Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

2005 р. Іконостас церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський

Структура іконостаса церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський

Зоряна Лильо-Откович

Cеред відомих збережених іконостасів західної України XVII ст. особливе місце посідає іконостас церкви Воздвижения чесного хреста у скиті Манявському. Він створювався на зламі двох епох в українській культурі, коли ще панували середньовічні традиції і водночас дедалі впливовішими ставали нові барокові впливи.

Тільки непересічний талант зміг так гармонійно використати великий досвід попередників-іконописців і втілити ці нові ідеї, які почали домінувати на початку XVIII ст. Саме такий талант мав іконописець Йов (Кондзелевич), ієромонах Білостоцького монастиря на Волині, видатний майстер українського іконопису.

Іконостас скиту Манявського, як і багато інших іконостасів цього періоду, має яскраво виражене архітектурно-рельєфне оформлення, низку типових рис, проте не можна не зауважити й відмінностей. Як вказує відомий дослідник іконопису о. Володимир Ярема, у XVII ст. іконостаси стали цілком відмінні від своїх попередників “і тому доводиться говорити про створення нової форми іконостаса” [Ярема В., о. Традиції і нововведення у побудові іконостасів XVII та XVIII століть у західних областях України // Православний вісник. – Львів, 1961. – №5-6. – С. 178].

В основі структури цього іконостаса лежить вже сформована схема, вироблена у XVI ст. Водночас у ньому відбилися зміни, притаманні для XVII -XVIII ст. Щоб краще осягнути ці зміни, варто простежити основні етапи розвитку українського іконостаса на підставі досліджень цієї теми, а також власних спостережень. Вважаємо за доцільне розглянути і проаналізувати кожен ряд іконостаса та здійснити порівняльний аналіз з іншими збереженими пам’ятками даного періоду, що дійшли до нашого часу.

Форми і зміст давніх вівтарних перегород – прототипів іконостаса – за браком матеріалу мало вивчені, тому важко простежити еволюцію іконостаса від давніх часів. Проте деяку інформацію дають літописні джерела.

Найдавніший запис, де згадується вівтарна перегорода у Києво-Печерській лаврі, повідомляє: “Видіша у олтарной преграды деку каменну положену” [Лазарев В. Н. Русская средневековая живопись: Статьи й материалы. – Москва, 1970. – С. 78, 137; Таранушенко С. Український іконостас // Записки НТШ. – Львів, 1994. – Т. 227. – С. 142]. В Іпатіївському списку Галицько-Волинського літопису під 1259 р. згадується вівтарна перегорода з іконами в церкві Св. Івана Золотоустого в Холмі, побудованій Данилом Галицьким [Літопис Руський за Іпатіївським списком. Переклав Л. Махновець. – Київ, 1989. – С. 418; Таранушенко С. Український іконостас. – С. 142]. У давньохристиянських храмах це було звичайне підвищення або солея, пізніше, в IV ст., на цьому місці ставилася невелика решітка з дверцятами, або перегородка з глухих кам’яних чи дерев’яних плит із проходом посередині [там само. – С. 141]. Приблизно в V ст. вівтарні перегородки оздоблюють святими образами – мальованими чи різьбленими, розміщеними вгорі на перекритті, або на капітелях колон. Порядок розміщення цих святих образів не був визначений.

Описувані форми перегород проіснували до XIV ст. Пізніше в деяких церквах Русі замість дерев’яних перегород між вівтарем і середньою частиною храму вміщували муровані стіни з трьома проходами, котрі спочатку були невисокими. Згодом їх починають поступово добудовувати. Такі стіни оздоблювали фресками. Пізніше в деяких церквах ці стіни закривалися іконостасами [там само. – С. 142; о. Ярема В., Походження і розвиток нашого православного іконостасу//Православний вісник. – Львів. – 1959.- № 12].

У дерев’яних храмах, які не мали настінних ікон, виготовляли спеціальні балки, так звані табло [тябло чи табло – слово походить з грец. темплон, що означає основа] і на них ставили ікони. Згодом, коли цих балок ставало більше, на них ставили інші ікони, що були розміщені обабіч у головній частині храму. Таким чином почав виникати певний лад у розміщенні ікон і розвиватись власне іконостас (від грец. “ікон” – образ; “істимі” – ставити) [Ярема В., о. Походження і розвиток. – С. 310; Таранушенко С. Український іконостас. – С. 142].

