Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Відкритий лист до міністра культури та туризму України Кулиняка М. А.

Громадська ініціатива «Кияни проти руйнації Києва»

21 Вер 2011

Шановний Михайло Андрійович!

Ряд останніх розпоряджень підлеглого Вам відомства справили на спільноту захисників історичної спадщини Києва враження неприємної сенсації. Мова йде про три об’єкти в центральній частині міста Києва, які, зусиллями ваших підлеглих, іще на крок просунулись на шляху до остаточного знищення.

Перший з них – так званий будинок Грінченка на Гоголівській, 8. Там у кінці 19-го та на початку 20-го століть жив та працював Борис Грінченко, видатний культурний та науковий діяч, котрий є автором «Словаря української мови». Саме за адресою Гоголівська, 8, у період з 1902 по 1905 роки велась робота над словником.

Зараз ця будівля вже декілька років стоїть, огороджена парканом і готова чи то до реконструкції, чи то до зносу, з приводу чого любителі київської старовини надзвичайно непокоїлись. Занепокоєння ж зараз перейшло у обурення, коли громадськість дізналася, що міністерство культури та туризму своїм наказом від 15.09.2010 №706/0/16-10 це будинок з визнається таким, що не відповідає критеріям, зазначеним у п. 11 «Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1760.

Для того, щоб будинку Грінченка мав офіційний статус пам’ятки, ці правила вимагають, щоб споруда зберегла автентичність і мала стосунок до життя та діяльності видатних особистостей. Оскільки будинок не перебудовували, то виникає питання – якими критеріям керувалися чиновники міністерства, відмовляючись визнати будинок Грінченка таким, що відповідає критеріям нерухомої пам’ятки? Чи для них один із творців сучасної української мови – не достатньо видатний діяч? Чи може державна мова – це настільки важливо, порівняно з інтересами приватного інвестора, котрому вигідніше знести цей пам’ятний будинок і збудувати там торгівельно-офісний центр?

Ще раз зважте, що будинок і так за півкроку до небуття, його вже фактично вбрали для зносу, і папірець мінкульту може стати ліцензією на вбивство історичної пам’ятки, яка є пам’яткою незалежно від думки чиновників міністерств і відомств.

На жаль, не тільки історією мови нехтує міністерство культури і туризму, але і культурою і туризмом. Одну з будівель на перетині вулиць Софійської та Володимирської № 20/21, що є складовою багатостраждального містобудівного ансамблю Софійської площі, позбавлено і того хиткого охоронного статусу, який у неї був. Так, донедавна будинок мав статус щойно виявленого об’єкту культурної спадщини, але наказом від 05. 07.2011 № 511/0/16-11 ця споруда була визнана такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Будинок 1873 р. створено за проектом одного з провідних київських архітекторів другої половини ХІХ століття Олександра Яковича Шилле, за проектами якого зведені споруди Фундуклеївської жіночої гімназії, колегії П. Галагана, його відносить до числа ранніх зразків стилістики неоренесансу в архітектурі Києва.

На думку експертів, будинок формує історичний характер середовища двох вулиць та площі. Його знищення або некоректна надбудова і реконструкція порушить ритмічну композицію ансамблю Софійської площі з єдиною домінантою – дзвіницею Софійського монастиря. Не зважаючи на незадовільний технічний стан, на сьогодні будинок зберіг автентичні об‘ємно-планувальну та композиційну схему та архітектурні і декоративні елементи оздоблення фасадів.

Враховуючи запеклу боротьбу, яку розвернули несумлінні бізнесмени проти будівель буферної зони Софії Київської, втрата вказаного юридичного статусу майже автоматично означає або руйнацію, або варварську перебудову та реконструкцію даного об’єкту.

Туристи бачитимуть нову елітну багатоповерхівку, яка нічого не скаже про історію і про українську культуру – і все це з благословення міністерства культури і туризму.

І нарешті, ще одна жертва чиновників Мінкульту – частина будинку за адресою Рейтарська, 37. Якщо фасадну частину цього будинку внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, то дворове крило, – ні. Цю частину будинку, котра має окрему поштову адресу, фактично можуть безперешкодно перебудовувати, і таким чином сприяти втраті усієї пам’ятки.

Крім того, як зазначають спеціалісти, з наказу Мінкульту № 416/0/16-11 від 06.06.2011 не зрозуміло, по перше: про яку споруду йде мова, але ж будинку за вказаною в наказі адресою під номером 37-А’Б взагалі не існує, по друге – чому до Реєстру не внесена дворова частина будинку? Яким саме критеріям не відповідає це дворове крило?

Нагадаємо, що міжнародні організації та місцева влада вже роблять кроки на захист центру Києва. Про введення мораторію або інших запобіжних заходів щодо будівництва в зонах охорони Софії йшлося в рішенні засідання Національної комісії України у справах ЮНЕСКО від 21 липня 2011 року. Також рішенням Київської міської ради сьомої сесії шостого скликання було призупинено здійснення будівництва, реконструкції будівель в межах вулиць Іринінської, Рейтарської, О. Гончара, Великої Житомирської, Михайлівської та Михайлівського провулку з дотриманням вимог збереження пам’яток та традиційного характеру середовища.

Ми розраховуємо, що міністерство найближчим часом перегляне свої накази, діятиме у відповідності зі здоровим глуздом та з чистою совістю, і решті поповнить список владних інституцій, котрі користуються повагою громадян.

З повагою,

Громадянська служба «Свідомо»

Громадянська ініціатива «Збережи Старий Київ»