Історія будівницва

Зведений за проектом арх. В. Беретті у вигляді споруди палацового типу з прилеглими по боках замкненими дворами, проїзд на які з боку вул. Володимирської відмічено брамами з лучковими перемичками у цегляній огорожі, оформленій дощаним рустом. По смерті В. Беретті у 1842 будівництво завершував його син – арх. О. Беретті. Виконавцем робіт був київський підрядчик Терлецький.

Згідно з тодішньою практикою будівництва навчальних закладів, головний корпус запроектовано як багатофункціональну споруду, де, крім і парадних приміщень, передбачено квартири для лаборантів і ординаторів на верхньому (мезонінному) поверсі над поперечними північним і південним крилами. З боку чолового фасаду розміщено актову залу і залу засідань Ради (ректорату), приміщення бібліотеки, музеїв (кабінетів), на тильному фасаді з боку ботанічного саду – православну церкву св. рівноапостольного кн. Володимира (на південно-західному наріжжі) та симетричний до неї католицький костел (закритий після польського повстання 1863). У крилі, між костелом і церквою, В. Беретті запроектував виступний об’єм для приміщень астрономічної обсерваторії, яку переведено у 1840-х рр. в іншу частину міста (вул. Обсерваторна, 3).

Для спорудження університету використано місцеву цеглу і граніт. Згідно з тодішнім рівнем будівельної техніки, широкого застосування набули різноманітні склепінчасті перекриття на товстих капітальних стінах, зв’язі для погашення розпору з полосового та брускового заліза. Новим у цивільному будівництві Києва було використання чавунних виробів у вигляді капітелей і баз колон, модульйонів і дощок на зовнішньому карнизі, візерунчастих огорож і плиток підлоги. Ливарні архітектурні деталі за ескізами В. Беретті виготовлялися на підприємстві київського купця Т. Дегтерьова, на заводах Тульської і Калузької губерній.

Через постійну вимогу щодо скорочення коштів на будівництво авторський задум частково не здійснено, зокрема, пропоноване В. Беретті оформлення інтер’єрів художніми розписами, не виготовлено трифігурну скульптурну композицію, що мала увінчувати центральний портик. Пофарбування фасаду було спочатку кольору «дикого каменю», тільки з 1850 – 60-х рр. його заступило нинішнє червоно-чорне, яке відповідало кольорові стрічок ордена св. Володимира, чиє ім’я університет носив.

На поч. 20 ст. грунтовно реконструйовано забудову прилеглих до головного корпусу бічних дворів із збереженням фрагментів первісної цегляної огорожі та брам з боку вул. Володимирської. Із встановленням радянської влади у 1919 – 20 закрито церкву св. Володимира, призначення приміщень перепрофільовано. 1932 сталася пожежа, яка знищила дах і дерев’яні склепіння аванзали й актової зали на третьому поверсі, які було відбудовано в спрощеному вигляді.

Під час відступу з Києва німецьких окупантів 6 листопада 1943 будинок було підірвано. Загальні руйнування від п’яти осередків вибуху і пожеж склали бл. 70 відсотків. Найменше постраждав чоловий об’єм з боку вул. Володимирської. Проект відбудови споруди розроблено 1944 – 45 в українському філіалі Академії архітектури СРСР під керівництвом арх. П. Альошина. Передбачено максимальне збереження первісної архітектури будівлі з пристосуванням її до сучасних потреб. На четвертому поверсі з боку ботанічного саду облаштовано додаткові приміщення з пробиттям нових вікон на рівні фриза. До центрального ризаліту західного крила з боку двору додано симетричні об’єми сходових кліток. Окремі пошкоджені конструктивні елементи (сходи, перекриття) виконано з залізобетону.

1954 відбудову і реконструкцію повністю завершено.

1964 у вікнах вестибюля був встановлений вітраж «Тарас Шевченко», виконаний художниками А. Горською, О. Заливахою, Г. Зубченко, Г. Севрук, Л. Семикіною, згодом знищений за «націоналістичне» спрямування, а його виконавців виключено зі Спілки художників України. Триптих складався із зображень Т. Шевченка і жінки-матері в обрамленні орнаменту і слів «Возвеличу малих отих рабів німих…» та кобзаря з бандурою (ліворуч) і молодої жінки з дитиною (праворуч). У кін. 1970-х рр. вестибюль прикрасили вітражі, виконані творчою групою художників-монументалістів під керівництвом В. Зарецького. 2000 – 02 під керівництвом арх. Ю. Мельничука здійснено оновлення інтер’єрів центральних парадних приміщень – вестибюля, сходової клітки, фойє, актової зали і зали засідань.

У вестибюлі та на сходах зроблено нове гранітне покриття. Розписи у вестибюлі виконав худ. П. Басанець.