Якими були іконостаси в середні віки – невідомо, оскільки не збереглося жодного повного іконостасного комплексу. Лише за поодинокими пам’ятками, що дійшли до нашого часу, можемо в загальних рисах уявити вигляд його рядів – намісного і моління: ікони архангелів Гавриїла і Михаїла з церкви с. Дальови, з церкви с. Ванівки (“Моління” і намісна; НМЛ); шість ікон чину Моління у церкві Чесного Хреста в Дрогобичі та ін. З XVI ст. у практику іконопису входять царські ворота.

Відомий дослідник українського іконостаса Стефан Таранушенко [Таранушенко С. Український іконостас. – С. 142] звертав увагу на те, що на території східної України давні іконостаси не збереглися. Хіба що є згадки арабського мандрівника Павла Алеппського, який подорожував Україною у середині XVII ст., і був зачарований прекрасними українськими церквами. У своїх спогадах він подає детальні описи їх. Зокрема, з опису іконостаса Успенської церкви Києво-Печерської лаври, довідуємося: “іконостас є дуже великий і дуже старий” [Kowalska M. Ukraina w połowie XVII wieku w relacji arabskiego podrożnika Pawla, syna Makarego z Aleppo. – Warszawa, 1986. – S. 55 – 56]. Професор Петров писав, що цей іконостас зроблено коштом князя Костянтина Острозького [Таранушенко C. Український іконостас. – С. 145-146] (іконостас не зберігся, про його вигляд знаємо з литої мідної моделі, виконаної в 60-х роках XVIII ст. на замовлення Московського патріарха Никона; він має чітко виражені стильові ознаки, характерні для мистецтва XVII ст. [Там само. – Іл. на с. 146-147]).

Ця пам’ятка свідчить, що розвиток українського іконостаса вже у XVI ст. набув викінченої усталеної системи і “своєї національної форми” [Таранушенко С. Український іконостас. – С. 152]. Така система стала основою побудови відомих збережених іконостасів з XVII ст.: іконостас П’ятницької церкви у Львові 1644 р. [дослідники В. Александрович та В. Овсійчук датують його 1610 роком], Святодухівської церкви в Рогатині 1650 р. [Церква Святого Духа в Рогатині: Альбом. Автор-упорядник В. I. Мельник. – Київ, 1991], Успенської церкви Єлецького монастиря у Чернігові XVII ст., Михайлівської церкви села Бездрика на Слобожанщині з колишнього Сумського монастиря, в Дністрику Головецькому маляра Яцка з Вишні 1653 p., Святоюрської 1659 р. та Воздвижения Чесного Хреста 1655 р. в Дрогобичі, у Волиці Деревлянській 1689 – 1682 маляра Івана Рутковича, у Волі Висоцькій, іконостас в церкві села Водяного з колишнього Зміївського козацького монастиря.

У кінці XVII – на початку XVIII ст. схема іконостасів видозмінюється, а також змінюються техніка і стиль виконання [Ярема В., о. Традиції і нововведення. – С. 185]. Традиційну жовткову темперу витісняє олійна техніка малярства – спочатку частково, застосовується комбіновано (жовткова темпера, по якій виконуються олійні лесирування на ликах та руках); з’являється лінійна перспектива, краєвид, реалістичні портретні зображення з виразно національним типом зображень.

Описувані іконостаси XVII ст., як правило, мають єдину іконографічну систему, хоч відрізняються розмірами, орнаментикою, композицією. Це, в основному, п’ять ярусів, ікони яких вміщувалися в прямолінійні горизонтальні тябла іконостаса. Хоч у деяких іконостасах XVII ст. прямолінійність ярусів видозмінюється під впливом нових архітектурних віянь на вибагливе криволінійне розміщення, проте порядок розміщення ікон залишається незмінним. Односюжетні ікони тримаються в одному ряді і не виходять за його межі. Послідовність ярусів залишається усталеною: ряд намісних ікон – посередині різьблені царські ворота з шістьма медальйонами: у верхніх двох зображували сцену Благовіщення, а у чотирьох інших – євангелістів. На південь від царських воріт вміщували ікону Христа, а на північ – Богородиці, далі – храмові ікони чи ікони інших святих; ряд празників розмішували за церковним календарем, починаючи з вересня, їх було дванадцять, або більше. У центрі ряду – ікона “Тайна вечеря” в історичній редакції. Над празниками містився ярус з зображеннями апостолів та богородично-предтечинського Моління у центрі. Вище – ряд пророків, у центрі якого – “Знамення богородиці”.

