Церква преп. Феодосія Печерського

Олексій Овчаренко

489.4.11.6. Церква преподобного Феодосія Печерського, 17 – 19 ст. (архіт., іст., мист.).

Названа ім’ям одного з засновників монастиря та його ігумена (з 1062), похованого у Дальніх печерах у власній келії, 1091 мощі перенесено в собор Успіння Пресвятої Богородиці (місцезнаходження їх досі не відоме).

За свідченням Афанасія (Кальнофойського), церкву було створено в його час. На плані Дальніх печер у «Тератургімі» (1638) храм має вигляд склепінчастого прямокутного приміщення, витягнутого по осі північ – південь, з довгим коридором-входом, що вів до яру. У східній стіні було влаштовано півкруглу нішу, в якій міг бути вівтар, подібно до афонських підземних церков 12 ст. Однак схематично показаний на гравюрі триярусний іконостас було встановлено з південного боку. Плани 1661, 1674 і 1703 дають картину поступового розширення підземного храму.

Після землетрусу 1620 під час ремонтних робіт печерні церкви значно розширено. Як свідчить план, гравірований Іллею до «Києво-Печерського патерика» (1661), навколо церкви виникла система зімкнутих ходів, які сполучаються з її приміщенням з боків по осі захід – схід, та ще один хід північно-західного напрямку. Півкругла ніша зникла, замість неї утворився діагональний коридор, що з’єднав церкву з великою круглою криптою і сусідніми галереями. У північно-західній частині позначено поховання Ахілли диякона та Зинона постника в локулі. Досить детально на гравюрі зображено іконостас церкви з півкруглим верхом та однією храмовою іконою преп. Феодосія Печерського.

На плані 1674 вже помітний поділ на вівтарну частину і наву. Така структура набула цілком визначених форм на плані Л. Тарасевича 1703. Мідьорит детально передає не тільки зміни в абрисах приміщення, а й храмову ікону в бароковому обрамленні. На поч. 18 ст. відбулася чергова грунтовна реконструкція печерних церков. Феодосієва церква стала найбільшою з них із склепінням заввишки 3,0 м, в ній встановлений мідний позолочений іконостас.

1826 підлогу храму вимощено чавунними плитами, виготовленими у м. Брянськ (тепер РФ). 1975 – 76 в Дальніх печерах і церкві преподобного Феодосія Печерського проведено історико-архітектурні дослідження і ремонтно-реставраційні роботи. Виконавець УСНРВУ при Держбуді УРСР. Керівник – арх. І. Малакова.

Церква являє собою складний просторовий об’єм, загалом зорієнтований у північно-східному напрямку. Поділяється на дві незвично просторі для печерних храмів частини – північно-хідну (вівтар) та південно-західну (нава), які формувалися як окремі приміщення й об’єднані в єдине ціле у 18 – на поч. 19 ст. Планувальні осі вівтаря і нави перетинаються під прямим кутом. Спочатку вони були більш чітко зорієнтовані за напрямком схід – захід, але в процесі злиття композицію переосмислено як єдине ціле. Об’єми перекрито коробовим та півциркульним циліндричними склепіннями, кожен окремо. Ліворуч від вівтаря влаштовано галерею, яка посилює асиметрію плану і дає змогу підійти до вівтарної частини збоку. На внутрішніх поверхнях аркових отворів, що з’єднують галерею і наву з іконостасом, збереглися залишки олійного розпису із зображенням преподобних Печерських, похованих у Дальніх печерах: Єфросинії Полоцької та Геронтія, канонарха Печерського. До храму з навколишніх галерей ведуть п’ять входів (два – до вівтаря із заходу і сходу, три – до нави – два східні і західний).

На відміну від прямокутної у плані нави вівтар має уступчасті абриси, які практично не сприймаються, оскільки перекриті іконостасом. Підлогу вимощено чавунними плитами.

Побудова триярусного іконостаса позначена повною центрально-осьовою симетрією. В його композиції поєднано складність ритмічної характеристики з переважанням урочистого ритму великих криволінійних і дрібних прямокутних обрамлень та пишноту й багатство орнаментики з насиченими формами карбованого декору. Високий (в одну третину висоти яруса) півциркульний аттик завершує композицію та домінує у ній, вміщуючи ключовий сюжет адорації Феодосія Печерського разом із Пресвятою Богородицею перед Христом, зображеним за іконографічним типом Великого Архієрея. Таким чином, в композиційних формах іконостаса розгорнуто тему небесного апофеозу преп. Феодосія, який, пройшовши щаблі земного служіння, досягає найвищої благодаті.

