2011 р. Фальсифікація Контрактової
Ірина Костенко
Дата: 14.05.2011
“…Зібрали кияни раду і постановили послати у Переяслав до Володимира Мономаха з проханням: “Іди, княже, в Київ, на престол дідівський. А коли не прийдеш, то знай, що багато зла станеться і будеш ти відповідати…”.
Ось так давньоруський літопис повістує про тисячолітню традицію київської демократії. Коли всі важливі державні рішення – від укладення миру чи оголошення війни до запрошення на престіл князя або ж позбавлення його влади – ухвалювали на вічових зборах.
Місце проведення київських віче впродовж століть залишалося незмінним – Торг, або, як тоді казали, Торговище. На цьому майдані завжди вирувало море люду, тож “волати” (оголошувати) про народні збори і проводити їх найзручніше було саме тут.
Тисячу років поспіль древня площа так і залишається площею, знаною нині як Контрактова. Археологи стверджують, що під цим майданом збереглися цілі квартали Х століття. А гуру української археології – Михайло Сагайдак навіть сміливо пропонує розкопати кілька садиб, накрити все склом, і створити таким чином археологічний музей – як то в англійському Йорку (який, до слова, має шалену популярність серед туристів).
Безперечно, що це місце було б дуже знаменитим, адже виставити напоказ шмат цивілізованої вулиці тисячолітньої давності може далеко не кожна європейська столиця. Так само як і козирнути престижним університетом кількасотлітньої давності. А в Києві у 17 столітті саме на Контрактовій площі – тоді вона іменувалася Ринковою – постала славнозвісна Києво-Могилянська академія, яка впродовж століть була одним з найавторитетніших навчальних закладів Європи. Отримувати освіту там могли усі бажаючі – від найбідніших, які утримувалися коштом закладу, до багацьких синів, котрі в період навчання проживали у “власних, навмисне куплених для того будинках”.
Як стверджує Микола Гоголь, в ті часи ранок на стародавній площі починався “з голосистого семінарського дзвону біля брами Братського монастиря”. Одразу по тому “Ринок починав ворушитись і з усього міста до Академії юрмами поспішали граматики, ритори, філософи і богослови…”
За кілька століть випускники Академії натворили доброї слави київській Аlma Mater по всьому світу – вони ставали дипломатами, вченими, письменниками і професорами знаменитих європейських університетів. Але найбільше вихованці Академії долучились до просвітництва на російських теренах. Саме могилянці започаткували більшість тамтешніх шкіл, семінарій та училищ, включно з першим вищим навчальним закладом Росії – Московською академією. 1701-го року її заснував професор Києво-Могилянської Академії – Стефан Яворський.
Корпуси славнозвісного навчального закладу донині займають цілий квартал між древнім київським майданом та кількома прилягаючими вулицями. А зовсім поруч з ними ефектно красується двоповерховий Контрактовий будинок вже зовсім з іншого історичного періоду площі, який, власне, і спричинив нинішню її назву.
Сталося це наприкінці 18-го століття, коли в Києві започаткували проведення щорічних контрактових ярмарків. Для участі в київських торгах масово з’їжджалися купці з усіх кінців Європи і навіть з Бухари та Китаю. У ті дні на древньому майдані вирував колосальний ярмарок з сотнями магазинчиків, яток, рундуків і безліччю балаганів для любителів купувати витрішки. Подію кожного року обов’язково присмачували якоюсь чудасією.
Приміром, 1893-го астраханський купець притарабанив з Волги на Контрактовий ярмарок білугу вагою 690 кг. Як писала тодішня київська преса, “лише ікри з риби-страховиська було видобуто понад 6 пудів”. (До слова, по закінченню торгів голову цього гіганта купив для своєї експозиції Віденський Імператорський природничий музей).
Поки на майдані народ гучно ярмаркував, у тиші Контрактового будинку солідні комерсанти укладали великі угоди на купівлю нерухомості і постачання крупних партій всілякої гастрономічної всячини – від зерна до знаменитого київського сухого варення (цукатів).
Під вечір всі розрахункові операції завершували і в актовій залі Контрактового будинку розпочинались концерти за участю найбільш іменитих музикантів Європи. “1847-го року в цьому приміщенні виступав піаніст і композитор Ференц Ліст”,- гласить нині пам’ятна дошка на фасаді будинку. Але Ліст – не єдиний з визнаних світом геніїв, котрі концертували на Контрактах.