Ікони іконостаса Воздвиженської церкви скиту Манявського розміщені п’ятьма чітко розмежованими ярусами – тяблами. У кожному ряді – сюжети одного порядку і кожен ряд складає окрему горизонталь. Найчіткіші горизонталі становлять празниковий та апостольський чини, хоч середня вертикальна вісь дещо руйнує цю чітку лінію, в яку, проте, гармонійно вписується одна з трьох найбільших ікон іконостаса – “Моління” (ікона виходить на пророчий ряд і замикає його горизонталь) та видовженої форми картуш з сюжетом “Моління про чашу”. Схематично іконостас поділений на дві основні горизонтальні частини з чітко виділеною вертикальною віссю. Якщо умовно провести лінії по крайніх точках іконостаса до крайньої верхньої на хресті (угорі), отримаємо видовжену прямокутну форму, що складається з нижньої основної частини (намісного ряду з царськими вратами, дияконськими дверима та рядом предел), та верхню, з трьома рядами (празниковий, апостольський, пророчий та завершення іконостаса), що буде вміщуватися у трапецієподібну видовжену догори форму. Така схема нагадує архітектурну побудову будинку.

Нижню частину описуваного іконостаса, як вже вказувалося, складають намісний ряд з іконами “Богородиця-Дороговказниця”, “Христос-учитель”, “Антоній та Феодосій Печерські” та “Воздвижения чесного хреста”, різьбленими царськими воротами, дияконськими дверима та двома бічними іконами “Вознесіння” та “Успіння богородиці” (дві останні та “Моління” за своїми розмірами є найбільшими в іконостасі) [Вознесіння: 235:142:2,5 см.; Успіння Богородиці: 235:142:2,5 см.; Моління: 240:130:2,5 см]. Всі ікони ряду – прямокутної форми з півкруглим завершенням. Ікони із зображенням “Христа-учителя” на південь від царських воріт та “Богородиці-Дороговказниці” на північ є традиційними і незмінними. Намісні ікони з’являються на передвівтарних стовпах у X ст. Після появи іконостаса їх зображення переносяться по обидва боки царських воріт [Таранушенко С. Український іконостас. – С. 159; о. Ярема В. Традиції і нововведення. – С. 183]. Таку схему можемо спостерігати як загально виведену, на основі аналізу всіх відомих збережених іконостасів.

Описувані ікони іконостаса Воздвиженської церкви скиту Манявського належать пензлю майстра Кондзелевича, хоч один з перших дослідників цього іконостаса Володимир Пещанський вказує, що “в інших іконах, більше або менше помітна рука Іова в поправках рисунку композиції і малюнку. Так, наприклад, у двох намісних іконах богоматері і Спаса – лик і постать дитяти безперечно виконані Кондзелевичем, а лице самої богоматері і Спаса він тільки поправляв” [Пещанський В. Богородчанський іконостас // Скит Манявський і Богородчанський іконостас. – Львів, 1926. – С. 13]. Ікони вміщені в глибокі різьблені накладні рами, які в бічних стінках оздоблені маленькими овальними іконками, їх обрамлюють ажурно різьблені півколонки з капітелями. Такі півколонки фланкують усі ікони іконостаса, окрім картушного пророчого ряду та окремих картушів – “Коронування богородиці”, “Старозаповітна Трійця”, “Спас Нерукотворний” та “Знамення пресвятої богородиці”. Рельєфний орнамент намісних ікон виконаний в ренесансній традиції. (З огляду на техніку виконання орнаменту, очевидним є те, що його виконували різні майстри. Істотно відрізняються майстерність та сам рисунок.) На західній Україні ці традиції відігравали помітну роль у декоративному мистецтві, чого не спостерігаємо у східній Україні, де на зміну візантійським традиціям прийшли традиції бароко [Драгам М. Українська декоративна різьба XVI -XVTI ст. – Київ, 1970. – С. 54].

