Етапи топографічного освоєння території

Як свідчить географія та хронологія об’єктів оборонного та житлового будівництва, досліджених у Кам’янці-Подільському, за домонгольських часів було уфортифіковано під’їзди до острова з боку перешийку та освоєно найвигідніші в топографічному відношенні ділянки острова.

Територією міста XI ст. стала серединна підвищена частина острова 300: 500 м (площею близько 15 га), північною межею якої був високий пагорб, де згодом постала Троїцька церква. Південною межею був яр, що проходив рівнобіжно до вододілу [13] (рис. 4). У XII – першій половині XIII ст. сельбищна територія, з огляду на наявність з півдня яру, могла розширюватися лише на північ, і місто зайняло територію, що в плані наближалася до рівнораменного трикутника площею близько 30 га. Його основою був вододіл схід – захід, а вершиною – північна міська брама, розташована в місці башти Стефана Баторія. В межах цього трикутника рельєф понижувався на північ більше ніж на 20 м (рис. 4).

Урбаністична концепція міста виразно проявилася вже у IX-XI ст. [14]. Її визначив західний в’їзд через перешийок, від якого дорога піднімалась скельними терасами західного схилу, що переходив у вододіл схід-захід острова, обабіч якого проходив вищезгаданий яр. На початку яру дорога розгалужувалася під прямим кутом; звідси в напрямі схід-захід пролягла вулиця [15], на місці якої згодом утворився Вірменський ринок, а у північному напрямі – пізніша вул. Велика Єзуїтська. В перспективі обох вулиць, майже на однаковій від розгалуження відстані (близько 300 м) постали храми, що зафіксували місця майбутньої П’ятницької церкви та Петропавловської катедри [16] (рис. 7).

Містобудівне освоєння південної, найменш зручної для будівництва частини острова, почалося наприкінці XIII ст., з переселенням до Кам’янця вірменів, які утворили на терасованому схилі великого міста маленьке вірменське містечко. Вірменська територія межувала з містом українців по вододілу схід-захід, де топографічною межею був згаданий яр. Таким чином, на момент опанування міста князями Корятовичами в другій половині XIV ст. уся територія острова у верхньому рівні була вже освоєна. Організований Корятовичами приплив населення до міста [17] спричинився до ущільнення міської забудови. Наступним етапом стало освоєння території каньйону в нижньому рівні, що відбувалося протягом XV-XVI ст. (рис. 4). Так виглядають основні етапи містобудівного освоєння території острова.