Ще був “один з найвидатніших скрипалів усіх часів” Кароль Липинський, “геніальний лицар скрипкової романтики, другий Паганіні” Генрік Венявський та “неперевершений геній віолончелі” Адрієн Серве (між іншим, сьогодні на гастролі знаменитостей такого ґатунку Київ може хіба що печально облизуватись).
Одним словом, набачилася за своє більш ніж тисячолітнє життя древня київська площа силу-силенну дивовижних історій. І, мабуть, більшість із них вже давно би канули в Лету, якби не камінні свідки – монастирські, адміністративні, купецькі, академічні, прибуткові і контрактові будівлі. Усі вони за довгі століття накопичили в собі цілі томи переказів та легенд. І таким чином зберегли дотепер живу і докладну історію стародавньої площі. Власне, не гріх ще раз згадати Гоголя, який запевняв, що “архітектура – це також літопис”.
Сьогодні Контрактова площа – одна з останніх у столиці, в архітектурі якої ще можна побачити вікодавній літопис. Справжній лик багатьох інших історичних місць безповоротно втрачений. Бо на відміну від Гоголя, в КМДА твердо переконані, що архітектура – це комікс, і тому у Києві залишається все менше автентичного. І все більше комічного з’являється натомість.
Наразі черга дійшла і до Контрактової. 2011-го року там запланували провести реконструкцію. Що воно таке – невідомо. Бо на Контрактовій, як частині заповідника “Стародавній Київ”, всі роботи мають проводитися відповідно до вимог Закону про охорону культурної спадщини.
Згідно з цим документом, площу і будівлі на ній можна реабілітувати, музеєфікувати, реставрувати чи консервувати. Але в КМДА швидко змикитили, що в результаті всіляких там реставрацій чи музеєфікацій коміксу не вийде. І тому стародавню площу порішили реконструювати.
Фронт робіт розпочнеться з побудови на Контрактовій одразу двох магістратів. Перший змурують за проектом двохсотлітньої давності архітектора Гесте, який 1815-го року кияни категорично забракували.
Зробили це з двох причин. По-перше, “зовсім не до місця”, і по-друге, “дуже дорогий”. Нині другу проблему вирішує інвестор, у зв’язку з цим першу оголосили неактуальною. Тож за рік-два недоторканну – згідно українських законів – площу захарастить будівля на двадцять тисяч метрів. Ще й з парковкою, облаштовуючи яку – стверджують в інституті археології НАН України – будівельники вивезуть камазами на смітник всі безцінні археологічні знахідки (подібне бувало вже не раз).
І питається, задля чого столична влада вляпується в таке беззаконня, лобіюючи відбудову магістрату? Причина традиційна – задля примноження у місті торгових площ. Бо під прикриттям красивого слова “магістрат” древній площі насправді всучать черговий базар.
Другий магістрат збираються відбудувати на місці ратуші, що згоріла в пожежі 1811-го року. Це має бути муніципальна будівля, в якій міська влада планує влаштовувати офіційні прийоми.
Аргументи чиновників і пам’яткоохоронців на користь відбудови нібито дуже гарні: “Київ – місто з багатовіковою традицією самоврядування і демонструвати це високим гостям потрібно у відповідній історичній будівлі, а не ганьбитися проведенням офіційних прийомів на Хрещатику”.
Дійсно, кожна європейська столиця має солідну резиденцію для прийомів. Але(!) облаштовують її у правдивій історичній будівлі, а не в рагульському муляжі.
І, власне, навіщо в Києві черговий раз фальсифікувати історію, відбудовуючи лже-ратушу, якщо на Контрактовій донині стоїть будинок за номером 12, де впродовж кількох десятиліть після злощасної пожежі 1811 року реально працював магістрат? Нині там Палац дитячої творчості. І замість витрачати гроші на казна-що, міська влада, запропонувавши дітям достойну заміну, могла б облаштувати свою резиденцію у правдивому магістраті і водночас шиковому маєтку двохсотлітньої давності.
Але якщо запропонувати дітям щось достойне не під силу, то, зрештою, зовсім поруч, на Контрактовій, 8, є ще одна старовинна будівля, яка також причетна до історії київського магістрату – колишня садиба бургомістра. Цей будинок вважають одним з найкращих у Києві зразків архітектури класицизму. За його півтораметровими стінами зі склепінчастими стелями можна зробити гідні історичної традиції апартаменти для офіційних прийнять. Тим більше, що виселяти нікого не треба.
