2000 р. Церкви України: Закарпаття
Мукачево Мукачівський район
Монастир і церква св. Миколи. 1804, 1865. (УПЦ)
Монастир на Чернечій горі здавна був центром духовного життя Закарпаття. З ним пов’язане створення в 1491 р. мукачівської єпархії, він був резиденцією владик до 1751 р. та місцем уряду протоігумена з 1733 до 1923 р.
Є версія про те, що монастир заснували в XI ст. ченці, які прибули в край разом з дочкою Ярослава Мудрого Анастасією (неподалік у лісі збереглися печери на зразок київських), але найдавніші споруди зруйнували татари.
Засновником монастиря в кінці XIV ст. став литовсько-руський князь Федір Корятович, який прийшов у Мукачево з Кам’янця-Подільського в 1393 р. (більшість дослідників піддає сумніву можливість приходу Ф. Корятовича в 1354 р. та фундаційну грамоту 1360 р.) і дістав у управу від угорського короля Жигмонта “Березьку Країну”. Про дружину князя Домініку історик Жаткович згадував як про засновницю жіночого василіянського монастиря на Сорочій горі, руїни якого він сам бачив. За легендою, на Чернечій горі на князя Корятовича напав змій. Князь покликав на допомогу святого Миколая і пообіцяв збудувати на його честь храм. Після перемоги над змієм серед ріки з’явився ангел, який вказав князеві на Чернечу гору, де Корятович збудував будинок для монахів і дерев’яну церкву, в якій, за переказом, був “образ на камени”, який зображав Ф. Корятовича в двобої зі змієм. Корятович помер у 1414 р. і був похований у монастирі.
Першим ігуменом монастиря в 1458 р. був Лука, за якого почалося ведення літопису. Першим мукачівським єпископом за грамотою датованою 31 липня 1491 р. став Іоан. У 1537 р. Мукачівський монастир зруйнували під час війни між Габсбургами і Семигородськими князями.
Відбудували споруди між 1538 і 1550 роками за єпископа Василя І. Його наступником був єпископ Іларіон, за якого монастир здобув домінуюче становище, став центром просвітництва. Помітний вплив на духовне життя та освіту в XVII ст. мали високоосвічені єпископи Ион Григорович та Василь Тарасович.
У 1657 р. монастир зруйнували під час погромницького нападу на Мукачево польського князя Любомирського. У 1659 – 1661 роках зусиллями єпископа І. Зейкана та воєводи Костянтина Басараба (Т. Легоцький називає його Августином, воєводою Мултянським) замість дерев’яного храму львівський архітектор Стефан Пяменс збудував новий, мурований з навою в формі ротонди (про це свідчив текст на плиті від 13 травня 1661 p., переписаний І. Базиловичем).
З приходом єпископа Петра Партенія Ростошинського в 1664 р. монастир частково перебудовують, зводять священичу школу.
“За давнім звичаєм”, як написано в грамоті короля Володислава від 1491 p., мукачівські владики жили в монастирі на Чернечій горі, а в 1692 р. єпископ Декамеліс вирішив збудувати біля монастиря кам’яний будиночок, який став резиденцією єпископів. На полях монастирського Євангелія зберігся напис про те, що в 1703 р. війська генерала В. Монтекуколі, переслідуючи Ференца Ракоці, спалили місто і зруйнували міську та росвиґівську церкви. Тоді монастир довго стояв пусткою.
З другої половини XVIII ст. починається період будівництва нинішнього монастирського комплексу. Велику роль відіграють у цьому єпископ Михайло Мануїл Олыиавський, протоігумен Іоаникій Базилович та дворянин і архітектор, управитель помістям графа Каролі Дмитро Рац (1710 – 1782) – щедрий покровитель чернецтва, який сам перебудовує монастир у стилі бароко (з 1766 р. до 1772 р.) і залишає кошти на будівництво нової церкви. Д. Рац, як особа авторитетна в Відні, домігся також перенесення резиденції єпископа в Ужгород.
Камінь під будівництво цегляної церкви посвятив у 1798 р. єпископ Андрій Бачинський, а закінчили церкву в 1804 році і тоді перенесли сюди прах Д. Раца. У 1820 p., а також 12 липня 1862 р. монастир горів. Того ж 1862 р., за записом А. Кралицького, злодії викрали стародавні цінності. Відновив церкву в 1865 р. архітектор Йосиф Майор.
У 1906 р. художник Ю. Віраґ вступив у чин св. Василія і впродовж трьох років розробив креслення іконостаса та вівтарів, розмалював стіни і плафон церкви (композиції “Проповіді св. Мефодія” і “Славословіє”).
У 1926 р. папа Пій XI подарував монастирю старовинну ікону пресвятої богородиці. Житловий корпус прикрашають 5 образів роботи Ю. Віраґа 1930-х років, графічний твір Біднера “Федір Корятович” 18 ст., “Св. Микола” роботи Сейпія 1902 р., портрет І. Зейкана початку 19 ст. Іконостас молитовної кімнати прикрашає “Тайна вечеря” пензля Й. Бокшая та царські двері, вирізьблені І. Павлишинцем.
У 1978 – 1979 роках художники А. Марампольський, Р. Юсим та В. Подкопаєва відреставрували малювання в церкві.
У ніч з 21 на 22 березня 1947 р. до Мукачівського монастиря під’їхали енкаведисти, дали одну годину на збір і вивезли всіх монахів. А під стінами монастиря вже чорніли постаті інших монахів, які мали замінити вивезених. Радянська влада передала монастир ЧСВВ Московській патріархії, якій він належить донині.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 158 – 160.