Помітно стилістичні зміни і в двох іконах – “Антоній та Феодосій Печерські” та “Воздвижения чесного хреста” (в них орнаментальне тло має схожі форми та виконане на високому рівні). Тут бачимо певні нововведення: лінійна перспектива, краєвид, реалістичні зображення, хоч сама іконографічна схема залишилася незмінною. Аікона “Антоній і Феодосій Печерські” нагадує лаврські вотивні портрети [Лильо-Откович З. Святі Антоній та Феодосій Печерські в українському образотворчому мистецтві // Лавра. – Львів, 2000,- Ч. 1,- С. 42]. Фланкуючими іконами намісного ряду є найбільші за розмірами ікони “Успіння богородиці” (північ) та “Вознесіння” (південь), що гармонійно завершують ряд. Композиції цих ікон теж знаходять відповідники у середньовічних зразках як “уложені по звичайному іконописному переводові” [Пещанський В. Богородчанський іконостас. – С. 15], але лінійна перспектива, краєвид, ренесансні архітектурні будівлі на задньому плані вказують на орієнтацію Кондзелевича на західноєвропейські зразки.

Сюжети ікон повторюються в празниковому ряді, проте композиційно вони зовсім відмінні. Ікони мають півкругле фігурне завершення, що гармоніює з архітектурною побудовою іконостасного комплексу. Дияконські двері у XVII ст. вже повністю набувають вигляду цілісних самостійних ікон. На них переважно зображували першосвященників Аарона та Мельхіседека (П’ятницький іконостас, іконостас в церкві Св. Юра в Дрогобичі).

В іконостасі зі скиту Манявського бачимо зображення архангелів Михаїла (північні двері) та Гавриїла (південні). Двері теж мають півкругле завершення; золочене тло, декороване ритованим неглибоким орнаментом. Обидва архангели зображені у повен зріст, одягнені у різні одежі (Михаїл – у військову, Гавриїл – у традиційну античну).

Образи архангелів сповнені поетичності. Дослідник іконопису Володимир Овсійчук вбачає в них “гармонійні творіння італійського Відродження, насамперед Рафаеля” і ставить у ряд “визначних шедеврів українського мистецтва” [Овсійчук В. Майстри українського бароко. – Київ. 1991.- С. 305, 307].

Аналогічно розміщені образи архангелів на дияконських дверях іконостаса у церкві села Стара Скварява (1677) майстра Івана Рутковича, в церкві Собору архангела Михаїла у Волі Висоцькій (теж Рутковича; 1688-1689); цього ж майстра в церкві м. Жовкви (всі архангели теж зображені в різних одежах – у військових та античних).

Іконографія царських воріт загалом зводиться до традицій XVII ст. Відбулися лише незначні зміни в зовнішньому вигляді відповідно до умов часу, через які вони пройшли. Та загальним виглядом і розмірами вони близькі до давніх пам’яток. Основними мотивами залишається мотив “Благовіщення” та чотирьох євангелістів, змінюється лише декоративне оформлення. Ще на початку XVII ст. царські ворота залишаються цілісними, поділеними на квадрати чи прямокутники, згідно з композиційними сюжетними зображеннями; оздоблюють ворота плоскою різьбою, а згодом рельєфною. У середині XVII ст. царські ворота стають ажурно різьбленими, а сюжети в них набувають овальних, круглих чи неправильних форм. З’являється мотив виноградної лози, котрий у подальшому став характерним для більшості орнаментики царських воріт. Зображення в медальйонах стає не таким важливим, як композиційна побудова різьби [Драган М, Українська декоративна різьба. – Київ, 1970].

