1999 р. Звід пам’яток Києва

Колона магдебурзькому праву, 1802 – 08 рр.

(архіт., іст.).

Набережне шосе, 8.

Біля підніжжя Володимирської гірки, в глибокому вибалку неподалік набережної Дніпра, на нижній терасі сходів, які з’єднують Володимирський узвіз з Набережним шосе. Перший у Києві пам’ятник, який називали Хрещатицьким, або пам’ятником Св. Володимиру. Споруджено коштом київського магістрату і заможних городян з нагоди підтвердження Києву царською адміністрацією магдебурзького права. Проект арх. А. Меленського. За літописом, на цьому місці у Хрещатицькому джерелі було охрещено синів великого київського князя Володимира. З давніх часів тут існувала криниця з невеличкою дерев’яною каплицею над нею, що належала церкві Різдва Христового. Після спорудження пам’ятника князю Володимиру на терасі Володимирської гірки (1853) цей пам’ятник стали називати нижнім пам’ятником Св. Володимиру, а з часом – пам’ятником магдебурзькому праву.

Міське самоврядування в Києві бере початок з 90-х pp. 15 ст., коли місто одержало магдебурзьке право – феодальне міське право (від назви німецького міста Магдебурга, якому воно було надано першому у 13 ст.). Згідно з ним місто звільнялося від управління і суду феодала, затверджувалися права міських жителів – купців, міщан, ремісників в обранні й діяльності органів самоврядування, у вирішенні питань торгівлі, судочинства, опіки, спадкування, міського побуту тощо. Норми магдебурзького права в Києві неодноразово уточнювалися і підтверджувалися жалуваними грамотами великих литовських князів, польських королів, російських царів та імператорів. Органом міського самоврядування був магістрат, який містився на Подолі. За «Міським положенням» 1785 р. магістрати фактично перетворювалися на винятково судові установи, які мали становий характер. Як і в інших містах, поточними справами відтепер відали дві думи – загальна і шестигласна, котрі підпорядковувалися губернаторові. Київський магістрат втратив значення органу міського управління. У 1797 [треба – 1798] та 1802 р. цар [власне, царі – Павло 1 та Олександр 1] спеціальними грамотами знову підтвердив Києву магдебурзьке право, яке сприяло розвиткові торгівлі, ремесел, обстоювало інтереси міщан. Однак фактично управління містом здійснював губернатор. Остаточно магістратське самоврядування та інші «вольності» Києва було ліквідовано царським указом 1834 р. [треба – 25.12.1835 р.] З цього часу управління здійснювала Міська дума.

З початком великих робіт із впорядкування Набережного шосе, сплануванню Володимирської гірки й Володимирського узвозу в 1840-х pp. пам’ятник довгий час був залишений без нагляду. На гроші, зібрані киянами, у 1862 р. проведено його капітальний ремонт і впорядкування довколишньої території. З липня 1861 р. до пам’ятника щорічно відбувався урочистий хресний хід від Десятинної церкви на пошану князя Володимира за участю майже всього київського духівництва. У 1882 – 83 рр. від Володимирського узвозу до пам’ятника збудовано дерев’яні сходи, які замінено у 1915 р. на бетонно-гранітні. Реставрація пам’ятника здійснювалася у 1935 р. У 1988 р. з нагоди святкування 1000-річчя хрещення Русі пам’ятник відновлено у первісному вигляді (окрім басейну).

Пам’ятник – цегляний монумент у вигляді рустованої у нижній частині колони на чотирипілонному склепінчастому, зміцненому аркбутанами постаменті, має позолочене кулясте завершення у вигляді «держави» з хрестом. Первісно на верхньому русті колони було встановлено корону. Влаштований всередині постаменту восьмигранний басейн з фонтаном постачався водою, яка надходила по дерев’яних трубах із резервуара-водозбірника, розташованого вище у горі. 1862 року, під час ремонту пам’ятника корону розібрано, і колона набула нового гранчастого, кулястого завершення з білого заліза із позолоченим яблуком і хрестом, в постаменті було влаштовано каплицю. У 1867 р. за малюнком худ. Гуцлава старий басейн замінено новим у вигляді чаші, а також вибруковано майданчик навколо пам’ятника і обгороджено терасу. На виступах колони до наших днів збереглися написи: на середньому виступі – «Святому Володимиру просвітителю Росії», на нижньому – «Стараннями київського громадянства за утвердження прав давніх сея столиці всеросійським імператором Олександром І 1802 року вересня 10 дня». Монумент є рідкісним зразком пам’ятника доби класицизму.

Віталій Отченашко, Віра Панашенко

ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 383;

ЦДІАУ, ф. 128, оп. 1, спр. 2400; ф. 725, оп. 1, спр.44; ф. 1488, оп.2, спр.101;

Галерея киевских достопримечательных видов и древностей. Тетрадь 2. – К., 1857;

Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1;

Иконников В. С. Киев в 1654 – 1855 гг. – К., 1904;

Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1802. – Т. 27;

Самойловський I. Давньогідротехнічне спорудження // Архітектура Рад. України. – 1940. – № 10.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 471 – 472.