2008 р. Угорський пантеон на Верецькому перевалі

Микола Литвин, доктор історичних наук, керівник Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Дата: 22.02.2008

Може трапитися так, що Верецький перевал, як і 18 березня 1939 року, коли угорські військовики масово розстрілювали оборонців Карпатської України, знову стане місцем українсько-угорського протистояння. А цього, зрозуміло, не бажають ні в Києві, ні в Будапешті, ні, звісно, у Львівській області, яка межує із Закарпаттям.

Поза тим, у сусідній області є сили, які хочуть відновити на карпатських вершинах пам’ятник на честь “віднайдення угорцями Батьківщини”. Вперше його спорудили ще 1896 р., за Австро-Угорщини, а частково знищили в чеські й радянські часи, коли після Другої світової війни перебудували під пам’ятник радянським воїнам-визволителям.

У середині 1990-х років, уже за президентства Л. Кучми, була спроба встановити новий величний пам’ятник. Однак цьому перешкодили національно-патріотичні організації й наукові установи Закарпаття та Львівщини.

У січні цього року угорські високопосадовці й угорська громада Закарпаття знову засигналізували Президенту України В. Ющенку, який саме перебував у Мукачевому, про необхідність відновити угорський пам’ятний знак на Верецькому перевалі. Щоправда, цієї ініціативи не схвалили провідні наукові установи держави – Інститут етнонаціональних і політичних відносин НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут національної пам’яті. Та це, схоже, може не зупинити місцеву владу та бізнес…

Як відомо, 888 року візантійський імператор Лев VI Мудрий покликав угорців до спільної боротьби проти болгар, дозволивши їм переселитися з Уралу до Дакії. А вже у 894-896 роках основна маса мадярських племен на чолі з Арпадом і його сином Альпашем під тиском печенігів зі сходу перейшла Карпати й завдала поразки болгарам, відтак осіла в районі Тиси – Дунаю.

Угорські поховання у селі Крилос неподалік Галича і Берегово, які дослідили археологи, підтверджують рух угорців через Верецький перевал. Частина мадярських племен здійснила перехід через Трансильванію (нині Румунію). У перші десятиліття XI століття до Угорського королівства приєднали й Закарпаття, яке до цього перебувало в орбіті Київської Русі. Угорське панування на цих землях тривало фактично до листопада 1918 року, розпаду Австро-Угорської імперії, проголошення Західноукраїнської Народної Республіки…

Очевидно, що нині є політичні сили, які хотіли б відзначити тисячоліття входження Закарпаття до Угорського королівства. До того ж, поставити на “історичному” кордоні Угорщини ще й помпезний пантеон – ворота-капличку заввишки сім метрів із постаментом розміром 28 на 17 метрів.

Поза тим, як свідчать закарпатські просвітяни, неподалік угорські фашисти розстріляли кількасот вояків Карпатської Січі, які захищали суверенність Карпатської України. Серед загиблих було чимало галицьких добровольців, львів’ян. То, може, закарпатській владі вартувало б ушанувати спершу пам’ять власних героїв-державотворців?

Щодо пам’ятного знаку (а не помпезного меморіалу), то українські науковці рекомендують установити його на угорсько-українському кордоні, наприклад, у Чопі або ж у Берегово, місті компактного проживання угорців (загалом їх в області близько 150 тисяч)… Але чи дослухається до цієї думки спеціальна комісія, яку чомусь створили при Міністерстві культури і туризму, а не закордонних справ? Християнський обов’язок вимагає відновлення цвинтарів, але ж не пантеонів чужої доблесті на власній території. Утім на третину його вже збудовано ще 1996 року…

Джерело: “Львівська газета”