Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

У Львові, за феодальними звичаями, люди кожної нації селилися в окремому районі. Про це свідчать назви вулиць – Вірменська, Руська, Сербська і т. п. Найкращий район заселяли представники панівної нації – поляки, північну частину – вірмени, а на південно-східній стороні жили євреї. Для українців було виділено східний квартал – район теперішньої Руської вулиці. Ремісники організувалися в цехи, куди доступ українцям заборонявся або дуже утруднювався. Міське самоврядування, надане Львову, перебувало в руках багатої купецько-ремісничої верхівки і було засобом поневолення бідноти.

На наш грунт були перенесені західноєвропейські форми самоврядування, а водночас і випробувані містобудівні прийоми. Готична забудова Львова майже дощенту була знищена пожежею 1527 року. Від старих будівель залишилися тільки незначні фрагменти з деталями готичної архітектури. Після пожежі Львів відбудовується, але на його архітектурному обличчі вже відбивається вплив італійського Відродження. У зв’язку з тим, що оборонні мури як залізним обручем сковували міську територію, забудова була до краю скупченою. Під житлові будинки відводились невеликі ділянки. На вулицю виходив тільки вузенький фасад з порталом і двома вікнами поруч – для освітлення сіней та контори, а на другому і третьому поверхах – по троє вікон (двоє, ближче розташовані, були в світлиці, а третє, окреме – у почивальні). Всі старі будинки XVI – XVII ст. у Львові можна пізнати за цією ознакою.

Серед ринкової площі виділяються старі будинки – Чорна Кам’яниця та дім Корнякта. Чорна Кам’яниця споруджена в 1577 р. імовірно за проектом архітектора Петра Красовського. В 1670-х рр. на ній був збудований високий аттік, пізніше перероблений у четвертий поверх. Будівля виконана у формах італійського Відродження, оволодіння якими полегшувалося завдяки жвавим торговельним зв’язкам з європейськими країнами, куди їздили львівські купці й міщани. Крім того, у Львові працювало багато італійських, німецьких і польських майстрів. Слід ще додати, що кожен учень-ремісник мусив відбути закордонну подорож з метою навчання. Гуманістичний зміст італійського мистецтва був близький і зрозумілий демократично настроєним львівським міщанам. Поєднання засобів італійського Відродження з місцевими традиціями становить найяскравішу національну ознаку українського мистецтва XVI – XVII ст. Соковита орнаментальна різьба порталів і віконних наличників на тлі рустованих діамантовими квадрами стін від підошви до аттіка створює напрочуд мальовничий вигляд будівлі. В інтер’єрі в ній поєднуються дві тенденції – прагнення до розкошів, багатства та величі і потяг до інтимності, затишності й ліризму. Різьблені в стилі народної архітектури сволоки, а водночас міжвіконні стовпи, повністю вкриті орнаментом в дусі Відродження, і такі ж розкішні портали, яким місце скоріше в громадській будівлі, а не в приватному житлі, – надавали інтер’єрові палацового вигляду.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 215 – 218.