідому молодь. В академії діяли «Пласт», самоосвітній гурток «Рідна нива», проти-алкогольне і протинікотинне товариство «Будучина».

Самоосвітній гурток «Рідна нива» видавав газету «Тиса», на сторінках якої друкувалися ранні твори майбутнього письменника М. Томчанія, поета Рошка Івана (псевдонім Ірлявський) та інших талановитих студентів. При академії успішно діяв академічний хор, етнографічний гурток, який видавав бюлетень «Етнографічні вісті».

У зв’язку з окупацією гортіївською Угорщиною (1938) Ужгорода, Мукачева, Берегова, Мукачівську торговельну академію було переведено до Сваляви, а згодом, із захопленням усієї Карпатської України (березень 1939), її спішно евакуювали до Братіслави. Тут вона продовжила навчальну роботу під керівництвом А. Штефана під назвою «Українська торговельна академія». В 1940 з мотивацією за вручення натурантам атестатів з написом «Карпатська Україна» та тризубом, академію було ліквідовано, а видані атестати словацька влада визнала за недійсні. З визволенням Закарпаття і возз’єднанням з радянською Україною заклад отримав нове життя (по вул. Ярослава Мудрого, 40), академію було перейменовано у Мукачівський кооперативний технікум, який вже в 1998 отримав нову назву – Мукачівський кооперативний фінансово-комерційний технікум. 2009 заклад отримав сучасну назву Мукачівський кооперативний торговельно-економічний коледж (МКТЕК) – вищий навчальний заклад І-го рівня акредитації у місті Мукачево.

В роки Другої світової війни кілька випускників торговельної академії брали участь в Похідних групах до Киева за відродження Соборної України (Іван Рогач, Іван Кедюлич, Іван Рошко-Ірлявський, Юрко Борош, Василь Кобрин та ін.), за що в лютому 1942 всі були розстріляні гестапо у Бабиному Яру. Торговельна академія підготувала ряд громадсько-політичних і культурних діячів, які згодом стали відомими не лише в Закарпатті, але й в діаспорі Європи та Америки, таких як В.Шандор, В. Качуровський, М. Бабота, В. Бора, І. Кедюлич, І. Рогач, І.Мешко, М.Папп, Ю. Химинець, Г. Божук та ін. Як один з авторитетних форпостів українства на «Срібній Землі» Торговельна академія грала важливу роль у громадсько-політичному житті краю та розвитку культури.

Збудований за проектом архітектора Людвіга Оелшлегера, мурований, цегляний, двоповерховий з високим цоколем будинок, трапецієподібний в плані, загальною площею 2254 кв. м. Цоколь викладений з ламаного кантованого каменю, відділений кам’яним пояском від тинькованих стін, прорізаний прямокутними вікнами та нішами.

Розкрепована центральна та бокові крайні тривіконні частини обрамовані половинчастими валиками зі стрічковим спіральним орнаментом. Прямокутні вікна першого і другого поверхів об’єднані профільованими тягами, на бокових виділених частинах завершені підковоподібними тимпанами. У центральній розкрепованій частині на рівні другого поверху – два вікна й ніша. На першому поверсі в перспективному порталі, обрамованому витими, тричетвертевими колонами з капітелями у формі лотоса і зубчатою півциркульною перспективною аркою, влаштований підковоподібний дверний проріз. Завершені тиньковані стіни профільованим карнизом з аттиком. Аттики розкрепованих частин зубчастого профілю, характерного для ар-деко. Тильний фасад позбавлений оздоблень. Планування приміщень коридорне, одностороннє. Міжповерхові перекриття пласкі. Нині будинок пустує і потребує капітального ремонту. Споруда є цікавим зразком громадського будівництва Закарпаття першої половини XX ст.

Одним із засновників Державної торговельної академії в Ужгороді, а з 1925, коли перемістилася в Мукачево, – її незмінним директором (1922-1938) був Штефан Августин Емілієвич. У 1992 на фасадній стіні будинку Мукачівської торговельної академії на його пошанування встановлена меморіальна дошка (розм. 1м х 0,4 м) з горельєфним портретним зображенням А. Штефана і написом: «У цьому будинку з 1926 по 1938 р. незмінним директором торговельної академії працював професор Августин Штефан. Вдячні випускники».

Штефан Августин Емілійович (11.01.1893, с. Порошково, Перечинський р-н, Закарпатська обл.-04.09.1986, м. Гемптонбург, штат Нью-Йорк, США) – громадсько-політичний діяч Закарпаття 20 ст. Народився у сім’ї греко-католицького священика.

Закінчив Берегівську гімназію (1910), Ужгородську духовну семінаріу (1910-1914), з 1917 навчався на філософському факультеті Будапештського університету. Упродовж 1918-19-х рр. працював професором Ужгородської учительської семінарії, потім Ужгородської гімназії (1920-1922). До громадсько-політичного життя А. Штефан залучився ще в період розпаду Австро-Угорської монархії у жовтні 1918, коли очолив делегацію від Закарпаття під час переговорів у Відні з головою Української парламентської репрезентації Є. Петрушевичем.

