Парк ім. Т. Г. Шевченка

Василь Галайба, Юрій Нельговський

426. Парк ім. Т. Г. Шевченка, 2-а пол. 19–20 ст. (містобуд.).

Вул. Володимирська. Між вулицями Володимирською, Терещенківською, Л. Толстого і бульв. Т. Шевченка. Головний вхід – навпроти головного (червоного) корпусу Національного університету ім. Т. Шевченка.

Пл. – бл. 5,5 га. Є частиною великої, прямокутної в плані площі, розпланованої 1837 за проектом архітекторів В. Беретті та Л. Станзані для розкриття огляду східного фасаду університету, що зводився в новорозбудовуваному міському районі.

В серед. 19 ст. площа мала вигляд горбистого пустиря, подекуди обсадженого тополями, й доходила до вул. Єлизаветинської (тепер вул. Пушкінська). Дещо впорядкована за допомогою арештантів, отримала назву університетського плацу, на якому відбувалися військові огляди. З 1869 – пл. Університетська (складала 12 десятин). За ухвалою Київської міської думи 1871 більша її частина була відведена під житловий квартал. До 1874 на новопрокладеній вул. Олексіївській (тепер вул. Терещенківська) і бульв. Бібіковському (тепер бульв. Т. Шевченка) було продано 15 ділянок землі. Решту території пл. 4 десятини використовували для різноманітних масових заходів: з 1872 на Великдень тут проводилися народні гуляння (раніше відбувалися на пл. Бессарабській), певний час працював цирк І. Соббота.

1875 Міська дума створила спеціальну комісію і виділила 10 тис. крб. для облаштування тут Університетського скверу. Роботи почалися 1877. Розпланування, яке збереглося дотепер, здійснив міський садівник К. Христіані.

Важкий глинистий грунт, на якому ріст дерев був украй незадовільний, зробили родючим. Відкриття скверу відбулося 1887, коли дерева вже зміцніли й давали тінь. Сквер, огороджений дерев’яним парканом з воротами на напівкруглій аванплощі з боку університету, охороняв міський сторож. 1890 споруджено нову огорожу, в наступні роки – три водоймища, два – з фонтанами, одне – у формі Чорного моря з викладеним з каменю Кримським півостровом. На одному з газонів було встановлено дзеркально відшліфовану лабрадоритову кулю – подарунок власника кар’єру Корчакова-Савицького (не збереглася).

У серпні 1896 у сквері відкрито пам’ятник російському імператору Миколі І з нагоди 100-річчя від дня його народження (ск. М. Чижов, арх. В. Ніколаєв). Відтоді сквер отримав назву Миколаївського. Тоді ж у частині, прилеглій до перетину вулиць Караваєвської (тепер вул. Л. Толстого) і Володимирської, відкрився міський заклад «Дитячі ігри» з каруселями, кегельбаном, знаряддями для гімнастики.

1918 пам’ятник Миколі І було знято, сквер отримав назву Червоний парк.

1939 на старому постаменті встановлено пам’ятник Т. Шевченку. Відтоді парк має сучасну назву. У повоєнні десятиріччя замість цегляної тинькованої огорожі зроблено гранітну. 2000–01 за проектом «АТ Київпроект» (керівник групи архітекторів Ю. Мельничук) проведено реконструкцію парку: алеї замощено сучасним покриттям, наново оформлено входи, замінено й доповнено малі архітектурні форми, впорядковано зелені насадження. Під час робіт виявлено велику кількість снарядів часів Великої Вітчизняної війни.

Регулярне розпланування прямокутного в плані парку (320,0 × 150,0 м) ув’язане з навколишньою забудовою: головна композиційна вісь – поперечна алея – орієнтована на портик головного корпусу університету, перпендикулярна до неї поздовжня алея – на вхід до колишнього будинку Першої гімназії. На їхньому перетині розташована кругла площа з пам’ятником Т. Шевченку, що є композиційним і змістовим центром парку. Діагональні алеї парку починаються чотирма наріжними входами. На їхньому перетині з поздовжньою алеєю містяться два симетрично розташовані майданчики з фонтанами.

Прямі напрямки об’єднує обхідна дорога, що плавно вигинається по периметру паркової території.

Огородження парку у вигляді сірого гранітного парапету включає вісім входів, чотири з яких наріжні. Під час останньої реконструкції їх подекуди акцентовано фланговими стінками й східцями (у місцях перепаду рельєфу), викладеними зі світло-жовтої цегли (фемів). Центральному входу передує аванплоща з двома симетричними прямокутними квітниками. Квітники влаштовано й обабіч головної алеї, спрямованої до пам’ятника. Забрукування алеї різнокольоровими фемами нагадує темно-червоний килим. Інші алеї мають однотонне світле покриття.

Композиційний центр парку підкреслено ландшафтними й архітектурними засобами: головну алею і круглу площу навколо пам’ятника обсаджено деревами туї західної, які утворюють темно-зелені стіни, вздовж них встановлено п’ятиріжкові світильники зі скляними кулями-плафонами. На інших алеях світильники одноріжкові. Поздовжню алею з двома круглими, облицьованими гранітом басейнами з фонтанами оформлено декоративними вазонами на стовпчиках-п’єдесталах. Такі самі пласкі вазони встановлено обабіч наріжних входів.

Вкриті газонами куртини між алеями включають рядові, групові та поодинокі насадження дерев і чагарників. Серед дерев переважають клен гостролистий і сріблястий, явір, липа, каштан, ясен, берест, є також окремі екземпляри берези, акації білої, катальпи, різних видів тополь, дуба тощо. На галявині у південно-східній частині парку біля обхідної дороги розміщено розарій, на північ від нього – квітник-альпінарій з невеликим фігурним басейном, обкладеним гранітом, в центрі якого – скульптура хлопчика-рибалки.

Навпроти басейну облаштовано дитячий ігровий майданчик, у південно-західній частині парку – куточок для відпочинку людей похилого віку. На території парку також споруджено кілька будівель, стилізованих під старовину: кафе «Тарас» (у північно-східній частині), альтанку над артезіанською свердловиною (біля східного відрізку поперечної алеї), приміщення для садівників (у південно-східній частині) та ін.

Парк є частиною закладеного у 2-й чв. 19 ст. визначного архітектурно-ландшафтного комплексу Київського університету, задуманого арх. В. Беретті як центр нового міського району.

Під час оборони Києва від нацистських загарбників у парку, вхід до якого був заборонений, дислокувався винищувальний батальйон військ НКВС, бійці якого спали в землянках і просто на садових лавах. У серпні 1941 тут демонструвався перший трофей Червоної армії – підбитий німецький танк.

З 1950-х рр. щороку 22 травня (день перепоховання Т. Шевченка на Чернечій горі біля Канева) перед пам’ятником поету збиралися українські патріоти, які не тільки читали твори Т. Шевченка, але й виступали з критикою культурної і національної політики радянської влади. В нових умовах незалежної України тут відбуваються щорічні свята вшанування пам’яті Т. Шевченка.

Література:

Киевлянин. – 1870. – 8 окт.; 1871. – 10 апр.; 1877. – 25 июня; 1889. – 17 сент.; 1896. – 15 июля; 1909. – 11 мая; Лаптев А. А., Барановский Е. Д. Зеленые богатства Киева и его окрестностей. – К., 1966; Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. Киев. – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 895 – 896.