Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Набережне шосе

2011 р. Київ, який ми втрачаємо

Дата: 12.03.2011

Цінність. На Європейському континенті небагато річок, так само широких, як Дніпро, і наявність багатокілометрової набережної робить Київ неповторною європейською столицею. Широкі краєвиди й великі простори берегів річки не тільки наповнюють усе місто особливою енергетикою, а й надають величезні можливості рекреаційного характеру: веломаршрути, місця відпочинку, причали.

Загрози. Нині значна частина берега являє собою пустелю, важкодоступну для пішоходів, насичену пилюкою, газами і шумом машин наймогутнішої транспортної магістралі, яка йде вздовж річки. Буквально ще півроку тому набережну традиційно спотворювали численні дебаркадери, які здавна розмістилися в зоні від станції метро „Дніпро“ до Подолу, порушуючи санітарні й інші норми. Зі зміною влади більшість із них прибрали, іноді із застосуванням заходів дуже силового характеру.

Скептично налаштована громадськість вбачає в цьому перший етап плану остаточної забудови набережної, бо дебаркадери заважали б вільно милуватися водною гладінню з вікон готелів та бізнес-центрів, побудованих на березі. Фрагментарна забудова набережної, плани якої перманентно циркулюють коридорами київської влади, ставить хрест на можливості сховати шкідливу транспортну магістраль у тунель і продовжити паркову зону від схилів Дніпра безпосередньо до берегів.

Це створило б надзвичайно потужну, з докорінними перетвореннями, рекреаційну зону в самому центрі столиці. Окремі точкові забудови набережної консервують нинішнє нездорове середовище – а деякі проекти, навпаки, пропонують розширити дорогу, відсуваючи перспективу створення „екологічного“ міста на багато десятків років.

Хто будує? Один з лобістів забудови набережної – Лариса Скорик – нині у фаворі у влади. Формально Скорик лише член Громадської гуманітарної ради при президенті Януковичі, вона в курсі найважливіших містобудівних ініціатив і, схоже, має в ній дуже великий вплив. Одна з ідей Лариси Павлівни – побудувати на місці ринку „Рибалка“ за адресою Набережне шосе, 25, торгово-офісний центр. За збігом – це якраз навпроти колишніх місць знаходження дебаркадерів, які в серпні минулого року з допомогою міліцейського спецназу відбуксирували в район Українки.

Що ж до інвесторів, готових підкріпити грішми архітекторські амбіції Скорик, то їх достатньо навіть серед такого вузького колективу, як Кабінет міністрів. Про це свідчить приклад іншого скандального будівництва на березі, ближче до Подолу, за адресою Набережне шосе, 8 і 6-4.

Інвестор, який володіє будинками старого київського водопроводу, в 2006 році отримав в оренду, а в 2009-му – у власність земельні ділянки навколо пам’ятника Магдебурзькому праву. Хоча землю виділяли саме для обслуговування згаданих будинків, самі будинки знесли з наміром побудувати там зо два готелі для Євро-2012.

Головним інвестором значився громадянин Австрії Вольфганг Мюллер, пов’язаний з банками Erste Bank і Volksbank. Сумнівне з правового погляду будівництво – ласий шматок для людей від влади, і Мюллера не перестають досі „пресувати“ силовики. За даними містозахисників, передостаннім інтерес до проекту активно проявляв екс-віце-прем’єр Володимир Семиноженко, але від нього вдалося відбитися, а от останній потенційний інвестор – перший віце-прем’єр Андрій Клюєв- поки що при владі й при силі.

Нині будівництво в замороженому стані, готове будь-якої миті розгорнутися на повну потужність, захопити собою пристойний шматок набережної, пам’ятник Магдебурзькому праву та й, мабуть, саме Магдебурзьке право Києва.

Правовий аспект. Генплан столиці не передбачав жодних готелів біля пам’ятника Магдебурзькому праву. Знос перших будинків київського водопроводу, що мали охоронний статус, узагалі виглядає як кримінал.

Будівництвами на набережній ігнорується також норма Європейської ландшафтної хартії, яка прописує особливий охоронний статус для ландшафтних зон українських міст, до яких відносяться й дніпровські береги. За Генпланом столиці там розташована «охоронна зона ландшафту „Київські схили“. Долю останніх мають відкритим обговоренням вирішувати, зокрема, й самі кияни (пункт 5С Хартії), – але вирішують її лише чиновники й зухвалі бізнесмени.

Альона Мірошник, Ігор Луценко, Ігор Гурчик

Джерело: «Дзеркало тижня. Україна»

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 343

Модифіковано : 22.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.