Царські ворота церкви Воздвижения чесного хреста у скиті Манявському – яскравий приклад втілення кращих традицій з-поміж інших пам’яток цього періоду. Композиційна схема усталена: у невеличких овальних медальйонах-картушах – сюжети “Благовіщення” та чотири євангелісти. Система різьблених реалістичних виноградних галузок у своєму плетінні творить своєрідні округлі форми навколо картушів. Такий спосіб орнаментування спостерігаємо на кількох царських воротах іконостасів в Галичині (в церкві с.Ванівки (друга пол. XVII ст.), з Михайлівської церкви с.Кути (1697); Святоюрської церкви в Дрогобичі (перед 1659 р.); с.Радружа (кін. XVII ст.), з Онуфрієвської церкви м.Буська (друга пол. XVII ст.); у Святодухівській церкві в Рогатині та ін.) [Ілюстрації подані в праці: Драган М. Українська декоративна різьба. – (Іл.: 39, 37, 36, 40, 43)]. Посередині ворота розділяє ажурна напівколонка, що зустрічається не так часто на царських воротах [там само. – С. 84-85]. Царські ворота увінчує невелике фігурне Розп’яття, обрамлене глибокою золоченою різьбою, що повторює форми на самих воротах. У виконанні різьби майстер добився різних мистецьких ефектів, наприклад, грона винограду підносяться над загальним рівнем різьби. Як зауважує відомий дослідник іконопису Михайло Драган, певною новизною в декорі царських воріт з описуваного іконостаса є “голова лева, з пащі якого виростає галузка орнаменту” [Драган М. Українська декоративна різьба. – С. 85] у нижній частині стулок.

Над царськими воротами вміщено невеликого розміру картуш овальної форми “Спас Нерукотворний”. Як зауважив Павло Алеппський, в українських церквах – це обов’язковий елемент іконостасного комплексу [Таранушенко С. Український іконостас. – С. 154]. У XVII ст. цей сюжет переходить з празникового ряду [там само. – С. 149] над центральну частину царських воріт (Кам’янка Бузька; Волиця Деревлянська; Жовква; Успенський собор Києво-Печерської лаври; Успенський собор Єлецького монастиря у Чернігові; Михайлівська церква с. Бездрика); або над північні чи південні двері іконостаса, як у П’ятницькій церкві (над північними дверима).

Під намісними іконами є ряд предел. Це предели з зображенням євангельських подій у картушах прямокутної та восьмикутної форми. Під іконою “Успіння богородиці” розміщено два прямокутні картуші з сюжетами: “Апостоли біля гробу богородиці” (ліворуч) та “Блага вість смерті богородиці” (праворуч). А під іконою “Вознесіння” такі сюжети: зліва “Христос в Емаусі” і справа “Спокушення Христа”. Внизу під іконою “Святі Антоній та Феодосій Печерські” розміщений восьмикутний картуш із сюжетом “Похорон Антонія Печерського”, такої ж форми картуш є під іконою “Воздвижения чесного хреста” з сюжетом “Мучення Христа терновим вінком”. І на пределі під іконою “Богородиця-Дороговказиця” є також восьмикутний картуш з сюжетом “Зустріч Марії та Єлизавети”, а під парною іконою “Христос-учитель” – “Христос у Никодима”. Зображення на пределах часто відігравали декоративну функцію для заповнення простору. Напевно, сюжети цих ікон маляр обирав довільно чи отримував готові від замовників [Ярема В., о. Традиції. – С. 185]. Верхня частина цього іконостаса складається з трьох рядів – празниковий, апостольський, пророчий та завершення.

Празниковий ряд перейшов до іконостаса з церковних стін, де його розміщували у вівтарі над крилосами обабіч вівтарної абсиди. Кожна ікона з цього ряду творить самостійну композицію, тобто, відтворює сюжети дванадцяти найшанованіших свят церковного календаря. Додатково до цих дванадцяти празників включали ікони на інші євангельські сюжети. Порядок розміщення празників майже у всіх іконостасах XVII ст. є календарний, за яким вони святкуються упродовж року, хоч іноді трапляється й історичний, особливо у пізніших іконостасах.

