Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2011 р. На крилах рушників

Євдокія Тютюнник

Дата: 11.03.2011

Музей за два десятки років із надзвичайно мальовничими експонатами – серед найпізнавальніших місцевих закладів. Довкола його приміщення (Вознесенської церкви, якій, до речі, цьогоріч виповнюється 145 років) – білосніжні зимові полотна. Та їм не зрівнятися з тими, що розвішані всередині. Там квітнуть дивовижні рушники та інші вироби з різних куточків Чернігівщини – краю синьооких льонів і майстерних ткаль.

Чого тут тільки свого часу не виробляли: тканини на кшталт шпалер для оформлення інтер’єрів палаців на Батуринській суконній мануфактурі, коштовні тканини – поплін і саржу на фабриці бавовняних тканин у Ніжині, килими, скатерті, покривала, популярні плахтові тканини на Дігтярівській фабриці художніх виробів, що у Новгород-Сіверському районі…

– У “Географічному описі Києва та Київського намісництва” за 1775-1786 роки наше місто згадується як таке, що славиться надзвичайними майстрами з виготовлення серпанків і має перед іншими містами в цьому ремеслі перевагу, – розповіла старший науковий співробітник Козелецького музею історії ткацтва Чернігівщини Любов Закревська.

– Ці тонкі ніжні тканини виготовлені на ткацькому верстаті. Вони йшли на пошив вишуканого одягу для осіб царського двору. До речі, одна з версій походження назви нашого містечка пов’язана з назвою однієї з деталей ткацького верстата – човника, або, як говорили, козлика.

Розмаїття експонатів музею зачаровує насамперед декоративною мовою візерунків. Завмерла біля рушників знаменитої Кролевецької ткацької фабрики (нині Кролевець – на території Сумщини). Тут важко знайти повторення орнаменту, урочиста краса кожного виробу – на зразок народних пісень.

Поряд – не менш вражаючі басанські рушники, виготовлені в селі Нова Басань Бобровицького району. Спочатку вони були заткані по білому червоними смугами, а потім – смугами з великими квітами червоного і чорного кольорів, виконані способом ручного перебору. Тому ткалі їх і назвали “домороками”, адже слід було “доморочити” справу, вирахувати, скільки треба на візерунок чорних і червоних ниток – дуже клопітна робота.

А які дивовижні зразки світлотіньового ткацтва! Це однотонні лляні накидки з різноманітними візерунками: “волові очка”, “огірочки”, “хрещики” – та чого тільки не напридумувала уява майстринь.

Ще Любов Петрівна з гордістю продемонструвала величні панно, які виконав народний художник України, професор Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. Михайла Бойчука Сергій Нечипоренко. 89-річний майстер родом із Чернігівщини вже 70 років займається традиційним художнім ткацтвом.

Попрощалася з гостинним музеєм, сповнена враженнями. Думала про козелецьких дівчаток, які цікавляться рукоділлям прабабусь. Можливо, котрась із них продовжить славу місцевих ткаль. В одному із сіл району живе остання з них, уже 80-річна…

Джерело: «Урядовий кур’єр»