Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Віталій Отченашко, Лариса Федорова

Присутствені місця, 1854 – 1909 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Володимирська, 15.

У південній частині трикутного, забудованого по периметру кварталу, між площами Софійською та Михайлівською, головним фасадом звернені на Володимирський проїзд.

У кін. 18 – на поч. 19 ст. розташовувалися в одноповерхових дерев’яних корпусах спочатку на Подолі біля Братського монастиря, пізніше – на Микільській вул. біля Провалля (розібрані 1810 р.), з 1809 р. – у цегляному двоповерховому будинку в Липках (арх. А. Меленський) на головній міській площі, яка створювалася біля Маріїнського палацу. Генеральним планом 1837 р. губернські адміністративні установи було намічено перенести до Верхнього міста, стару будівлю Присутствених місць було знесено, нову збудовано за проектом архітекторів М. Іконникова, К. Скаржинського, І. Штрома (1854 – 57) у центрі розчищеної від будівель території між Софійським та Михайлівським монастирями.

Первісно споруда була двоповерховою, на розвинутих підвалах, з підвищеними до трьох поверхів центральною та фланкуючими частинами. В 1900 р. двоповерхові частини надбудовано до трьох поверхів (арх. Г. Антоновський). В 1908 – 09 рр. над триповерховими частинами первісного об’єму надбудовано четвертий поверх (арх. В. Безсмертний). Протягом 1987 – 88 рр. над однією (східною) з двох частин, що лишалися триповерховими, зроблено надбудову четвертого поверху, яка порушила симетрію будівлі.

Крім Присутствених місць до комплексу кварталу ввійшла будівля пожежного депо. Ліворуч від останньої по фронту вул. Великої Житомирської в 1897 – 98 рр. зведено триповерховий з підвалом будинок міської поліції (арх. О. Кривошеєв), пізніше надбудовано четвертий поверх. У 1970 – 80-х рр. замкнено периметр кварталу добудовами, виконаними у стилі первісних споруд. Всередині кварталу в цей період зведено шестиповерхову будівлю у сучасних формах, яка не впливає на зорове сприйняття комплексу ззовні.

Три-, чотириповерховий будинок, у плані П-подібний, з п’ятьма входами (три – з боку Володимирського проїзду та по одному – з боку Софійської та Михайлівської площ). Цегляний, з напівпідвалами перекриття нижніх ярусів – хрещаті склепіння. Об’ємно-планувальне вирішення та трактування чолових фасадів виконано у стилі пізнього класицизму, згідно із затвердженими 1845 р. проектами будинків Присутствених місць для губернських міст, але в значно переробленому вигляді. Композиція фасадів ярусна, з підкресленою центральною віссю. Площинний ренесансний декор фасадів (руст, пілястри, лиштви, сандрики, карнизи) модельований у цеглі. Внутрішнє планування коридорне, з двобічним розташуванням приміщень. Споруда звернена головним фасадом до бульвару, влаштованого на місці кріпосного валу (тепер Володимирський проїзд). Відігравала вирішальну роль у формуванні нового міського центру.

У будинку Присутствених місць містилися Губернське правління та його різні підрозділи («присутствія»), Казенна палата із скарбницею, Приказ громадського догляду, Палати цивільних та кримінальних справ, судові та поліцейські установи, архів, друкарня тощо. В 1876 р. частину внутрішніх приміщень реконструйовано (арх. М. Іконников) для Окружного суду.

У 1880 – 1902 рр. тут працював Лазаревський Олександр Матвійович (1834 – 1902) – історик, культурно-громадський діяч. У 1880 – 85 рр. – товариш голови Окружного суду, з 1885 р. – член Київської судової палати Автор численних історичних та історіографічних творів. Перебуваючи у Києві, підготував ґрунтовний «Опис старої Малоросії» (тт. 1 – 3, 1888 – 1902) – зведення матеріалів з історії Стародубського, Ніжинського та Прилуцького полків. Дослідження О. Лазаревського (зокрема, на теми історії адміністративно-судового устрою України, генеалогії давніх українських родів тощо) регулярно друкувалися у часописах «Киевская старина», «Чтения в Обществе Нестора-летописца». Член (з 1880), почесний член (з 1893) Історичного товариства Нестора-літописця, Київської тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1886), Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (з 1889). Зібрав значну бібліотеку з україністики, яку заповів Київському університету.