Був активним учасником Всезакарпатського конгресу (21 січ. 1919), де було прийнято рішення про возз’єднання краю з Українською РСР. Був одним із засновників і редакторів газет «Русин» (1920- 1921), «Учительський голос» (1929-1938), «Українське слово» (1932-1938), брав активну участь у виданні щоденної газети «Свобода», «Нова свобода». Упродовж міжвоєнного періоду – член Руської Хліборобської (Земледільської) партії (1920-1924) та Аграрної партії (1929-1938), де в 1934 – був одним з організаторів української фракції цієї політичної організації. 1920-1938 рр. – виконував також обов’язки постійного екзаменатора Крайової іспитової комісії для педагогів горожанських шкіл, 1925-1938 – голова Народно-просвітньої ради у м. Мукачеві. Співзасновник товариства «Просвіта», член Головної управи Педагогічного товариства (1926-1939), співзасновник Учительської громади (1929) й останній її голова (1938-1939).

1938 як член Аграрної партії, брав участь в обговоренні автономних проектів, був членом Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради. Тоді ж в Хусті в уряді Карпатської України очолював міністерство шкільництва і культури. У січні 1939 – член виконавчого комітету партії Українське Національне Об’єднання (УНО), а незабаром делегований від Української Національної Ради до «Чесько-Українського товариства» (січ.-лют. 1939) в Прагу. 12 лют.

1939 обраний послом Сойму Карпатської України, а в день його проведення (15 бер. 1939) – головою Сойму. Після окупації Карпатської України гортіївськими військами (15-18 березня 1939) виїхав у Братіславу, де став директором Комерційної академії (1939-1940). Після припинення її діяльності виїхав у Прагу, де разом з А. Волошином продовжив політичну діяльність, працюючи директором Української гімназії (1940-1945). З прибуттям Червоної армії в Чехію, виїхав у Баварію, де в 1945-1949 – працював директором української гімназії в м. Аугзбург, потім виїхав у США, де у 1949-1969-х рр. викладав українську мову в Українському католицькому інституті для дівчат у м. Стемфорді (штат Коннектикут).

Одночасно співпрацював з україномовними часописами «Карпатська зірка» (НьюЙорк), «Карпатський голос» (Філадельфія), «Вільне слово» (Торонто) та ін.

Підтримував контакти з різними громадськими організаціями, які були популярними серед українців, а також надавав консультативну та матеріальну допомогу землякам. З 1969 і до кінця життя жив у м. Філадельфія. У 1978-1985 – заступник голови Державного центру УНР в екзилі.

Автор шкільних підручників з математики, а також співавтор першої в Закарпатті граматики української мови фонетичним правописом (1931); також автор численних публікацій з історії Закарпаття міжвоєнного періоду: «Карпатський Березень» (1950), «Хуст. 1919-1939» (1959), «Українське військо в Закарпатті» (1959), «Від Карпатської Русі до Карпатської України» (1969), «Кольори герба і прапора Закарпаття» (1970), «Президент –монсеньйор Августин Волошин» (1970), «Біографія о. Августина Волошина» (1971), «Василь Гренджа-Донський» (1975), «Хресна дорога бл. п. єпископа Нярадія» (1977), «Августин Волошин – президент Карпатської України» (1977), «За правду і волю: спомини і дещо з історії Карпатської України» (Кн. 1. – 1973; Кн. 2. – 1981) та ін. Помер на 94 році життя у Філадельфії. Похований на цвинтарі св. Духа у м. Гемптонбург, штат Нью-Йорк у США.

На пошанування пам’яті про свого земляка-патріота 18 жовтня 2009 на фасаді Загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. (вул. Червоноармійська, 24) мешканці с. Порошкова (Перечинського р-ну, Закарпатської обл.) встановили меморіальну дошку з портретом громадського діяча, педагога і написом: «професор Августин Штефан 11.01.1893-4.09.1986; Августину Штефану 1893-1986. Уродженцю с. Порошково – педагогу, просвітянину, голові Сойму Карпатської України на знак пошани та пам’яті від жителів Перечинщини».

На фасадній стіні будинку Мукачівської торговельної академії встановлена також меморіальна дошка відомому борцю, патріоту краю, Герою Радянського Союзу, студенту цього ж закладу Олексі Борканюку. Див. м. Рахів. Меморіальний комплекс на могилах радянських воїнів-визволителів та Борканюка О.О.

Джерела і література

Божук Г. Державна торговельна академія на Закарпатті. До 80-річчя заснування. – Календар «Просвіти» на 2002 рік. – Ужгород, 2002. – С.147-150; Priatkova Adriana, Pásztor Peter. Oelschläger-Öry. – Košice: Agentura: «SASA», 2012. – S. 60-65; Токар М. Ю. Штефан Августин Емілійович // Вони боронили Карпатську Україну. Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців /Під ред. д.іст.н. М.М. Вегеша. – Ужгород: Видавництво «Карпати», 2002. – С. 539-541; Худанич В.І. Штефан Августин Омелянович. – Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. – Ужгород: Видавництво «Гражда», 2007. – С. 381-382; Федака Сергій. Августин Штефан (1893-1986). – Карпатська Україна: Документи і матеріали. Хроніка подій. Персоналії. – Ужгород: ПРАТ «Видавництво «Закарпаття», 2010. – С. 206-207; Штефаньо Оксана. Августин Штефан повернувся в рідне село. – Новини Закарпаття. – 2009. – 20 жовтня.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 288 – 291.