Празниковий ряд Манявського іконостаса складається з дванадцяти празників, розміщених за традиційним календарним порядком: “Різдво богородиці”, “Введення в храм”, “Благовіщення”, “Різдво Христове”, “Богоявления Господнє”, “Стрітення”, “В’їзд в Єрусалим”, “Зішестя в пекло”, “Вознесіння”, “Зішестя святого духа”, “Преображення”, “Успіння богородиці”. Всі ікони прямокутної форми і вкладаються у чітку горизонталь, в яку посередині вклинюється велика овальна композиція з зображенням “Тайної вечері”. Ікони празникового ряду виконані на двох видовжених дошках (по шість на кожній), обрамлених фігурними накладними рамами. Сюжети один від одного відділені різьбленими ажурними півколонками, опертими на карнизи. Аналогічні схеми зустрічаємо в іконостасах лаврської церкви – ікони квадратної форми, розміщені на трьох щитах складня, розділені невеликими півколонками; посередині теж велике овальне зображення, але “Спаса Нерукотворного”; Успенського собору Єлецького монастиря (празниковий ряд по боках має скісні злами, а далі знов видовжені по горизонталі, але нижні за рівнем від основної горизонталі, фігурної овальної форми; посередині знов таки видовжена велика фігурна форма із зображенням “Тайної вечері”, як і в Манявському іконостасі).

Цікавим є празниковий ряд в Бездричанському іконостасі, сюжети якого поміщені в круглі медальйони, симетрично розміщені на різьбленому щиті. Посередині, у витягнутому восьмиграннику, – “Тайна вечеря”. Ікона видовженої прямокутної форми вписується в празниковий ряд, не руйнуючи горизонталі (так само в П’ятницькому та Рогатинському іконостасах).

Композиції празникового ряду із Манявського іконостаса трохи відмінні. І хоч спираються вони на усталені іконографічні схеми, в них чітко простежуються західноєвропейські впливи, особливо гравюри. З опису Володимира Пещанського довідуємось, що сам Кондзелевич, склавши схему-ескіз іконостаса, передав роботу своїм співробітникам. Проте “найвидніші” ікони він виконував сам, а також прилучався до поправок тих чи інших ікон у процесі роботи [Пещанський В. Богородчанський іконостас. – С. 15].

Сюжет “Тайна вечеря”, як вказує Стефан Таранушенко, походить з “Євхаристії”, що асимілювалася з ідеєю празникового ряду, втрачаючи риси символічної редакції [Таранушенко С. Український іконостас. – С. 157]. Видовженої овальної форми “Тайна вечеря” в іконостасі з церкви у Скиті Манявському знаходиться над “Спасом Нерукотворним” і обрамлена різьбленою рамою. Композиційна схема перегукується із зразками західноєвропейського малярства, зокрема, як звертає увагу В. Пещанський, загальні обриси облич деяких персонажів мають спільне з відповідниками в “Тайній вечері” іспанського художника Жуанеса (1523-1579) [Пещанський В. Богородчанський іконостас. – С. 16]. У цій іконі Кондзелевич мав можливість закцентувати увагу на образах, що приваблюють глибиною психологічних характерів у конфліктній ситуації. У цій композиції трохи зміщений центр, є несподівані елементи, як наприклад, зображення оберненого до глядача спиною апостола, що було цілковито неприпустимо у візантійській іконографічній схемі [Откович З. Йов Кондзелевич – майстер психологічного образу // Галицька брама. – Львів, 1998. – Червень, № 6(24). – С. 3].

Ікони апостольського чину у Скито-Манявському іконостасі “мальовані членами гуртка, але всі здебільшого перемальовані” [Пещанський В. Богородчанський іконостас. – С. 15]. Вони великого видовженого формату з півкруглим завершенням, по три ікони (на кожній дві постаті) від центру. Творять вертикальну цілість з намісним і празниковим рядами, де колонки й рами збігаються (таке саме є у церкві Св. Юра в Дрогобичі; у Волиці Деревлянській; Дністрику; П’ятницькій церкві у Львові; апостольський ряд у церкві Успенського собору Єлецького монастиря також має видовжений ряд, який продовжується на стінах трансепту; така схема є в іконостасі церкви в Грибовичах). У центральну частину ряду вміщено одну з трьох найбільших ікон іконостаса (див. вище) – “Моління”, що виходить за межі апостольського ряду, а верхня частина її творить цілісну горизонталь з двома найближчими до неї картушами пророчого ряду. Композицію апостольського ряду врівноважує видовжений картуш “Моління про чашу”, що міститься під цією іконою і є “оригінальною передачею якоїсь західної гравюри, але не виконана по-мистецьки” [там само. – С. 16]. Разом всі ікони творять богородично-предтечинське “Моління” із зображеннями апостолів. У центральній іконі Христа зображено як великого архієрея.