Характером оздоблення, уподібненого підоправному іконопису, центральний чотирилопатевий медальйон аттика поєднано з намісними іконами Христа і Богоматері у другому ярусі, що разом утворюють найбільш насичений сакральним змістом композиційний трикутник. Обабіч центрального розташовано подібні за абрисами два бічні медальйони з ликами святих апостолів та пророків, виконані у тонкій живописній манері, притаманній майстрам Лаврської живописної школи 18 ст. Зображення апостолів більш колористично насичене і побудоване на зіставленні брунатно-червоних та синьо-лілових відтінків. Привертає увагу й різноманітність ракурсів, окресленість індивідуальних рис і характерів, особливо виразних у зображеннях замисленого Петра та сповненого внутрішньої сили Павла, який енергійно стискає свій атрибут – меч.

Образи пророків вирішено більш узагальнено та стримано-ієратично. Глибокі зеленкувато-брунатні тіні огортають постаті й обличчя, посилюючи настрій самозаглибленої задуми. Крізь серпанок тіней сяють пишні орнаменти долматик та митр, перегукуючись із золотом німбів і тла. У півколі аттика медальйони підтримують карбовані зображення ангелів, що ще більше посилює враження динаміки й руху.

Нижня частина іконостаса відділена орнаментованим карнизом, під яким розташовано 12 дрібноформатних (15,5 × 18,5 см) ікон святкового ряду, писаних на міді у 19 ст. Створені за усталеними схемами, вони мають допоміжне значення й покликані, насамперед, нагадати ключові моменти євангельської оповіді. На противагу попереднім, в іконах намісного ряду постаті подано монументально, на повний зріст. Лише образи Христа й Богоматері датуються як твори 18 ст. Власне живопис в них зведено до мінімуму, і вони більшою мірою, зважаючи на рясне орнаментальне оздоблення, є творами ювелірного мистецтва. Образи Антонія й Феодосія Печерських, архімандрита Печерського Ігнатія й архангела Михаїла створено вже в 19 ст., вірогідно, за старими аналогами.

Особливий інтерес являють зображення архангела Михаїла та Феодосія Печерського. Останнє є вдалою спробою розвинути індивідуально-портретні риси на основі іконографічної традиції. Іконописний образ Феодосієвої церкви запам’ятовується завдяки тонко відтвореному погляду преподобного, в якому відчутна глибока людяність. «Архангел Михаїл» принципово інший. Це ефектне, імпозантне, дещо театрально-героїзоване зображення архістратига у вигляді ніжного й водночас войовничого юнака в антикізованому обладунку. У довершеному малюнку та вмінні майстерно обіграти пластику по-античному досконалої постаті, об’єднати її світлом і кольором та акцентувати головні деталі виявляються сильні риси академічної школи 1-ї пол. 19 ст. Однак, глибини розкриття образу тут шукати марно, його зміст практично вичерпується формальними якостями.

Окрім виразно трактованих атрибутів: вогненний меч, щит, пальмова гілка – символ перемоги та ін., – романтичного шарму зображенню надають плащ та могутні крила. Ікони перебувають у задовільному стані, хоча й мають численні подряпини, осипи фарбового шару, вм’ятини та потертості тла. Два інші образи намісного ряду – преподобні Антоній та Ігнатій Печерські – є також зразками іконопису 19 ст., проте вигляд їх настільки подібний, що вони справляють враження написаних з одного зразка. В зображенні Антонія – в рисах обличчя і в характері одягу – старі іконографічні мотиви, що йдуть ще від ікони «Свенської Богоматері», практично відсутні, лише розгорнутий сувій зі словами молитовного звернення до Христа поєднує його з іконографічною традицією.

Шість ікон нижнього ряду присвячено переважно епізодам житія Феодосія Печерського: «Зустріч Антонія з Феодосієм», «Зцілення хворих преподобними Антонієм і Феодосієм», «Преподобний Феодосій з учнями», «Преподобний Феодосій». Окрім нього, під зображеннями архангела Михаїла та Богоматері з Немовлям вміщено образи Божої Матері «Всіх скорботних Радість» та «Вогненний змій».

Церква преподобного Феодосія Печерського є головною архітектурно-художньою домінантою Дальніх печер.

Як найбільший храм всього печерного комплексу Лаври вона наочно втілює значення і духовний авторитет преп. Феодосія, його роль в історії української культури, а також є зразком підземного храму, в формах якого відобразилися кілька визначних мистецьких епох.

У церкві встановлено раки з мощами Захарія постника, Нестора Некнижного і митрополита Київського Філарета (Амфітеатрова).

Література:

НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-149, 155, 157 – 159, 168, 175, 176, 184, 185, 657, 1035, 1045; ЦДІАУК, ф. 127, оп. 855, спр. 409; оп. 856, спр. 275; оп. 1010, спр. 159; ф. 128, оп. 1, спр. 1682; Маніфасова Т., Толочко Л. Перелік ремонтно-реставраційних робіт по об’єктах Києво-Печерського історико-культурного заповідника. – К., 1998; Петренко М. З. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник. – К., 1979.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1383 – 1385.