Років з десять, як будинок стоїть порожній. І коштуватиме це у стонадцять разів дешевше, ніж спорудження лже-магістрату. І ефект буде цілком відповідний європейській традиції. Але забиті двері-вікна цієї старовинної кам’яниці свідчать про недобрі щодо неї плани в ініціаторів реконструкції площі. До речі, переможцем тендеру на розробку проекту проведення робіт на Контрактовій стала архітектурна майстерня “Ю. Лосицький”.
Ця компанія має перед Києвом низку заслуг надто сумнівної якості. Кілька років тому їхня неоковирна триповерхова надбудова вкрай зіпсувала пам’ятку архітектури в самому серці історичного Києва на Володимирській, 4.
А в результаті реконструкції майстернею “Ю. Лосицький” будівлі на Володимирській, 47, Київ розпрощався з вельми знаковою історичною садибою, де наприкінці 19-го століття містилася Рисувальна школа, де вивчав основи малярства “реформатор мистецтва ХХ століття” Казимир Малевич.
Належною реставрацією у цьому будинку можна було зберегти історію життя всесвітньо відомого художника і таким чином примножити честь і славу Києва. Але проект реконструкції майстерні “Ю. Лосицький” обумовив інший фронт робіт: старовинну будівлю зруйнували вщент, залишивши тільки фасад. І тепер стіна з двоповерховою надбудовою, за якою постали тисячі метрів офісних площ, про рисувальну школу і про батька супрематизму вже нікому нічого не промовить.
Чи не така реконструкція відбудеться і на Контрактовій?
Власне кажучи, не йдеться про те, що майстерня “Ю. Лосицький” є найгіршою. Вона просто така сама, які і всі інші столичні архітектурні спілки чи компанії. Котрі, догоджаючи смакам невігласів при владі, заробляють на перетворенні історичного лику Києва у потворний комікс.
Впарюючи столиці цей архітектурний комікс, маститі архітектори вкупі з іменитими пам’яткоохоронцями незмінно запевняють громадськість у тому, що всі їхні проекти перетворюють Київ у справжню європейську столицю. Чи дійсно подібне практикують сьогодні в Європі?
За словами керівника Департаменту охорони культурної спадщини Естонії Бориса Дубовика, пам’ятка архітектури, яка надбудована мансардою, не кажучи вже про кількаповерхову надбудову – це втрачена пам’ятка.
“Надбудова спотворює автентичність старовинної будівлі та історичне середовище навколо. Збереження пам’ятки у вигляді фасаду – це пам’яткоохоронний нонсенс. Фасад не становить ні історичної, ні культурної цінності. Коли від історичної будівлі залишається лише фасад – пам’ятка знищена. У Таллінні сьогодні реставровано – від інтер’єру до фасаду – 90% старовинної забудови міста. Максимально зберігаючи автентичність пам’ятки, ми зберігаємо правдиву історію і мистецькі надбання попередніх поколінь. Це, по-перше, творить честь держави, а по-друге, є надзвичайно привабливим для туристів”, – сказав Дубовик.
Про це ж говорить і керівник Державної комісії з охорони культурної спадщини Литви Йонас Глямжі. “40% архітектури Вільнюса було знищено в період Другої світової війни. Але ми не прагнемо відбудовувати втрачене. Відбудова – це брехня. Ми максимально намагаємося зберегти те, що залишилося. Єдиний відбудований об’єкт у Вільнюсі – замок монархів. Це було виняткове для Литви рішення і його ухвалювали на рівні парламенту.
Надбудова пам’ятки архітектури мансардою чи створення всередині її нового планування – це реальна втрата пам’ятки. Адже будівля перестає бути носієм правдивої історії. Спотворенням історичної архітектури можна дуже просто фальсифікувати історію.
Часом трапляються серед інвесторів диваки, які пропонують вкласти мільйони доларів у побудову якоїсь химери в історичному центрі Вільнюса. Але в Державній комісії диваки не працюють, тож подібні проекти навіть не обговорюються”, – наголосив Глямжі.
Ось як воно насправді в Європі. І тому Таллінн щороку відвідує 3 мільйонів туристів, Вільнюс – 5 мільйонів. А Київ – 400 тисяч. Кожен турист за день перебування в країні витрачає в середньому 120 євро. Таким чином можна порахувати, у що обходиться столиці України втрата її історичного обличчя.
Але матеріальні збитки – це не найгірше порівняно з ціною, яку рано чи пізно доведеться платити за втрату правдивої історії і перетворення її в огидний комікс.
Джерело: “Українська правда. Київ”