В українських іконостасах XVII ст. до зображень апостолів обов’язково входили зображення євангелістів. У кінці XVII – на початку XVIII ст. цей ряд не мав усталеного порядку, тому апостолів та євангелістів розміщували довільно. Не є винятком іконостас зі скиту Манявського. Зображення апостолів розміщені з півночі на південь: Филип, Варфоломій; Симон, євангеліст Марко; євангеліст Матвій, Петро; Павло, євангеліст Лука; євангеліст Іван, Андрій; Яків, Хома. Як бачимо, зображено тільки вісім апостолів. Відрізняються один від одного розміщення і в інших іконостасах, а в Лаврському зображення євангелістів в цьому ряді відсутні.

Фланкують ряд моління два картуші невеликого розміру восьмигранної форми з композиціями “Коронування Богоматері” (над іконою “Успіння Богородиці”) та “Старозаповітна трійця” (над іконою “Вознесіння”).

У давніх грецьких та північноросійських церквах пророків малювали між вікнами головної бані, у повен зріст, пізніше їх малювали разом з Богородицею в частині головної абсиди [Таранушенко С. Український іконостас. – С. 162]. Звідси, очевидно, і походить тема Богородиці з похвалою, що була поширена в Галичині в XVI ст. (пророчого ряду ще не зустрічаємо).

У XVII ст. пророків зображували погрудно з розгорненими сувоями в руках з текстами пророцтв та їхніми символами. Мали вони різну форму обрамлення; довільний порядок: іноді по два пророки на одній іконі, або й по три (як в Скито-Манявському іконостасі). Розміщували пророчий ряд рівною лінією верхнього іконостасного карнизу. Пророків в іконостасі зображували по шість або по дванадцять. У даному іконостасі бачимо дванадцять пророків, які вміщені в ряд з шести фігурних асиметричних картушів (у крайніх – по одному, під карнизом – по два пророки, а над карнизом – картуш з трьома пророками) різних форм попарно, що утворюють дві похилі лінії, котрі понижуються від центру до країв. Пророки зображені попарно: в округлих картушах – Захарія зліва та Гедеон справа, далі – Яків, Даниїл, Мойсей зліва та Аарон, Аввакум, Єремія справа, Єзикиїл, Давид зліва, Соломон, Ісайя справа.

Посередині між пророками у Рогатинському, Скито-Манявському, Волі-Висоцькому, Лаврському, Бездричанському, Успенському Єлецького монастиря – ікона “Знамення пресвятої богородиці”.

У Манявському іконостасі ця ікона у вигляді картуша овальної форми розміщена над “Молінням”. Вона ніби коронує його й знаходиться вище пророчого ряду. Верхня частина іконостаса набула форми барокового пірамідального фасаду з різними формами рам, ламаними лініями, карнизами [Ярема В., о. Традиції. – С. 187].

Завершує іконостасний комплекс великий фігурний хрест з Розп’яттям, орнаментований ажурним різьбленням. Трохи нижче, обабіч, – постаті богородиці та апостола Івана, вирізані по контуру.

Постаті пристоячих залишилися незмінними, їх могли зображувати поодиноко, або групами. Такі завершення іконостаса зустрічаємо майже в усіх збережених іконостасах XVII ст., хіба що з певними видозмінами. Зокрема, у Рогатинському іконостасі пристоячі відсутні (на стіні поруч з іконостасом експонуються пристоячі зі старого іконостаса XVI ст. – Богоматір і Марія Магдалина та Іван і воїн Лонгин); у Лаврському іконостасі – барельєфне зображення Розп’яття з пристоячими Марією та Іваном Богословом і двома ангелами розміщене позаду трону в трапецієподібному щиті.

