2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Чорна кам’яниця (пл. Ринок, 4) розташована на східному боці площі, що в міських актах 1381 р. згадується як “верхня частина Ринку”, де на місці сучасного будинку № 9 знаходилася резиденція латинського архієпископа. Назва пам’ятки виникла в середині минулого [19] сторіччя, коли головний фасад було пофарбовано чорним кольором.

Наявність у підвалі будинку приміщення, висунутого за лінію фасаду, свідчить про заснування кам’яниці до пожежі 1527 р. У XVI ст. тут стояв будинок якогось Андрія з Києва, що згорів 1571 р. Ділянку придбала вдова львівського патриція Софія Ханлова, за замовленням якої, ймовірно, відомими львівськими архітекторами П.Барбоном і П.Римлянином у 1588-1589 рр. зводиться двоповерхова кам’яниця. Незабаром будинок перейшов до італійського купця Томаша ді Альберті, а з 1596 р. його власником став купець і аптекар Ян Лоренцович, який відкрив у будинку одну з перших аптек у місті. Тоді ж архітектор П.Красовський надбудував 3-й поверх. У середині XVII ст. кам’яниця перейшла до М.Анчовського, секретаря короля Яна III Собеського. У І677 р. майстер М.Градовський, відомий під цеховим прізвиськом Вигідний, здійснив ґрунтовну перебудову, під час якої було прикрашено скульптурами фасад, оновлено білокам’яні портали та зведено ренесансний аттик, на зворотному боці якого зберігся напис “зробив Градовський”.

У 1884 р. будинок збільшено (інженер – М.Фіхтер) внаслідок влаштування на місці ренесансного складчастого даху, що ховався за аттиком 4-го поверху, накритого двосхилим дахом. Під час реставрації 1911 р. (архітектор – Е.Жихович) оздоблення фасаду набуло первісного вигляду після розчищення від нашарувань тиньку та гіпсу. Враховуючи велику історико-архітектурну цінність пам’ятки, 1926 р. її передано у власність міста і зараз там діє музей історії Львова. Пристосування будинку для музею та реставрація його здійснені під керівництвом архітектора Л.Дайчака.

Об’ємно-розпланувальна структура Чорної кам’яниці є характерною для рядової забудови середньовічного Львова. Вона складається з видовженого в плані прямокутного головного будинку, зверненого до площі вузьким тривіконним фасадом, а також давніх тильного та бічного (XIX ст.) флігелів, з’єднаних з головним будинком відкритими балконами-галереями. Внутрішній двір з двох боків обмежено мурами. Розпланування головного будинку – трирядне в глибину і двопрогонове в ширину. З боку головного фасаду на 1-му поверсі розташовані великі сіни та одновіконна світлиця (так звана ізба), на верхніх поверхах їм відповідають двовіконні світлиці та одновіконна кімната (ванькир). З тильного фасаду на кожному поверсі знаходиться велика світлиця та коридор, що веде до галерей. Темні приміщення всередині будинку використовувалися для влаштування сходів (у сучасному вигляді постали в XIX ст.) та для господарських потреб. Підвали та 1-й поверх (за винятком тильної світлиці) перекрито коробовими та хрещатими склепіннями, світлиці на 1-му та 2-му поверхах мають дерев’яні стелі по балках та сволоках.

Віконні прорізи, віддзеркалюючи внутрішнє розпланування, з боку площі мають асиметричне розташування. Головний фасад, обличкований “діамантовим” рустом, відзначається ярусною тектонікою, підкресленою міжповерховими карнизами зі скульптурними зображеннями голівок янголів та ажурним аттиком, що складається з обелісків, фігурних стовпчиків і волют. Вхід до будинку та вікна прикрашено орнаментальним кам’яним різьбленням з мотивами аканта й виноградної лози, що наближаються за стилістикою до оздоблення каплиці Трьох святителів. У народній манері виконано скульптурні зображення XVII ст. над прорізами 1-го поверху – фігури Богоматері над вхідним порталом, св.Мартина (патрона тогочасного володаря будинку) на коні та св.Станіслава Костки.

За свідченням сучасників, інтер’єри Чорної кам’яниці були оздоблені з великою пишнотою. Від колишнього багатства залишилися ренесансні білокам’яні різьблення порталів та підп’ятників склепінь, дерев’яні стелі на різьблених сволоках світлиць 1-го і 2-го поверхів, прикрашені колонами, орнаментальними та скульптурними різьбленнями вікна світлиці 2-го поверху, під якими влаштовано лави для сидіння, витончений за малюнком бароковий портал входу до домової каплиці на 2-му поверсі, увінчаний рельєфним зображенням розп’яття Христа.

За архітектурними якостями Чорна кам’яниця належить до найдосконаліших взірців львівського зодчества доби Ренесансу.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 158 – 159.