Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Будинок Київського університету св.Володимира

Університет св. Володимира побудований у 1837-1843 рр. за проектом і під керівництвом професора Петербурзької академії мистецтв В.Беретті. Оздоблювальні роботи виконані під керівництвом його сина, архітектора О.Беретті. Будинок горів у 1943 р. і був реставрований у 1944-1945 рр. за проектом архітектора П.Альошина.

Втілення проекту В.Беретті дало змогу ввести в забудову Києва новий, великий масштаб, розробити й здійснити низку важливих для міста розпланувальних заходів.

Розташований біля перехрестя двох основних магістралей старої частини Києва – вул. Володимирської та бульв. Шевченка, – будинок став ядром архітектурного комплексу, що сформувався в середині ХІХ – 1-й половині XX ст. До складу цього комплексу ввійшли: 1-ша гімназія (1850 р., архітектор – О.Беретті; нині корпус гуманітарних факультетів на бульв. Т.Шевченка, 14); пансіон Левашової (1840-і роки, архітектор – О.Беретті; нині ректорат університету на вул. Володимирській, 64); бібліотека (1914-1929 рр., архітектор – В.Осьмак; нині бібліотека НАН України на вул. Володимирській, 62); корпус гуманітарних факультетів (1932 р., архітектори – В.Осьмак, П.Альошин; нині бібліотека університету на вул. Володимирській, 58); ботанічний сад загальною площею 22,5 га (1839-1841 рр., професор Р.Траутфетгер; нині Ботанічний сад ім. академіка О. Фоміна).

У різні роки в університеті вчились і працювали: поет і художник Т.Шевченко, композитори М.Лисенко та Л.Ревуцький, історики й філософи М.Костомаров, М.Максимович, М.Драгоманов і Є.Тарле, художник М.Ге, математики О.Шмадт, М.Чеботарьов і Н.Боголюбов, письменники К.Паустовський, М.Рильський та ін.

Будівля – триповерхова, на підвалах, у плані – каре, утворене головним (з боку вул. Володимирської), тильним (з боку Ботанічного саду) та двома бічними корпусами. Головна поздовжня вісь закріплена центральним портиком на головному та ризалітом на тильному фасадах, поперечна – двома центральними проїздами бічних корпусів. Внутрішня розпланувальна структура поверхів – центрично-кільцевого типу, коридорної системи: головного та тильного корпусів – однобічної, двох інших – з двобічним розміщенням аудиторій. Великі зали фіксують головні вузли плану та групи приміщень (переважно аудиторій), функціонально пов’язаних між собою. У центрі тильного корпусу розташований рекреаційний зал, а його наріжні частини закріплені ідентичними за розплануванням церквою та костелом з виступними півциркульними апсидами на тильному фасаді. У конструктивному вирішенні втілені новаторські для свого часу конструкції та матеріали: цегляні стіни, підсилені металом; капітелі, бази колон, модильйони карнизу, сходинки та огородження внутрішніх сходів; два торшери головного входу, виконані в чавунному литві.

Споруда вирішена у формах ампіру. Стриманий монументальний характер головного фасаду підкреслює оснащений двобічним дугоподібним пандусом та бічними чавунними торшерами портик головного входу на вісім колон великого іонічного ордера з аттиком та трикутним фронтоном над ним. Портик закріплює центрально-осьовий характер композиції і є її потужним вертикальним та силуетним акцентом, відтіненим площинами стін з метричним ритмом утоплених в ніші вікон, простими горизонтальними гуртами та карнизом з модильйонами. Ідентичним за композицією, але пластичнішим та лаконічнішим у деталях є тильний фасад. Ще більшою мірою лаконізм притаманний бічним фасадам. Чорний колір чавунних деталей та червоне пофарбування фасадів символізують барви стрічки ордена св. Володимира.

Інтер’єр вирішено в єдиній стилістиці з екстер’єром. Приміщення перекриті хрещатими та коробо-вими склепіннями; широко використані колони, антаблементи, облямування дверей та інші архітектурні форми у дусі класицизму.

Будинок Київського університету є взірцем споруди навчального призначення 1-ї половини XIX ст. і однією з найвидатніших пам’яток архітектури класицизму в Україні.

О.І.Тищенко

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 10 – 11.