Усі ікони іконостаса зі Скиту Манявського, а їх 55, мають глибокі накладні різьблені рами, вставлені у членоване різьбленими карнизами і колонками іконостасне тябло. На деяких внутрішніх скісних рамах, є мальовані сюжети, вміщені в овальні чи округлі форми [Сидор О. Манявсько-Богородчанський іконостас Йова Кондзелевича: маловідомі аспекти іконографії // Сакральне мистецтво Волині: Науковий збірник, випуск 9 / Матеріали IX міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 31 жовтня – 1 листопада 2002 року]. Такими є ікони з намісного ряду:

“Богородиця-Дороговказиця” (16 клейм: угорі – “Яким”, “Анна”, по боках – пророки: “Мойсей”, “Аарон”, “Давид”, “Соломон”, “Захарія”, “Ісайя”, “Яків”, “Гедеон”, “Єзекиїл”, “Даниїл”, “Аввакум” та “Єремія”; внизу – цілителі “Йоан” та “Кир”),

“Христос-учитель” (16 клейм: угорі – “Богородиця” та “Іван Предтеча”, обабіч апостоли: “Петро”, “Павло”, “Матвій”, “Марко”, “Лука”, “Іван”, “Андрій”, “Варфоломій”, “Яків”, “Симон”, “Филип”, “Хома”; внизу – безсеребреники: “Козьма” і Дем’ян),

“Святі Антоній та Феодосій Печерські” (13 клейм: угорі – “Старозаповітна Трійця”, обабіч – “Іван Предтеча – ангел пустелі”, “Преп. Пахомій Великий”, “Преп. Онуфрій Великий”, “Макарій Великий”, “Преп. Герасим”, “Сисой”, “Преп. Марія Єгипетська”, “Преп. Зосима”; блаженні: “Феодосій і Йов Скитські”, унизу – “Св. Ієронім” та “Пророк Ілля”)

та “Воздвижения Чесного Хреста” (13 клейм: угорі – “Спас Нерукотворний”; по боках – “Спокуса Адама і Єви”, “Вигнання з раю”, “Мідний змій”, “Яків хрестоподібно кладе руки на синів”, “Мойсей перемагає Аммалика хрестоподібним жестом рук”, “Мойсей проводить народ через море”, “Розбійник з хрестом”, “Перемога хрестом диявола”, “АрхангелУриїл зі знаряддями тортур Христа”, “Архангел Рафаїл зі знаряддями тортур Христа”; внизу – “Три Голгофські хрести” та “Розпинання Христа”).

Клейма на обрамленнях ідейно пов’язані з відповідною іконою іконостаса. На одвірках дияконських дверей зображені архідиякони Св. Стефан і Св. Лаврентій (північні) та праотці Св. Аарон і Св. Мойсей (південні). Поля одвірків, вільні від малярства, декоровані різьбленим орнаментом, котрий внизу переходить у мальований, повторюючи форму різьбленого. Даний орнамент має рисунок, що складається зі складних переплетінь овалів та хрестоподібних форм. Такий орнамент більше не повторюється в іконостасі. На одвірках царських воріт праворуч зображені Св. Іван Золотоустий, а вгорі у невеликому овалі – Св. Григорій Богослов. Зліва – Св. Василій Великий та в овалі – Св. Миколай. Інші обрамлення декоровані різьбленим орнаментом.

Структура іконостаса успадкувала класичні взірці. Проте, здійснивши детальний аналіз кожного з чинів, бачимо значні зміни іконографії сюжетів у структурі іконостаса, оздобленні. Спираючись на архаїчні канони, майстрам, які створили пам’ятку, вдалося гармонійно поєднати давні традиції та нові досягнення XVI -XVII ст.

Іконостас належить до найвищих досягнень українського мистецтва періоду Бароко. Він демонструє особливості його вияву на теренах Західної України, що полягали у більшій стриманості динаміки та експресії, властивих для східноукраїнського бароко. Іконостас церкви Воздвижения чесного хреста зі скиту Манявського фактично завершує низку іконостасних пам’яток XVII – поч. XVIII ст., гідних уваги, котрі в майбутньому не матимуть аналогів.

Zoriana Lylo-Otkovuch

The subject of article is iconographical peculiarities of iconostasis from theElevation of the Holy Cross church in Maniava Skyt monastery. The author describes the development of iconostasis as the phenomenon of sacral art during centuries and as the prominent expression of which is the iconostasis from Maniava Skyt monastery.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 1349

Модифіковано : 10.10.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.