У 1880 – 1900-х рр. до складу Київського окружного суду входив Осипов Олександр Петрович (1841 – 1905) – міський діяч у галузі садівництва, голова Київського товариства садівників, автор книги «Нарис історії деревних насаджень м. Києва і діяльності міської садової комісії 1887 – 1897 рр.».

На поч. 20 ст. членом Київського окружного суду був також П. Тулуб – поет, журналіст, батько письменниці З. Тулуб. Наприкінці 19 ст. на посаді голови Київської судової палати перебував О. Кузьминський, родич письменника Л. Толстого, за деякими припущеннями – прототип чоловіка героїні роману «Анна Кареніна». Начальником відділення Казенної палати на поч. 20 ст. був Л. Рудченко – брат письменника Панаса Мирного. У цьому відділенні в юнацькі роки працював переписувачем київський літератор Григор’єв Григорій Прокопович (1898 – 1971), який описав побут службовців Присутствених місць у спогадах «У старому Києві». У будівельному відділенні Губернського правління працювали відомі київські архітектори, зокрема, губернські архітектори Г. Антоновський, М. Іконников, губернські інженери В. Безсмертний, Ф. Гешвенд.

25 вересня – 30 жовтня 1913 р. тут у Київському окружному суді відбувся процес із т. зв. справи Бейліса, до якого було прикуто увагу цілого світу. З ініціативи місцевих чорносотенців прикажчика цегельного заводу у Києві єврея М. Бейліса звинувачували в ритуальному вбивстві у березні 1911 р. православного хлопця А. Ющинського. Письменник В. Короленко разом з М. Горьким створив комітет захисту Бейліса, який організував у суді захист найкращими адвокатами Росії. Серед них – О. Грузенберг, О. Зарудний, М. Карабчевський, В. Маклаков. Обвинувачем виступав помічник прокурора Петербурзької судової палати О. Віппер. В. Короленко був присутній у засіданнях, хід яких він висвітлював у багатьох газетах, у т. ч. в «Киевской мысли» (проживав у готелі «Франсуа» на вул. Володимирській, 52/17). Проти версії ритуального вбивства виступили лікарі В. Бехтерев, І. Троїцький, рабин Я. Мазе з Москви, семітолог і гебраїст П. Коковцов, професор Київської духовної академії, протоієрей О. Глаголев та ін.

Тепер у будинку розміщуються різні адміністративні установи.

ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 1369 – 1371; оп. 3, спр. 21; оп. 250, спр. 6; ф. 1542, оп. 1, креслення;

ЦДІАУ, ф. 442, оп. 78, спр. 454;

Адрес-календарь и справочная книга Киевской губернии на 1888 год. – К., 1888;

Александр Матвеевич Лазаревский (некролог) // Киевская старина. – Т. LХХVII. – 1902. – Май;

Григор’єв Г. У старому Києві. – К., 1961;

Игнаткин И. А. История планировки и застройки Киева в начале XIX в.: Дис. на соиск. уч. степ. канд. архит. – К., 1962;

История Киева. – К., 1963. – Т. 1;

Отечественная история: энциклопедия: в 5 т. – М., 1994. – Т. 1;

Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. Т. XX. Отд. 1, 1845 г. № 18462; Отд. 2, л. 15 – 23. – СПб., 1846;

Рекорды Киева // АСС. – 1997. – № 1;

Хінкулов Л. Ф. Літературні зустрічі. – К., 1980.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 283 – 284.