1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

У XVII ст. в Луцьку організовується братство, яке стало для населення міста формою боротьби за свої права і свободу. При братстві створюються школа, друкарня та шпиталь для бідних. У першій половині XVII ст. воно розвинуло інтенсивну літературну, видавничу, будівельну та мистецьку діяльність і мало великий вплив на громадське й культурне життя міста.

У 1619 – 1620 рр. споруджується Воздвиженська церква, а потім будинок друкарні, школи та шпиталю. На жаль, від братської церкви збереглася тільки східна частина; однак обміри, зроблені в 1840-х роках, дають уявлення про її архітектуру. В ній були чотири опорних стовпи, що ділили середнє приміщення на три нефи; до них зі сходу примикала велика півциркульна апсида, що дорівнювала середньому нефові, з двома маленькими приміщеннями по боках. З протилежного боку прилягав трохи вужчий бабинець. Церква мала три напівсферичні ренесансні форми бані з ліхтариками, а над бабинцем – оборонну вежу, що не перевищувала основного об’єму храму. Зовні стіни розчленовувались пілястрами, а на апсиді у вигляді фриза був влаштований пояс плоских кілевидних ніш. Отже, зовні маси були розчленовані пілястрами, мали імпозантний вигляд, а нерухомість масиву полегшували ніші, якими оздоблені стіни та мальовничі бані з ліхтарями. Щодо інтер’єра, то можна гадати, що він був досить строгий, подібно до інтер’єра Успенської братської церкви у Львові, яку луцький храм наслідує в планово-просторовій організації, хоч і з невеликими змінами. Баня всередині оздоблена різьбленими білокам’яними нервюрами у формах Ренесансу.

В об’ємно-просторовій композиції луцької церкви, як і в братській львівській, ми маємо один з ранніх зразків транспонування форм дерев’яної архітектури в кам’яну, бо в неї три бані поставлені по поздовжній осі, як в українських тридільних дерев’яних церквах. Другою особливістю описуваного храму є органічне поєднання форм української архітектури з ренесансною, що її вже з середини XVI ст. засвоюють українські митці.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 152 – 155.